Сікоз напередодні носа

Сікоз напередодні носа – це обмежене гнійне запалення, що стосується волосяних мішечок в області переднього відділу порожнини носа. Найбільш характерні симптоми: свербіж, печіння, відчуття розпирання та біль, утворення жовтих гнійних скоринок, мізерні гнійні виділення, слабовиражений інтоксикаційний синдром. Діагностика базується на анамнестичних даних, скаргах пацієнта, результатах зовнішнього огляду та лабораторних аналізів. Лікування представлене топічними антибактеріальними, дезінфікуючими та кортикостероїдними засобами, системними антибіотиками та фізіотерапевтичними процедурами.

Сикоз, або фолікуліт, напередодні носа – відносно поширене захворювання в отоларингології та дерматології, що зустрічається повсюдно. Згідно зі статистичними даними, це найчастіша форма піодермії цієї ділянки особи. Найчастіше сикоз зустрічається серед осіб середньої вікової категорії – від 30 до 55 років. Хворіють переважно представники чоловічої статі, що пов’язано із травматизацією шкіри під час гоління. Близько 35-55% випадків захворювання асоційовано з гострими або хронічними ураженнями слизових оболонок носа та приносових пазух. Ускладнення спостерігаються рідко – у 5% пацієнтів.

Основний збудник вульгарної форми фолікуліту – золотистий стафілокок (Staphylococcus aureus). Також виділяють паразитарний варіант, при якому інфікування гнійної мікрофлори відбувається на тлі вже наявної грибкової інфекції. Сикоз розвивається внаслідок порушень цілісності шкірних покривів, зниження місцевих чи загальних захисних сил організму. Таким чином, сприяти формуванню фолікуліту присінка носа можуть наступні стани та захворювання:

• Запальний процес носової порожнини. Сикоз може ускладнювати перебіг гострих або хронічних форм ринітів та синуситів, при яких відбувається стоншення слизової оболонки присінка носа та її постійне подразнення гнійним ексудатом.
• Механічний вплив. Інфікування шкіри даної області сприяють порізи при голінні, мікротравми при очищенні порожнини носа, видаленні волосся за допомогою пінцету при недотриманні правил асептики та антисептики. Рідше патологію спричиняють грубі травматичні ушкодження носа.
• Зниження бар’єрної функції шкіри. Захворювання може спровокувати недостатність жирового шару шкіри при надмірному використанні гігієнічних засобів, що знежирюють, постійна робота в умовах високої запиленості та/або сухості повітря.
• Імунодефіцит. До сприятливих факторів також відносяться супутній цукровий діабет, патології щитовидної залози, ВІЛ-інфекція, хронічна втома та психоемоційні навантаження, декомпенсовані ураження внутрішніх органів.

Механізм розвитку сикозу досконально не вивчений. Спочатку відбувається проникнення стафілококів усередину волосяного фолікула, після чого розвивається запалення. Внаслідок процесів альтерації та транссудації формується інфільтрат, який у подальшому трансформується у порожнину, заповнену гнійними масами. Поразка поступово поширюється на прилеглі волосяні мішечки, в області передодня носа формуються пустули. Поруч розташовані шкірні покриви стають гіперемованими, що з злитті пустул імітує клініку екземи.

Для захворювання характерний хронічний рецидивуючий перебіг. Першими ознаками загострення виступають свербіж і печіння біля основи носа. Поступово до них приєднується почуття розпирання, напруженості та больовий синдром помірної інтенсивності. Шкірні покриви присінка носа стають гіперемованими і дещо набряклими, на їх тлі височіють конусоподібні гнійнички. Згодом вони розкриваються, але в їх місці залишаються жовті скоринки, пронизані волосяними стрижнями. Гнійні виділення та скупчення великої кількості засохлих кірок призводять до порушення нормального носового дихання.

Іноді біль набуває гострого, різкого характеру, супроводжується іррадіацією в лобову та вилицювату ділянку. У деяких пацієнтів перебіг захворювання супроводжується підвищенням температури тіла до 37,5-38,5°С та збільшенням підборідних та піднижньощелепних груп лімфатичних вузлів. Специфічний симптом паразитарної форми сикозу присінка носа – «медові стільники», що становлять формування глибоких хворобливих вузлів, при натисканні на які з уражених волосяних мішечків відбувається виділення гнійних мас.

