Скарлатина

Скарлатина являє собою гостру інфекцію з переважним ураженням ротоглотки, вираженою інтоксикацією та характерною екзантемою. Збудником скарлатини є стрептокок групи А, який передається від хворого контактним або повітряно-краплинним шляхом. Клініка скарлатини включає загальну інтоксикацію і лихоманку, скарлатинозну ангіну, регіонарний лімфаденіт, малинову мову, дрібноточковий висип з подальшим лущенням на шкірі. Діагностика скарлатини здійснюється на підставі типових клінічних симптомів.

Скарлатина являє собою гостру інфекцію з переважним ураженням ротоглотки, вираженою інтоксикацією та характерною екзантемою.

Скарлатину викликає бета-гемолітичний стрептокок групи А, що відноситься до роду грампозитивних, факультативно-аеробних, овоїдної форми бактерій Streptococcus. Резервуаром та джерелом збудника скарлатини, як і у разі всіх стрептококових інфекцій, є людина: хвора або носій. Хворі на скарлатину становлять найбільшу небезпеку в перші кілька днів захворювання, ймовірність передачі інфекції повністю зникає через три тижні після розгортання клінічної симптоматики. Значний відсоток населення (15-20%) відноситься до безсимптомних носіїв інфекції, іноді люди є джерелом інфекції протягом місяців та років.

Стрептокок передається по аерозольному механізму (хворий виділяє збудника при кашлі, чханні, при розмові) повітряно-краплинним або контактним шляхом. При попаданні збудника на харчові продукти можлива реалізація аліментарного шляху передачі. Зараження найімовірніше при близькому спілкуванні з хворою людиною.

Природна сприйнятливість людини до скарлатини досить висока, захворювання розвивається у осіб, інфікованих бета-гемолітичним стрептококом (що виділяє еритрогенний токсин) за відсутності антитоксичного імунітету. Імунітет, що формується після перенесеної інфекції, є типоспецифічним і не перешкоджає зараженню іншим видом стрептокока. Існує деяка сезонна залежність: захворюваність підвищується в осінньо-зимовий період; а також зв’язок з іншими респіраторними стрептококовими інфекціями (ангіна, стрептококова пневмонія).

Вхідними воротами для збудника скарлатини служить слизова оболонка зіва, носоглотки, іноді (вкрай рідко) статевих органів. Буває, що бактерії проникають у організм через ушкодження шкірного покриву. В галузі впровадження збудника формується місцеве вогнище інфекції з характерними некротичними явищами. Мікроорганізми, що розмножуються в осередку, виділяють у кров токсини, що сприяють розвитку інфекційної інтоксикації. Присутність токсину в загальному кровотоку стимулює розширення дрібних судин у різних органах і, зокрема, шкірних покривів, що проявляється у вигляді специфічного висипу.

Поступово формується антитоксичний імунітет, що сприяє стиханню ознак інтоксикації та зникненню висипу. Іноді відбувається попадання в кров безпосередньо збудників, що призводить до ураження мікроорганізмами інших органів та тканин (лімфовузлів, мозкових оболонок, тканин скроневої кістки, слухового апарату та ін.), викликаючи гнійно-некротичне запалення.

Інкубаційний період може тривати від доби до десяти днів. Захворювання починається гостро, відбувається різке підвищення температури, що супроводжується ознаками інтоксикації, що наростає: головний біль, ломота в м’язах, слабкість, тахікардія. Висока лихоманка перших днів нерідко супроводжується підвищеною рухливістю, ейфорією, або навпаки: апатією, сонливістю та млявістю. Значна інтоксикація може спричинити блювання. Останнім часом все частіше відзначають перебіг скарлатини з помірною гіпертермією, яка не досягає високих цифр.

При ковтанні відзначається болючість у горлі, огляд зіва виявляє виражену гіперемію мигдаликів (значно більш інтенсивну, ніж при ангіні), дужок язичка, задньої стінки глотки, м’якого піднебіння (так званий «палаючий зів»). При цьому гіперемія слизової оболонки чітко обмежена місцем переходу м’якого піднебіння до твердого. Іноді розвивається клінічна картина фолікулярно-лакунарної ангіни: інтенсивно гіперемована слизова оболонка мигдаликів покривається осередками (частіше дрібними, але часом великими і глибокими) нальоту, слизово-гнійного, фібринозного або некротичного характеру.

У той же час розвивається запалення регіонарних (передньошийних) лімфатичних вузлів: вони дещо збільшуються у розмірі, стають щільними на дотик і болючими. Мова, спочатку покрита сірувато-білим нальотом, в подальшому (на 4-5 добу захворювання) набуває насиченого ало-малинового забарвлення, має місце гіпертрофія сосочків. При тяжкому перебігу в такий же колір фарбуються губи. Як правило, тим часом починається стихання симптомів ангіни. Нальоти некротичного характеру регресують помітно повільніше.

Характерна дрібноточкова висипка виникає в перший-другий день захворювання. На тлі загальної гіперемії, на шкірних покровах обличчя і верхній частині тулуба (а в подальшому і на згинальних поверхнях рук, боках, внутрішній поверхні стегон) виникають темніші точки, згущуючи на шкірних складках і в місцях природних згинів (ліктьовий згин, пах, пахвова) ямка) та утворюючи темно-червоні смуги (симптом Пастіа).

