Шизоафективний розлад (Шизофреноформний психоз)

Шизоафективний розлад — це епізодичний психоз, у клініці якого шизофренічна симптоматика поєднується з порушеннями настрою за маніакальним та/або депресивним типом. Виявляється нападами маячних станів та галюцинацій у поєднанні з патологічними змінами настрою депресивного чи маніакального характеру. Діагностується на підставі клінічних та анамнестичних даних після виключення органічного церебрального захворювання. Лікування проводиться комплексно із застосуванням антипсихотиків, фармпрепаратів літію, антидепресантів. У період ремісії показано психотерапію.

Шизоафективний розлад (шизофреноформний психоз) є патологією шизофренічного спектру, що займає проміжне положення між шизофренією та афективним біполярним розладом. У медичну практику термін «шизоафективний психоз» було запроваджено 1933 року американським психіатром Я. Казаніним. В даний час патологія виділена в окрему нозологію, проте деякі автори, як і раніше, вважають її доброякісною формою шизофренії. За різними даними, шизоафективний розлад становить 0,85-11,8% від усіх ендогенних захворювань. Гендерні відмінності на рівні захворюваності не простежуються.

Точних етіологічних факторів не встановлено. Вважається, що патологія виникає під впливом зовнішніх тригерів за наявності генетично детермінованої схильності. Відповідно, всі ці фактори можна розділити на наступні дві групи:

• Ендогенні. Включають наявність генетичної схильності до шизофренії, генетично обумовлені особливості метаболічних процесів у ЦНС, нейроендокринної регуляції. Відповідальні за схильність гени поки що не верифіковані. Проте значна частина хворих має обтяжений сімейний анамнез.
• Екзогенні. Несприятливі соціальні умови, стресові ситуації, конфліктні відносини у ній сприяють ініціації фенотипічного прояви патології. Тригерами захворювання можуть виступати алкогольна та наркотична залежності, токсикоманія. Не можна виключити роль перинатальних факторів: тяжких пологів, внутрішньоутробних інфекцій та інтоксикацій.

Наявність генетичної детермінанти, що викликає схильність до психічних розладів, означає обов’язкове виникнення захворювання. Механізм розвитку шизоафективного розлади запускається під впливом факторів зовнішнього середовища, що порушують нормальну взаємодію різних структур головного мозку та їх узгоджене функціонування. Дисфункція ЦНС насамперед відбивається на вищій нервовій діяльності, призводячи до порушень сприйняття, мислення, емоційної сфери.

В даний час ведуться спроби вивчення біохімічної основи психічних феноменів, що відбуваються при шизофреноформному психозі та інших ендогенних хвороб. Вони спрямовані на дослідження метаболізму різних нейротрансмітерів. Чітких даних про роль останніх поки що не отримано.

Шизоафективний розлад є поєднанням проявів, характерних для шизофренії, і афективних порушень. Варіабельність афективного компонента була покладена в основу клінічної класифікації психозу, згідно з якою виділяють 3 основних типи.

• Маніакальний. Шизофренічні прояви поєднуються з надмірною фізичною та психічною активністю, манією. Поведінка пацієнта може бути ризикованою, небезпечною для нього та оточуючих. Можливі окремі депресивні епізоди.
• Депресивний. Шизофренічну симптоматику супроводжує стан депресії. Хворі пригнічені, повільні, сумні. Можуть виникати поодинокі напади з маніакальними симптомами.
• Змішаний. Протікає без істотного переважання жодного виду афективних порушень. Епізоди манії та депресії відзначаються приблизно з однаковою частотою. Цей тип найбільш близький до клініки біполярного розладу.

Дебют захворювання припадає на підлітковий та молодий вік. Порушення психіки має епізодичний характер. Нападу зазвичай передують невизначені дискомфортні відчуття соматичного типу. Їхньою відмінністю є яскравість і незвичайність, невизначена локалізація або її постійна зміна. Зазначається інсомнія, можливі симптоми вегетативної дисфункції.

Основу шизофренічного синдрому складають марення, галюцинації, надцінні нав’язливі ідеї. Галлюцинації переважно слухові, описані пацієнтами як «внутрішній голос». У ряді випадків хворі стверджують, що голоси йдуть від різних навколишніх предметів. Слухові галюцинації мають негативний загрозливий характер, засуджують чи наказують.

Характер марення та нав’язливої ​​ідеї варіює залежно від виду супутнього порушення емоційної сфери. Депресивний тип шизоафективного психозу характеризується маренням переслідування, самозвинувачення, іпохондричним маренням з упевненістю в наявності невиліковної хвороби. Маніакального типу властива маячня величі. Пацієнти вважають, що вони мають незліченне багатство, неординарні здібності.

Симптоми шизофренічного характеру поєднуються із порушенням настрою. При депресивному типі психозу хворі втрачають інтерес до оточуючого, поринають у стан засмучення, уникають спілкування. Спостерігається загальмованість реакцій, беземоційність, зниження рухової активності. Типові скарги на втому, слабкість, скутість.

Маніакальний тип шизоафективного епізоду відрізняється прискореністю рухів, ейфорією, підвищеною самооцінкою. Пацієнти балакучі, соціально активні, енергійні. Відзначається зниження потреби уві сні, посилення лібідо. У маніакальному стані хворі нездатні адекватно оцінювати свої можливості та ризик, схильні до ризикованої поведінки, що становить небезпеку для самого пацієнта та оточуючих його осіб.