Ускладнення захворювання розвиваються на тлі відсутності чи неправильно підібраного лікування. Найбільш поширеним із них є екзематизація. У цьому випадку до вже наявних симптомів запального процесу приєднується мокнення, суттєво посилюється свербіж шкіри. Рідше патологія ускладнюється формуванням фурункулів на прилеглих ділянках, розвитком імпетиго. Вкрай рідко спостерігається проникнення патогенної мікрофлори у венозні судини лицьової області, а потім – у порожнину черепа. Це може стати причиною тромбозу печеристого синусу, менінгітів, енцефалітів та інших внутрішньочерепних ускладнень.

Як правило, постановка діагнозу не викликає складнощів. Основними діагностичними критеріями при сикозі напередодні носа є особливості клінічної симптоматики та анамнестичні дані. Лабораторні дослідження відіграють роль допоміжних і призначаються з метою диференціації з іншими захворюваннями. Програма первинного обстеження хворого на отоларинголог складається з наступних етапів:

• Збір анамнезу. Під час опитування уточнюються скарги пацієнта, послідовність виникнення симптомів, наявність подібних епізодів у минулому. В обов’язковому порядку з’ясовуються попередні травми або інші фактори, що сприяють, супутні патології.
• Фізичне обстеження. Зовнішній огляд присінка носа дозволяє виявити почервоніння шкірних покривів, що погано гояться і помірно болючі тріщини. Залежно від стадії сикозу визначаються невеликі червоні щільні вузлики, діаметром з шпилькову головку або велику кількість брудно-жовтих або брудно-зелених скорин. При відділенні останніх залишається мокнуча виразкова поверхня.
• Лабораторні випробування. У загальному аналізі крові відображаються неспецифічні ознаки запального процесу – підвищення рівня лейкоцитів, зсув лейкоцитарної формули у бік паличкоядерних та юних нейтрофілів, підвищення ШОЕ. Для точної ідентифікації патогенної мікрофлори та визначення її чутливості до антибіотиків виконується бактеріальний посів зразка гнійних виділень.

Терапевтична тактика при захворюванні консервативна. Основні цілі: ерадикація патогенних стафілококів, усунення шкірних симптомів, запобігання рецидивам та усунення сприятливих факторів. Більшість пацієнтів проходить лікування за амбулаторних умов. Важливу роль грає обмеження контакту рук пацієнта із ураженою областю. Всю лікувальну програму можна поділити на такі:

• Місцева терапія. Представлена ​​примочками з дезінфікуючими засобами (борна кислота, калій перманганат, камфорний спирт), нанесенням готових антибактеріальних аптечних мазей (стрептоміцинової, тетрациклінової) і топічних кортикостероїдів. Між процедурами проводиться видалення уражених волосків.
• Системне лікування. Застосовується при недостатній ефективності місцевих засобів та має на увазі використання антибактеріальних препаратів, підібраних з урахуванням результатів антибіотикочутливості висіяної мікрофлори. Додатково призначаються вітамінні комплекси, при необхідності – жарознижувальні засоби, антистафілококовий g-глобулін, аутогемотерапія.
• Фізіотерапія. Складається з сеансів УФ-терапії в еритемних дозах, іонофорез з сульфатом міді, лазерного лікування, прогрівання лампою солюкс з червоним фільтром. У тяжких випадках призначається променева терапія в епіляційній дозі. Усі процедури проводяться у проміжках між нанесенням топічних засобів та ще деякий час після закінчення основного курсу лікування з метою профілактики рецидиву.

Прогноз при сикозі присінка носа сприятливий. Відповідні терапевтичні заходи та дотримання правил гігієни дозволяють досягти повного лікування. Рубцевих змін, осередків алопеції та ділянок пігментації на шкірі, як правило, не залишається. Специфічної профілактики захворювання немає. До неспецифічних заходів відносять раннє лікування запальних патологій носової порожнини та придаткових синусів, дотримання правил антисептики та асептики в процесі гоління та видалення волосся, використання засобів індивідуального захисту при роботі в умовах підвищеної сухості чи запиленості повітря, корекцію ендокринних чи імунопатологічних порушень.