Скинеїт

Скинеїт – це гостре або хронічне рецидивне інфекційне запалення парауретральних (скінієвих) залоз. Виявляється дизурією, диспареунією, хронічним тазовим болем. Діагностується за допомогою вагінального дослідження, уретроскопії, посіву мазка із сечівника, ПЛР-діагностики, ІФА, РІФ. Консервативна терапія скінеїту включає призначення антибактеріальних засобів, НПЗЗ, імуномодулюючих та імуностимулюючих препаратів. Оперативне лікування ґрунтується на проведенні лазерної, діатермічної, радіохвильової коагуляції уражених залоз.

Точних даних про поширеність скінеїту (парауретриту) відсутні. Зазвичай запалення парауретральних залоз діагностується із запізненням, пацієнтку довго лікують від циститу, що у ряді випадків має добрий ефект, оскільки підходи до терапії цих захворювань практично однакові. На думку ряду фахівців у сфері урогінекології, скінеїт може бути досить поширеним захворюванням, всі клінічні випадки ураження нижніх сечовидільних шляхів, що маніфестують болем та дизурією при чистих уретральних змивах, є саме парауретритом. Найчастіше хворіють 20-45-річні жінки із високою сексуальною активністю.

Парауретрит розвивається внаслідок інфікування малих вестибулярних залоз умовно-патогенною та специфічною патогенною мікрофлорою. Найчастіше запалення провокують стафілококи, кишкова і синьогнійна палички, клебсієли, стрептококи, які у звичайних умовах мешкають у піхві та періанальній зоні. У деяких пацієнток захворювання стає ускладненням гострих та хронічних урогенітальних інфекцій – гонореї, хламідіозу, трихомоніазу, уреаплазмозу, мікоплазмозу, сифілісу. Основними факторами, що сприяють виникненню скінеїту, є:

• Травми уретри. Імовірність інфікування підвищується при пошкодженні уретрального каналу у проекції скинієвих залоз. Травмування слизової можливе при проведенні інвазивних урологічних маніпуляцій (бужування уретри, катетеризації сечового міхура, уретроскопії, цистоскопії), бурхливому статевому акті.
• Невпорядковане статеве життя. Незахищені сексуальні контакти з малознайомими партнерами є основною причиною поширення специфічних урогенітальних інфекцій, що ускладнюються парауретритом. У таких ситуаціях також зростає ризик травматичного пошкодження уретрального каналу.
• Зниження імунітету. Пригнічення імунної системи – провідний фактор у розвитку скінеїту, спричиненого активізацією умовно-патогенних мікроорганізмів. Порушення імунітету може спостерігатись при цукровому діабеті, переохолодженні, рецидивах хронічних соматичних захворювань, ВІЛ-інфекції, імуносупресивній терапії.

Певну роль у виникненні запалення грають анатомічні особливості скинієвих залоз, вивідні протоки яких відкриваються або напередодні піхви (екстрауретральне розташування), або в нижніх відділах уретри (інтрауретральна локалізація). Розгалужена мережа звивистих парауретральних ходів стає добрим морфологічним субстратом для персистування інфекції.

Механізм розвитку скінеїту заснований на виникненні місцевої запальної реакції у відповідь на обсіменіння слизової оболонки парауретральних залоз бактеріями, найпростішими або іншими інфекційними агентами. Основний шлях зараження – контактний. Мікроорганізм потрапляє у гирло скинієвої залози з біологічними секретами статевого партнера чи передається через забруднений медичний інструмент.

Інфекція також може поширюватися по слизових оболонках при уретриті, циститі, вульвовагініті, бактеріальному вагінозі, кольпіті, цервіциті, ендометриті, аднекситі. При травмуванні ситуація посилюється появою ділянок неспецифічного запалення та пошкодженого епітелію, який легше обсіменяється патогенною флорою.

Під дією екзотоксинів та інших факторів адгезії, інвазії, агресії, що виробляються мікроорганізмами, що колонізували епітелій залоз Скіна, настає первинна альтерація клітин. Виділення з пошкоджених епітеліоцитів численних протеаз та медіаторів запалення сприяє порушенню місцевої циркуляції.