Тривалість епізоду шизоафективного розладу варіює від 2-3 тижнів за кілька місяців. Повторні напади мають подібні клінічні прояви, що утворюють індивідуальне кліше пароксизму. З часом епізоди психозу пролонгуються. На початку захворювання стан ремісії характеризується нормалізацією психічних функцій. У міру прогресування усвідомлення хвороби втрачається, наростають зміни особистості.

Хвороба порушує соціалізацію хворого, потребує повторних госпіталізацій, ускладнюється інвалідизацією. У відсутність своєчасної медичної допомоги подальший розвиток психозу призводить до гострої дереалізації, тотальної деперсоналізації та виникнення парафренії. Орієнтування у своїй особистості, часу та місці повністю втрачається. Наростання цих явищ веде до розладу свідомості на кшталт сопора, пізніше що у кому. Ускладненням шизоафективного розладу є схильність до суїциду з реалізацією суїцидальної поведінки.

Клінічними критеріями діагностики шизоафективного розладу в сучасній психіатрії є:

• обов’язкове поєднання типових для шизофренії симптомів з афективним розладом;
• наявність галюцинаторного синдрому та марення розладу не менше 2-х тижнів;
• афективні прояви займають суттєвий період загальної тривалості психозу.

Важливим моментом є відсутність повної відповідності клінічних проявів захворювання діагностичним критеріям шизофренії та маніакально-депресивного синдрому.

Необхідною умовою постановки діагнозу виступає виняток органічного ураження церебральних структур, що може бути причиною симптомів, що виникли. Повне обстеження пацієнта включає:

1. Огляд психіатра. Виявляє наявність галюцинацій, маячних ідей, порушення сприйняття та уваги, перескакування мислення. При маніакальному епізоді діагностується прискорення мисленнєвої діяльності, психомоторне збудження, ейфоричний стан, зниження критики. У депресивному епізоді виявляють протилежні патологічні зміни.
2. МРТ мозку. Дозволяє виключити інтракраніальні новоутворення, судинні мальформації, аневризми церебральних судин, постінсультні осередки та іншу органічну патологію мозку. Відповідність томограм нормі підтверджує діагноз шизоафективного розладу.
3. Токсикологічна експертиза Проводиться для виключення вживання психоактивних речовин як причини психічних відхилень, що виникли. Оскільки шизоафективний психоз можливий і натомість алкоголізму, наркоманії, лікарської залежності, важливе значення приділяється концентрації речовин за її виявленні.

Диференційна діагностика

Необхідно відрізняти шизоафективний розлад від біполярного психозу, шизофренії, циклотімії. Для біполярного психозу характерні виражені фази депресії та манії, маячні ідеї та галюцинації спостерігаються тільки при тяжкому ступені маніакальної фази. Шизофренія характеризується патологією сприйняття, поведінки, мислення, вольової сфери без суттєвих фазових змін настрою. У клініці циклотімії на перший план виходять циклічні зміни настрою, маніакальна фаза виражена легкою мірою і носить характер гіпоманії, марення, нав’язливі ідеї, галюцинації відсутні.

Основною метою терапії є досягнення та підтримання стійкої ремісії. Комбінована фармакотерапія підбирається індивідуально з урахуванням домінантних клінічних проявів, фази перебігу, тривалості та виразності симптоматики. До основних рекомендованих лікарських засобів належать:

• Нейролептики. Впливають на шизофренічний компонент, сприяють редукції галюцинацій та маячних ідей. При переважанні маніакального компонента призначається поєднання нейролептиків фенотіазинового та бутирофенонового ряду. Дозування препаратів має відповідати ступеню виразності симптомів.
• Препарати літію. Виступають регуляторами настрою. Показано при домінуванні в клініці маніакального стану. Монотерапія здебільшого недостатня. Хороший ефект дає поєднання з атиповими нейролептиками.
• Антидепресанти. Широко використовуються при переважанні депресивної симптоматики. Монотерапія неефективна. Для усунення гострих психотичних станів застосовуються разом з нейролептиками. У малих дозах застосовують у підтримуючої терапії.

Психотерапія доцільна у стадії ремісії після шизоафективного епізоду. Когнітивно-поведінкова психотерапія допомагає хворим усвідомити свій стан, пристосуватися до нього, покращити соціальну взаємодію з оточуючими. Рекомендовано також сімейну психотерапію, спрямовану на адаптацію пацієнта в сім’ї.

Шизоафективний розлад має більш сприятливий прогноз, ніж шизофренія. Досягнення стійкої ремісії можливе за дотримання пацієнтом усіх рекомендацій лікаря у поєднанні з тривалою підтримуючою фармакотерапією. Менш сприятливий прогноз мають випадки здвоєного та стрункого виникнення епізодів у рамках одного нападу. При розвитку ускладнень із переходом у коматозний стан можливий летальний кінець.

Первинна профілактика шизоафективного психозу полягає у попередженні негативного впливу різних екзогенних факторів. Необхідна боротьба із залежностями, створення здорової психологічної атмосфери в сім’ї, на роботі, у навчальних закладах. Вторинна профілактика включає психотерапевтичне лікування, що підтримує лікарську терапію.