У деяких випадках відзначається зливання точкових елементів висипу в одну велику еритему. Для висипки на обличчі характерна локалізація на щоках, скронях, лобі. У носогубному трикутнику висипання відсутні, тут відзначається збліднення шкірних покривів (симптом Філатова). Висипання при натисканні ними тимчасово зникають. У зв’язку з крихкістю судин, на шкірі, в місцях, що піддаються тертю або здавлюванню, можуть спостерігатися дрібні крововиливи. Іноді крім скарлатинозного висипу відзначаються дрібні папули, макули та везикули. Крім того, буває пізній прояв висипу (на 3-4 день захворювання) або його відсутність.

Як правило, на 3-5 добу від початку захворювання відбувається поліпшення стану хворого, і симптоматика поступово стихає, висип блідне і, до кінця першого-початку другого тижня, повністю зникає, залишаючи дрібношуйчасте лущення на шкірі (на долонях і стопах – крупнолускатий). Виразність висипу та швидкість її зникнення різняться залежно від тяжкості перебігу захворювання. Інтенсивність лущення безпосередньо залежить від великої кількості і тривалості існування висипки.

Екстрабуккальна форма скарлатини виникає тоді, коли використання збудника відбулося через пошкоджені шкірні покриви (у місцях саден, поранень, операційної рани). При цьому в області пошкодження формується гнійно-некротичне вогнище, висипання поширюється від місця впровадження, поразок в області зіва не спостерігається.

У дорослих іноді відзначається стерта форма перебігу скарлатини, що характеризується незначною інтоксикацією, помірним катаральним запаленням зіва і мізерним, блідим, короткочасним висипом. У поодиноких випадках (також у дорослих) скарлатина протікає дуже важко з ймовірністю розвитку токсико-септичного шоку: блискавичне прогресування інтоксикації, виражена лихоманка, розвиток серцево-судинної недостатності. На шкірі часто з’являються геморагії. Така форма скарлатини загрожує небезпечними ускладненнями.

Найчастіше зустрічаються гнійно-запальні ускладнення скарлатини (лімфаденіт, отит) та пізні ускладнення, пов’язані з інфекційно-алергічними механізмами (кардити, артрити, нефрити аутоімунного генезу).

Високий ступінь специфічності клінічної картини дозволяє зробити впевнену діагностику при опитуванні та фізикальному огляді. Лабораторна діагностика: загальний аналіз крові – зазначає ознаки бактеріальної інфекції: нейтрофільний лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво, підвищення ШОЕ. Як специфічну експрес-діагностику роблять РКА, виділення збудника не виробляють через нераціональність.

При розвитку ускладнень з боку серцево-судинної системи пацієнт потребує консультації кардіолога, проведення ЕКГ та УЗД серця. При виникненні отиту потрібний огляд отоларинголога та отоскопію. Для оцінки стану сечовидільної системи проводять УЗД нирок.

Лікування скарлатини зазвичай проводиться вдома, приміщенню до стаціонару підлягають хворі з важкими формами перебігу. Пацієнтам призначають постільний режим на 7-10 днів, рекомендують дієту, що щадить (їжа напіврідкої консистенції) на період виражених ангінозних симптомів, не забуваючи про збалансований вітамінний склад раціону.

Препаратом вибору етіотропного лікування скарлатини є пеніцилін, який призначають курсом протягом 10 днів. Як препарати резерву застосовують макроліди та цефалоспорини першого покоління (зокрема: еритроміцин та цефазолін). У разі наявних протипоказань до застосування вищезгаданих препаратів можливе призначення синтетичних пеніцилінів або лінкозамідів. У комплексній терапії успішно застосовується поєднання антибіотика з антитоксичною сироваткою.

Для санації вогнища інфекції проводять полоскання горла з розчином фурациліну в розведенні 1:5000 настоями лікарських трав (ромашка, евкаліпт, календула). При тяжкій інтоксикації виробляють інфузію розчинів глюкози або солей, порушення серцевої діяльності коригують відповідними кардіологічними препаратами (нікетамід, ефедрин, камфара).

Сучасна медицина дозволяє успішно пригнічувати стрептококові інфекції, у тому числі і скарлатину завдяки застосуванню антибіотиків на ранніх термінах захворювання. У переважній більшості випадків захворювання має сприятливий прогноз. Рідкісні випадки тяжкого перебігу з розвитком токсико-септичної форми захворювання можуть викликати ускладнення. В даний час хвороба, як правило, протікає сприятливо, хоча зрідка можна зустрітися з випадками токсичної або септичної скарлатини, які зазвичай протікають важко. Повторне захворювання трапляється у 2-3% випадків.

Загальні заходи профілактики скарлатини мають на увазі своєчасне виявлення хворих та носіїв інфекції, їх належна ізоляція (вдома або в стаціонарі), здійснення карантинних заходів (особливо при виявленні скарлатини у дитячих садках, школах, медичних закладах). Виписку хворих із стаціонарів роблять не раніше ніж на 10-й день після початку захворювання, після чого вони перебувають на домашньому лікуванні ще 12 днів. Пацієнти можуть повертатися до колективу не раніше ніж на 22 добу за умови негативного бактеріологічного дослідження на наявність збудника.

Дітей, які не хворіли раніше на скарлатину і вступали в контакт з хворими, не пускають до дитячого садка або школи 7 днів після контакту, дорослі контактні особи знаходяться протягом 7 днів під наглядом, але без обмежень у роботі.