Сікоз

Сікоз виникає на волосистій частині обличчя, уражається область вусів та бороди. У жінок сикоз діагностують рідше, і він локалізується на внутрішній поверхні крил носа, на бровах та по краю повік. На шкірі пахвових западин, на лобку і на шкірі покритій довгим волоссям сикоз виникає в поодиноких випадках.

Сікоз починається з утворення поверхневих фолікулітів, які розміщуються групами у вигляді дисків. Принаймні зростання фолікулітів у процес залучаються сусідні ділянки шкірних покривів, й у результаті сикозом уражається більшість шкіри. Первинні прояви сикозу як неглибоких фолікулітів починаються раптово і як і раптово проходять. Але після нетривалого часу фолікуліт повертається, його перебіг стає затяжним, з’являються глибокі ураження фолікулів і клінічно можна спостерігати типову для сикозу картину.

Уражена сикозом шкіра різко запалена, гіперемована та набрякла. Наростає болючість при дотику та гіперчутливість ураженої ділянки. При сикозі шкіра покривається великою кількістю гнійничків, які дуже близько розташовані один до одного, їхня основа ущільнена і має яскраво-червоний колір.

Гнійні пустули швидко зсихаються, через що вся поверхня заливається їх вмістом. В результаті уражена сикозом шкіра покривається брудно-жовтими або зеленими кірками. Згодом кірки відпадають, але через постійний гнійний процес з’являються знову. Після видалення кірок оголюється мокнуча запалена поверхня. Часто при сикозі почервоніння та набряклість виходить за межі основного вогнища.

На периферії зони ураженої сикоз є розсіяні ізольовані елементи імпетиго, які в міру периферичного зростання основного вогнища зливаються з ним. Оскільки при сикозі фолікулярні пустули виникають одна за одною, без адекватної терапії запальний інфільтрат збільшується.

Уражена сикозом ділянка болюча тільки при дотику, в іншому ж скарги на свербіж і печіння пацієнти пред’являють вкрай рідко. Сикоз повністю спотворює обличчя людини, тому крім основного гнійного процесу в людей трапляються депресії, вони стають замкнутими і що неспроможні вести активний спосіб життя. Загальний стан пацієнтів при сикозі не страждає, температура підвищується вкрай рідко, регіонарні лімфатичні вузли гаразд.

Паразитарний сикоз від звичайного відрізняється менш вираженою зоною інфільтрації, відсутністю високо стоять одиничних гнійних папул і протікає гостро, без рецидивів, так як при паразитарному сикозі розвивається імунітет і часто відбувається самовилікування.

Люпоїдний сикоз є рідкісною формою стафілококового ураження волосяних фолікулів, має млявий хвилеподібний хронічний перебіг. При люпоїдному сикозі пустулізація виражена слабо, але після лікування залишаються атрофовані ділянки шкіри та стійке облисіння.

Незважаючи на те, що причиною люпоїдного сикозу є все той же золотистий стафілокок, етіологія та механізм розвитку не з’ясовані до кінця, оскільки мікробний фактор є лише однією з ланок у патогенезі. При люпоїдному сикозі можлива додаткова колонізація фолікулярного апарату іншою грамнегативною мікрофлорою. Часто люпоїдний сикоз розвивається на тлі себорейного статусу, цукрового діабету та хронічної осередкової інфекції.

Найчастіше люпоїдний сикоз діагностують у чоловіків середнього та похилого віку, уражається зона бороди та вусів, скроневі та тім’яні ділянки волосистої частини голови. Люпоїдний сикоз має хронічний перебіг і починається із застійної еритеми. На її тлі з’являються згруповані фолікулярні вузлики, пустули та світло-жовті скоринки. Сірі лусочки локалізуються поблизу уражених фолікулів і легко знімаються при пошкрібанні.

Згодом пустули та скоринки зливаються, утворюючи округлу чітко відмежовану від здорової шкіри бляшку діаметром до 3 см. Через інфільтрацію вона має вино-червоний колір і розташована на плоскій безболісній ущільненій основі. Надалі бляшка починає бліднути від центру до периферії, шкіра над нею стоншується, стає гладкою та позбавленою волосся, розвивається характерне для люпоїдного сикозу заходження елемента з розвитком атрофії шкіри в центрі. У межах такої бляшки нові пустули не утворюються, що є важливою відмінністю люпоїдного сикозу від вульгарного. Іноді у зоні бляшки зберігаються поодинокі пучки волосся.

Зона периферичного інфільтрату незначна – близько 1 см, шкіра злегка висока, гіперемована, відзначається помірна інфільтрація. У цій зоні можна побачити численні фолікулярні папули з рідкісними пустулами у центрі. Осередок ураження сикозом повільно збільшується за рахунок периферичного зростання та за рахунок появи нових запалених фолікулів. У більшості випадків уражена ділянка має правильні округлі форми, але іноді зростання вогнища превалює по одному з полюсів зони сикозу, тоді форма ураженої зони стає асиметричною і набуває нерівних обрисів.

Люпоїдний сикоз протікає багато років, іноді з тривалими періодами неповної ремісії, спонтанно загострюється без будь-яких об’єктивних причин. Загальний стан пацієнтів при сикозі не страждає, болісні чи неприємні відчуття практично відсутні, за винятком випадків, коли люпоїдним сикозом уражається волосиста частина голови. Болючість при цьому пояснюється анатомічними особливостями шкіри голови та близькістю апоневрозу.

Терапія сикозів зазвичай тривала. Вона проводиться дерматологом або мікологом і полягає в місцевому застосуванні антимікробних мазей і прийомі антибіотиків усередину. У періоди загострення застосовують дезінфікуючі примочки з перманганатом калію та борною кислотою, які запобігають повторному обсімененню та розм’якшують гнійні скоринки. Після відторгнення скоринок поперемінно наносять гентаміцинову та синтоміцинову мазі.

Щойно процес гноеобразования стихає, осередки уражені сикозом змащують розчинами анілінових барвників – діамантовий зелений чи метиленовий синій. Зону навколо сикозу обробляють йодними розчинами. Антибіотики тетрациклінового ряду – окситетрациклін, тетрациклін і хлортетрациклін, що приймаються внутрішньо або у вигляді внутрішньом’язових ін’єкцій, мають бактеріостатичну дію на стафілококи. Успішно застосовується лазерне лікування та УФО-терапія.

Всім пацієнтам із сикозом показаний прийом вітамінів, препаратів заліза, які усувають нервові розлади. При великих ураженнях сикоз застосовують стафілококову вакцину і аутогемотрансфузії. Прогноз при дотриманні лікування сприятливий, але слід мати на увазі, що перерви під час антибіотикотерапії та не дотримання дієти, що виключає алкоголь та пряні страви, веде до формування стійких до антибіотиків штамів стафілококів.

Профілактикою сикозів є дотримання гігієни, акуратність під час гоління та обробка антисептиками дрібних травм, щоб не допустити їхнього інфікування.