Шизотипічний діатез (Нейроінтегративний дефект, Нейропсихічна дезінтеграція, Феномен дефіциту переробки інформації та уваги)

Шизотипічний діатез – Це психоневрологічний симптомокомплекс, що відображає специфічний змінений розвиток психіки у дітей раннього віку. Вказує на схильність до шизофренії, РДА. Виявляється парціальною затримкою та акселерацією темпів, порушенням послідовності, плавності розвитку, диссинхронією, асинхронією, парадоксальністю та амбівалентністю функцій. Діагностика включає огляд невролога, ЕЕГ, консультацію психіатра, психологічне тестування. Лікування ґрунтується на психокорекційних заняттях, що дозволяють гармонізувати функції, що відстають, синхронізувати процес розвитку.

Діатез – конституційна схильність організму до хвороби як наслідок фізіологічних особливостей. Належить до прикордонних станів, при дії несприятливих ендогенних та екзогенних факторів трансформується у захворювання. Діагноз шизотипічний діатез (ШД) ставлять дітям групи ризику розвитку шизофренії, раннього дитячого аутизму, шизоїдного розлади особистості.

Синонімічні назви – нейропсихічна дезінтеграція, нейроінтегративний дефект, феномен дефіциту переробки інформації та уваги. Поширеність даного симптомокомплексу серед дітей від народження до 3 років становить 1,2-1,6%. Шизофренія надалі визначається 50%.

Схильність дитини до психічних захворювань виникає на основі спадкових, вроджених та/або набутих властивостей, що реалізують психотичні реакції, нерівномірність, дисгармонійність розвитку. Шизотипічний діатез діагностується у ранньому віці, дослідження етіології обмежено біологічними факторами та першим соціальним досвідом дитини. Причинами розвитку «передхвороби» є:

• Спадкова схильність. Дизонтогенез є наслідком неспецифічних змін генів. Діти, які мають батьків або інших близьких родичів із психічними захворюваннями, належать до групи підвищеного ризику.
• Пренатальні, ранні несприятливі впливи. ШД може сформуватися як наслідок ураження ЦНС (зміна реакції нейронів, порушення зв’язків мозкових структур). Серед безпосередніх причин – інфекції, інтоксикації, гіпоксії, травми.
• Особливості виховання. Особливості емоційних реакцій, поведінки, мислення матерів, хворих на шизофренію, передаються дітям. З народження немовлята спостерігають і несвідомо переймають окремі симптоми, що спотворюють розвиток.

Шизотипічний діатез є формою психічного дизонтогенезу, заснованого на відхиленні темпу та спотворенні дозрівання функцій головного мозку. Дисгармонійність процесу частіше проявляється зміною правильної послідовності етапів розвитку, рідше – акселерацією та затримкою. У всіх випадках виникає дисоціація психічних функцій. Спостерігаються три феномени: перешаровування – одночасне існування різних за рівнем розвиненості функцій та систем; парадоксальність – емоційна надчутливість поєднується зі зниженою сприйнятливістю до зовнішніх подразників; амбівалентність – двоїстість, різноспрямованість психічних проявів.

У психіці дитини зберігаються способи функціонування, властиві ранньому етапу розвитку, оживають архаїчні функції. Внаслідок «інформаційного навантаження» порушуються зв’язки між новими та старими ланками психіки, спотворюється інформація сенсорних каналів. Відбувається дисоціація вищих форм поведінки, зумовлених функціонуванням кори та адаптивних реакцій підкіркового походження.

