Шизотипічний розлад (Млява течія шизофренія, Постпроцесуальна психопатія, Передшизофренія, Психопатоподібна шизофренія)

Шизотипічний розлад – це психічне захворювання, що клінічно схоже з дебютними формами шизофренії і протікає на субпсихотичному рівні. Характеризується особистісними девіаціями як своєрідного поведінки. Основні симптоми: спотворене мислення, збіднення та неадекватність емоцій, маячність. Епізодично можливі ілюзії сприйняття, деперсоналізація, дереалізація, обсесивно-компульсивні феномени. Діагностика проводиться клінічними та психодіагностичними методами. Лікування включає прийом психотропних препаратів, психотерапію для покращення адаптації, зменшення невротичних переживань.

Шизотипічний розлад має кілька синонімів: млява шизофренія, психопатоподібна шизофренія, постпроцесуальна психопатія, передшизофренія. Раніше вона розглядалася як варіант психопатії, але в даний час віднесено до прикордонного, «м’якого» типу шизофренії. Поширеність у популяції становить 3%. Дебют частіше посідає вік 18-25 років. Серед пацієнтів із шизофренією шизотипічний розлад трапляється у 40% випадків (найпоширеніший варіант захворювання).

Точні фактори та механізми розвитку шизотипічного розладу невідомі. Негативний вплив можуть мати важкі події в житті, особливості виховання, функціонування нервової системи. Дослідники виділяють кілька типів сприятливих факторів:

1. Спадковість. Виявлено низку генетичних аномалій, що збільшують ймовірність розвитку шизофренії. Вони передаються у спадок, тому у людей, які мають родичів 1 лінії з шизофренією ризик розвитку розладу вищий на 10%. У монозиготних близнюків цей показник – 45%.
2. Екзогенні фактори. Ризик вищий при впливі шкідливостей у внутрішньоутробному періоді, дефіциті харчування в дитинстві, вживанні алкоголю та наркотиків. Внаслідок цього порушується нейрохімічний баланс у головному мозку, змінюється рівень гормонів.
3. Психосоціальні чинники. Психічні травми в ранньому дитинстві, особливості виховання, хронічні стресові ситуації – це може стати причиною психічного розладу. Шизотипова особистість формується внаслідок емоційної холодності батьків.
4. Біологічні чинники Зміни структури головного мозку – збільшення шлуночків, зменшення товщини кори чи розміру передніх відділів гіпокампу – безпосередньо корелюють із частотою шизотипічного розладу. Також ймовірність захворювання вища при порушенні трансмісії глутамату та дофаміну.

Розвиток шизотипового розладу обумовлено двома видами порушень. Відбувається дисбаланс активності нейротрансмітерів. Найбільше значення має надмірний синтез дофаміну. Його надлишок у мезолімбічній системі провокує продуктивну симптоматику – маячні ідеї, ілюзії.

Недолік дофаміну у префронтальній корі призводить до розвитку негативних симптомів, таких як збіднення емоцій, зниження емпатії, нейрокогнітивний дефіцит. Крім цього, розвитку хвороби сприяє дисбаланс серотоніну та глутамату – катехоламінів, відповідальних за емоційний стан, асоціативне мислення, гнучкість поведінки.

Завдяки сучасним нейровізуалізаційним дослідженням встановлено, що при шизотиповому розладі виявляються різноманітні структурні аномалії головного мозку. Найбільш часті – розширені бічні шлуночки, зменшений обсяг сірої речовини у лобових, тім’яних, скроневих частках, лімбічній системі. Структурні зміни особливо швидко прогресують на початку хвороби.

Млява шизофренія клінічно схожа з дебютом більш важких форм шизофренії. У хворого змінюється поведінка, з’являються вчинки, які оточуючі розцінюють як дивні, дивакуваті, нелогічні. Так само змінюються емоції: сумні події викликають посмішку, радісні – залишають байдужим.

Переживання стають менш вираженими та різноманітними. Висловлювання характеризуються хитромудрістю, двозначністю, безпідставним філософствуванням. Найчастіше в бесідах відзначається параноїдна, маячність. Симптоми прогресують повільно, якихось нападів немає.

При неврозоподібному варіанті симптоми нагадують невроз, але виникають спонтанно, незалежно від ситуації, що травмує. Астенічні прояви представлені швидкою стомлюваністю, млявістю, слабкістю. Хворі прагнуть проводити час на самоті, більше відпочивати. Вони часто скаржаться на безсоння, головний біль та інші нездужання, при цьому обстеження у лікарів не виявляють жодних об’єктивних порушень.

При істеричному варіанті поведінка стає демонстративною, зовнішність – незвичайною, яка привертає увагу. Якщо переважають обсесивно-компульсивні симптоми, вони характеризуються безглуздістю, нарочитостью.

При психопатоподібному варіанті шизотипового розладу першому плані виходять зміни у поведінці. Змінюється структура особистості хворого. Наростає відгородженість, черствість, невмотивовані коливання настрою. Послаблюються чи повністю втрачаються сімейні та інші соціальні зв’язки. У мисленні та мовленні починає з’являтися метафоричність, парадоксальність. Людина починає висловлюватися хитромудрими, абстрактними фразами, часто втрачає прив’язку до реальності, не може конкретизувати свої думки.

