Скальпована рана

Скальпована рана – Це повне або часткове відшарування шкіри, що виникає в результаті сильного механічного впливу. Вона найчастіше буває на волосистій частині голови, анатомічна будова якої привертає до відшарування аж до сухожильного шолома. Скальпована рана має велику поверхню, що кровоточить, позбавлену шкіри, що покриває її. Для діагностики достатньо об’єктивних симптомів. З метою уникнення інших травм призначають інструментальні методи (КТ, УЗД, рентгенографію), для оцінки загального стану пацієнта проводять лабораторні дослідження. Лікування передбачає хірургічну обробку, закриття дефекту методом шкірної пластики.

Скальповані рани становлять серйозну проблему в хірургії та травматології, що їх великими розмірами, високої травматизацією покривних тканин, значним косметичним дефектом. Такі травми рідко загрожують життю, проте вони можуть супроводжуватися глибшими ушкодженнями та політравмою. Враховуючи різноманітність можливих пошкоджень і значний обсяг шкіри, що відшарувалася, зусилля лікарів спрямовані на розробку нових методів пластики дефектів для досягнення гарного естетичного результату.

Скальповані рани виникають при механічному травмуванні будь-якої ділянки голови чи тіла. Сильні тупі травми порушують зв’язок між шкірою і тканинами, що підлягають, сприяють відшарування клаптя. Також можливі пошкодження гострими предметами, що спричиняють відрив тканин. Виділяють особливий механізм формування скальпованої рани голови: попадання волосся в рухомі механізми або під колеса автомобіля, що сприяє натягу та відриву м’яких тканин від окістя.

Скальпування в області склепіння черепа пояснюється особливостями будови м’яких тканин. У цій зоні виділяють 6 шарів, з яких 3 верхніх – шкіра, підшкірна клітковина і апоневроз (сухожильний шолом), щільно пов’язані між собою сполучнотканинними перемичками. Під ними розташована пухка жирова клітковина, неміцно з’єднана з окістям. При механічному впливі всі шари аж до окістя легко відриваються.

Незалежно від локалізації скальпованої рани, її розвиток відбувається відповідно до класичних фаз ранового процесу. Перша стадія характеризується запаленням і продовжується до 5 діб. Вона починається з активної міграції нейтрофілів, фагоцитозу та виділення медіаторів запалення. На 2-3 день у рані з’являються лімфоцити та макрофаги, активізується вироблення протеолітичних ферментів та починається руйнування некротичних тканин.

Друга фаза характеризується регенерацією ушкоджень і продовжується до 4 тижнів. В ділянку травми мігрують фібробласти, які утворюють колаген. Поступово у рану проростають нові кровоносні судини та формуються грануляції. Третя стадія – епітелізація та реорганізація рубця, яка займає кілька місяців. Її тривалість залежить від успішності проведення шкірної пластики та обширності дефекту, сформованого дома скальпированной рани.

Пошкодження має яскраво-червону і помірно поверхню, що кровоточить, яка оточена одним або декількома звисаючими шкірними клаптями. Для таких ран характерна велика поразка, неправильна форма та рвані краї. Ранева поверхня може бути забруднена землею, мастильними матеріалами, невеликими сторонніми тілами. Нерідко спостерігається розмозження м’яких тканин, що підлягають, через що при швидкому огляді складно визначити форму і глибину рани.

До найчастіших локалізації відносять область мозкового черепа, кисть і пальці рук, зону зовнішніх статевих органів у чоловіків, проте подібні травми можуть виникати на будь-якій ділянці тіла. З суб’єктивних ознак на перший план виходять сильні болі у скальпованій рані та інших ділянках тіла, якщо людина постраждала від політравми. Великі пошкодження загрожують розвитком больового шоку і втратою свідомості.

Пацієнти зі скальпованими ранами стикаються з двома типами небажаних наслідків. Перша група пов’язана безпосередньо з травмою м’яких тканин. Велика ранова поверхня – ідеальні вхідні ворота для різних бактеріальних інфекцій, внаслідок чого можливе нагноєння та некроз тканин. Гнійне розплавлення викликає неспроможність швів, порушує темпи загоєння та сприяє утворенню грубих рубців.