У медичній практиці дана класифікація використовується з метою складання прогнозу, підбору лікувальних та корекційних заходів. Поділ заснований на ступені вираженості клінічної картини, побічно відображає характер перебігу, віковий «пік», ймовірність редукції порушень, переходу в шизофренію, ранній аутизм дитячий, шизоїдний розлад особистості. Існує три варіанти шизотипового діатезу:

• Окремі стигми дизонтогенезу. Ознаки порушеного розвитку слабовиражені, проявляються у дитинстві (з 1 місяця). Прогностично найбільш сприятлива форма, можлива повна компенсація відхилень.
• Виражений ШД. Дизонтогенетичні симптоми поєднуються з легкими психопатологічними (прикордонного рівня). Спостерігаються до дворічного віку. Імовірність одужання та розвитку хвороби приблизно однакова.
• ШД із форпост-симптомами. Визначаються виражені ознаки дисгармонічного розвитку та первинні прояви, характерні для ендогенних психозів. Симптомокомплекс діагностується з 2 років, субпсихотичні стани виявляються із дошкільного, молодшого шкільного віку.

Психічні відхилення виявляються з першого місяця життя. У немовлят симптоми визначаються у структурі умовно-безумовних реакцій, системі взаємодії мати-дитя, харчових ритуалах, психовегетативних функціях. Діти неспокійно сплять, після пробудження плачуть, кричать. Біологічні ритми дня та ночі довго не встановлюються.

Апетит часто знижений, але може спостерігатися ненажерливість з наступними рясними відрижками, блюванням. Інстинкт самозбереження знижений чи збочений, з появою нових іграшок, людей, ситуацій легко виникає паніка. Комплекс пожвавлення неадекватний, реакції слабкі чи надмірні, радість швидко змінюється криком. Емоційні відповіді не відповідають ситуації, наприклад, дитина плаче при наближенні матері, радіє на руках у незнайомої людини.

У період раннього дитинства симптоми стають яскравішими. Порушення апетиту проявляються анорексією, патологічною вибірковістю їжі. Афективні розлади набувають великої диференційованості, переважають депресивні стани з дисфорією – дитина пригнічена, апатична, часто озлоблена, похмура. Легко формуються страхи, фобії, панічні атаки, нічні кошмари.

Як захист виникають ритуальні дії, своєрідно, химерно пов’язані з страшною ситуацією. Гра відрізняється стереотипністю, емоційною одержимістю, незвичайними перетвореннями дитини, активним використанням предметів неігрового призначення. Малюк може бути в образі тривалий час, «відключаючись» від реальності, не реагуючи на звернення дорослих. Після 2-2,5 років виникає порушення самоідентифікації – дитина не визначає свою стать, вік, не може розповісти про себе.

У когнітивній сфері на перший план виходять порушення цілеспрямованості уваги та селективності сприйняття. Дитина помічає другорядні ознаки навколишніх предметів, елементи подій, що відбуваються. Мислення стає «оригінальним», «нестандартним», виникають труднощі розрізнення одухотвореного та неживого (феномен протодіакризи). Дані особливості відбиваються на поведінці: малюк відмовляється взувати черевик – “йому боляче”, не їсть продукти червоного кольору – “вони гарячі”.

Вчинки відрізняються парадоксальністю, вибірковістю, амбітендентністю. Наприклад, пасивність і апатичність змінюються невтомністю та завзятістю. Часто спостерігаються порушення мови – справжні та хибні затримки, елективний мутизм, ехолалії, мовні стереотипії, неологізми, заїкуватість. У дошкільному віці відзначаються порушення соціальної поведінки. Дитина демонструє ненависть до матері, що змінюється патологічною прихильністю, у спілкуванні з однолітками агресивний, прихований, байдужий. Крайня форма байдужості до оточуючих проявляється псевдосліпотою та псевдоглухотою.

Вираженість ШД змінюється протягом перших трьох років життя дитини. Якщо симптоми зберігаються довше за цей період, відбувається їх трансформація в шизоїдні риси характеру. У школярів діагностуються акцентуації, психопатії (шизоїдії), що у важких випадках поєднуються з первинними психотичними симптомами. У дошкільнят із психічним діатезом може бути виявлений РДА. Діти різного віку мають підвищений ризик шизофренії. Розлади цього спектра характеризуються порушеннями соціальної адаптації. РДА, тяжкі форми психопатії, шизофренія призводять до формування когнітивного дефіциту.