Інтереси також втрачають реалістичну спрямованість. Хворі захоплюються езотерикою, окультизмом та іншими навколонауковими знаннями. Посилюється схильність до рефлексії, самоаналізу. Поведінка стає ексцентричною, асоціальною: базові потяги розгальмовуються, людина починає нехтувати етичними та соціальними нормами. В емоціях починає переважати депресивність, озлобленість. Хворий стає брехливим, може піти у бродяжництво, долучитися до алкоголю чи наркотиків, вчиняють дрібні правопорушення.

Ключова небезпека шизотипового розладу – ризик шизофренії. Приблизно у 1/3 пацієнтів розвивається психотичний розлад із повноцінною продуктивною симптоматикою – з маренням, галюцинаціями, нападами психомоторного збудження. Інше поширене ускладнення – алкоголізація, наркотична залежність. До алкоголізму та прийому наркотичних засобів найбільш схильні пацієнти, у яких захворювання почалося до 18 років. У всіх хворих, які не отримують адекватної терапії, існує можливість здійснення девіантних, протизаконних дій, а також соціальної дезадаптації (нездатності будувати трудову діяльність, отримувати професію).

Для виявлення шизотипового розладу лікарі-психіатри застосовують інтегральний підхід, у якому аналізується сукупність симптомів, а чи не окремі прояви захворювання. Враховується спадкова обтяженість, особливості преморбідного періоду, розвиток у дитячому, пубертатному та юнацькому віці.

Основний метод діагностики – клінічне: опитування, спостереження, бесіда. Також можуть бути застосовані специфічні опитувальники, наприклад, Загальна психопатологічна шкала, Scale of Psychosis-Risk Symptoms та інші. Ключовий діагностичний момент – усі феномени не досягають рівня розгорнутого психотичного розладу, рудиментарні. На користь шизотипового розладу свідчать такі ознаки:

1. Позитивні ознаки. Відзначається своєрідний зміст думок, маячні ідеї (переслідування, величі), підозрілість. Спотворення сприйняття у вигляді ілюзій, галюцинації не характерні. Процеси мислення дезорганізовані, змінено логіку.
2. Негативні симптоми. Зростає соціальна ізоляція, відгородженість. Знижується воля (абулія). Емоції стають слабовираженими, менш різноманітними, сплощеними. Мислення – примітивнішим. Порушується складна рольова поведінка.
3. Ознаки дезорганізації. Виявляються дива в поведінці, мовленні, зовнішньому вигляді. Стає неможливою тривала цілеспрямована діяльність, знижується концентрація уваги. Людина стає неохайною, нехтує громадськими нормами, правилами.
4. Загальні ознаки. Порушується сон, змінюється апетит. Рухи стають незграбними, незграбними. Підвищується схильність до стресів, знижується здатність підлаштовуватися під ситуації, адаптуватися до життєвих складнощів.

Диференційна діагностика

Проводить диференціальну діагностику з різними формами шизофренії, з шизоїдним та параноїдним розладом особистості. При шизофренії позитивна симптоматика більш виражена, є галюцинації, маячня більш стійкий і систематизований, можуть спостерігатися напади психозу. При психопатіях зміни помітні у поведінці, але мислення залишається збереженим, когнітивного дефіциту та продуктивних симптомів немає.

Рання діагностика та початок терапії є вкрай важливими, оскільки знижують ризик прогресування розладу, уповільнюють розвиток когнітивного дефіциту, зберігають достатній рівень соціальної адаптації. Лікування націлене на усунення продуктивних та негативних симптомів, покращення соціальних навичок, усунення емоційного дискомфорту. При комплексному підході хворому показано:

1. Медикаментозне лікування. Найчастіше хворим потрібні транквілізатори. Вони зменшують тривожність, покращують сон, стабілізують настрій. За наявності депресивних симптомів та ознак дистимії призначаються нормотиміки, антидепресанти. Лікування тривале.
2. Психотерапія. Індивідуальні сеанси спрямовані формування уявлень про шизотипическом розладі, подолання симптомів, створення установок підтримку соціальної активності, вольової організації діяльності. Освоюються способи контролю емоційного стану, підвищення стресостійкості. Групова психотерапія допомагає відновити комунікативні навички, підтримувати інтерес до спілкування.
3. Адаптивне середовище. Пацієнту необхідна спокійна домашня обстановка, дотримання режиму дня, мінімізація стресових дій. Членам сім’ї необхідно створювати комфортні умови життя хворого, залучати їх у різні заняття, зокрема у соціальні заходи. Варто виключити вживання алкоголю, наркотичних речовин та інших стимуляторів нервової системи.

Досягнення абсолютної ремісії при шизотиповому розладі неможливе, але за своєчасної комплексної терапії частково чи повністю відновлюється соціальне функціонування, відбувається особистісна компенсація. Поведінка та емоції стають організованими, відхилення непомітні оточуючим. Профілактика зводиться до зниження ризику психотравмуючих ситуацій, підвищення стресостійкості. У дитячому віці позитивний ефект дають: стимуляція когнітивних функцій, повноцінне харчування, фізичні навантаження, психологічний супровід.