Друга група ускладнень обумовлена ​​супутніми ушкодженнями. Найчастіше така ситуація простежується при травмах голови, які супроводжуються скальпованою раною та ураженням кісткових структур, що підлягають. У постраждалих можливі тріщини та переломи кісток черепа, внутрішньочерепні та внутрішньомозкові крововиливи, пошкодження тканин головного мозку.

Потерпілому потрібна допомога лікаря бригади ШМД, лікаря-травматолога або хірурга. Оскільки рани мають характерний зовнішній вигляд, первинна постановка діагнозу проводиться на основі клінічних проявів та з’ясування причин травми. Розширене обстеження показано після стабілізації вітальних функцій та спрямоване на виключення інших типів ушкоджень, комплексну оцінку стану здоров’я. До діагностичної програми входять такі методи:

• КТ мозку. Дослідження проводиться для виключення глибших травм кісткових та нервових структур при ранах голови. При пошкодженні інших відділів тіла виконується комп’ютерна томографія органів грудної клітки, черевної порожнини, малого тазу.
• Ультразвукова діагностика. УЗД органів черевної порожнини, заочеревинного простору та малого тазу призначається в рамках скринінгової діагностики, щоб унеможливити пошкодження відповідних внутрішніх органів.
• Визначення групи крові та резус-фактора. Аналіз проводиться в екстреному порядку всім пацієнтам. Він призначається в рамках підготовки до можливого переливання компонентів крові для заміщення масивної крововтрати, що виникла внаслідок поєднаних травм, внутрішньої кровотечі.
• Клінічний аналіз крові. За показником гематокриту, рівнем еритроцитів та гемоглобіну визначають наявність та ступінь крововтрати, вираженість гострої постгеморагічної анемії. Рівень лейкоцитів у динаміці важливий з метою оцінки перебігу ранового процесу, виключення інфекційних ускладнень.
• Коагулограма. Комплексне дослідження стану системи згортання крові – невід’ємна частина діагностики при відкритих ранах і кровотечах. Найбільш важливі показники гемостазіограми: протромбіновий час, міжнародне нормалізоване співвідношення, активований частковий тромбопластиновий час та рівень фібриногену.

Хірургічне лікування

Допомога хірурга починається з обов’язкового профілактичного введення протиправцевої сироватки та анатоксину, після чого приступають до маніпуляцій. Первинна хірургічна обробка рани (ПХО) передбачає місцеве знеболювання, зупинку кровотечі, видалення видимих ​​сторонніх тіл, некротизованих ділянок та згустків крові. Далі ушкодження обробляють антисептиком і за необхідності проводять місцеве введення антибіотиків.

Другий етап хірургічної допомоги – ліквідація шкірних дефектів. З цією метою вільний життєздатний клапоть укладають на своє місце, по можливості застосовують послаблюючі та клаптеві розрізи для максимального покриття ураженої ділянки м’яких тканин. У сприятливих випадках вдається повністю закрити місце ушкодження, після чого скальпована рана гоїться первинним натягом.

Великі травми, у яких неможливо поєднати краї рани, вимагають проведення пересадки шкіри. Найчастіше вдаються до методу аутопластики, використовуючи повношарові клапті з поверхні стегна чи живота потерпілого. Вони мають найкращі показники приживання. При необхідності одержати великий об’єм шкіри для трансплантації використовується метод балонної дермотензії. У такій ситуації операція проводиться у кілька етапів

Консервативна терапія

Методи фармакотерапії мають допоміжне значення. У перші дні після травми пацієнтам призначають знеболювальні препарати різних груп, при тяжких та поєднаних ушкодженнях застосовують наркотичні анальгетики. Для запобігання нагноєнню скальпованої рани показано профілактичну антибіотикотерапію, яка виконується до та після операції. У періоді загоєння призначається місцева терапія у вигляді пов’язок із лікувальними мазями та розчинами.

Хороше кровопостачання м’яких тканин та удосконалення методів пластичних операцій дозволяє повністю відновити шкіру в ділянці скальпованої рани. Віддалений прогноз визначається наявністю супутніх ушкоджень головного мозку та внутрішніх органів, які можуть погіршити клінічну ситуацію. Профілактичні заходи спрямовані на зниження ризику професійного, дорожньо-транспортного та побутового травматизму.