Шизотипічний діатез проявляється єдністю неврологічних та психічних порушень. Його раннє виявлення дозволяє своєчасно розпочати лікування та знизити ймовірність розвитку психічних захворювань. Діагностикою займається група спеціалістів – невролог, психіатр, психолог. Комплексний підхід до обстеження включає застосування клінічних, фізикальних та інструментальних методів. Проводяться такі процедури:

• Неврологічний огляд. У першому році життя визначається сенсорна гіперестезія, дифузна гіпотонія м’язів, знижена рухова активність, порушення орієнтовного рефлексу. У старших малюків відзначається нестійкість фіксації погляду, недостатність співдружніх рухів очних яблук, порушення жування, ковтання, міміки, моторна дискоординація, атаксія.
• Клінічна розмова, спостереження. Лікар-психіатр збирає анамнез, уточнює симптоми (тривалість, частоту). Розмовляючи з дитиною, оцінює особливості психічного розвитку – дисгармонійність, парціальну затримку чи акселерацію. У результаті спостереження визначається амбівалентність емоцій, амбітендентність поведінки.
• Психодіагностика. Застосування тестів можливе з 3-4 років. Для вивчення емоційної сфери використовуються малювальні тести. Відзначається химерність, нестійкість, подвійність афекту, незвичайність асоціацій та образів. З 6-7 років проводиться дослідження пізнавальних функцій. Виявляється їхня парціальність, своєрідність мислення.
• ЕЕГ. При вираженому аутистичному компоненті електроенцефалограма підтверджує гіперсинхронність фізіологічних хвиль, аномальну біоелектричну «пачечну» активність бета, характерну для дисфункції лімбіко-ретикулярного комплексу. При психопатичних змінах визначаються сонні веретени переважно у лобових областях.

Важливим завданням терапії є відновлення рівномірності онтогенетичного розвитку. Зусилля фахівців спрямовані на корекцію дисгармонійності психічних процесів, формування соціальних навичок. Комплекс лікувальних заходів підбирається індивідуально з урахуванням віку дитини, виразності симптомів. До загальної програми терапії включаються:

• Психокорекційні заняття. Часто при шизотиповому діатезі добре розвинене логічне мислення, швидко формуються математичні навички, але затримується дрібна моторика, мовні функції, утруднене смислове запам’ятовування. Заняття спрямовані в розвитку відстаючих функцій, проводяться психологом, дефектологом, логопедом.
• Комунікативні тренінги Діти відрізняються інфантильністю, підвищеною чутливістю до критики, тому на тренінгах створюється атмосфера доброзичливості, взаємодопомоги. Ігри, вправи націлені в розвитку навичок спілкування, співробітництва, формування самооцінки, образу «Я». Робота в групах допомагає краще адаптуватися до дитячого садка, школи.
• Медикаментозна терапія. Застосування ліків показано при помірних та виражених симптомах психічного діатезу. Психіатр, орієнтуючись на особливості клінічних проявів, призначає антипсихотичні препарати, антидепресанти, ноотропи.
• Фізіотерапія, ЛФК. Дітям необхідно розвинути координацію рухів, моторику, скоригувати знижений тонус м’язів, недостатню рухливість суглобів. Показано заняття лікувальною фізичною культурою, масаж, водні процедури.

Прогноз залежить від вираженості симптоматики, тривалості перебігу, своєчасності та адекватності лікування. Сприятливий результат найімовірніший при прояві окремих ознак дизонтогенезу до трирічного віку. Профілактичні заходи розроблені слабо, оскільки найчастіше причиною є спадковий фактор. Зменшити ризик можна за допомогою традиційних способів виховання, що включають дотримання режиму дня, поступове навчання побутовим навичкам, гігієнічним процедурам, схвалення та підтримку батьків. Від експериментальних методів раннього розвитку (іноземні мови, шахи, читання) варто відмовитись.