Розширення судин, уповільнення кровотоку, вихід у просвіт залози та навколишні тканини плазми крові, лейкоцитів, макрофагів призводить до виникнення набряку та больового синдрому. Надалі скінеїт може дозволитися самостійно або прийняти затяжну рецидивну течію з персистуванням мікроорганізмів у протоці або просвіті залози. Залежно від характеру ексудату можливе серозне або гнійне запалення.

Зазвичай клініка парауретриту виникає на тлі запальних захворювань прилеглих органів (уретри, сечового міхура) або після травмування. При сечовипусканні відзначаються неприємні відчуття, печіння, болючість. Позиви до сечовипускання стають частими (більше 10 на добу), за один раз виділяються невеликі порції сечі. Симптоматика посилюється порушеннями в інтимній сфері: болями, дискомфортом при сексуальних контактах, загостреннями після статевого акту. При рецидивному перебігу можливі тазові болі. Загальні симптоми як підвищення температури, слабкості, погіршення загального стану при скинеїті спостерігаються вкрай рідко.

Закупорка вивідних проток запаленої залози зі скупченням у її просвіті секрету та ексудату здатна призвести до формування парауретральної кісти. Надалі об’ємна освіта може інфікуватися та нагноюватись, внаслідок чого розвивається абсцес. При поширенні мікроорганізмів, що персистують в осередку запалення, на суміжні органи, скінеїт ускладнюється хронічними рецидивними циститами та уретритами. При залученні до запального процесу вищележачих відділів сечовивідного тракту можливе виникнення уретериту та пієлонефриту. Найбільш рідкісне ускладнення – утворення дивертикулу уретри.

Постановка діагнозу часто утруднена через неспецифічність клінічної картини скінеїту та відсутність спеціальних методів, що дозволяють візуалізувати запалені залози Скіна. У більшості випадків діагностичний пошук проводиться шляхом виключення урогінекологічної патології зі подібною клінічною картиною. План обстеження може включати такі методи, як:

• Гінекологічний огляд. При огляді на кріслі уражені скінієві залози визначаються у вигляді болючого ущільнення на передній стінці нижньої третини піхви. Про наявність гнійного процесу свідчить виділення невеликої кількості гною з сечівника при натисканні на парауретральні залози з боку піхви. Іноді під час огляду видно запалені гирла залоз.
• Уретроскопія. Оскільки скінеїт часто розвивається на тлі гострого або хронічного запалення уретри, інформативність та чутливість уретроскопії є низькими. За відсутності ендоскопічних ознак уретриту симптомом можливого запального процесу в залозах Скіна є точкова гіперемія епітелію на задній стінці сечівника, розширення усть проток.

Результати загального аналізу сечі є неспецифічними – зазвичай виявляється лейкоцитурія, бактеріурія. Для виключення інших урогінекологічних хвороб проводяться УЗД органів малого тазу, цистоскопія. Важливу роль відіграє посів мазка з уретри на мікрофлору, що дозволяє ідентифікувати збудника, що викликав скінеїт, та визначити його чутливість до антибіотиків.

При підозрі на розвиток запалення парауретральних залоз на фоні специфічних інфекцій рекомендовано ПЛР-діагностику, РІФ, ІФА. Парауретрит диференціюють з гострими та хронічними уретритами, циститами, у тому числі з посткоїтальним запаленням сечового міхура, дивертикулезом уретри, кістами та абсцесами скинієвих залоз. Окрім лікаря-уролога пацієнтку за свідченнями консультує гінеколог, венеролог, інфекціоніст.

Основними завданнями терапії при веденні жінок з підозрою на парауретрит є усунення запального процесу, попередження ускладнень та хронізації захворювання. У сумнівних випадках, коли утруднена диференціальна діагностика скінеїту з іншими уроінфекціями, схема лікування аналогічна до призначення при циститі. При діагностованому запаленні парауретральних залоз рекомендовано:

• Антибактеріальні засоби. Вибір препарату залежить від збудника, який спричинив запальний процес. При виявленні венеричного захворювання призначають медикаменти, які передбачені відповідним стандартом медичної допомоги. Для елімінації умовно-патогенної флори зазвичай використовують антибіотики широкого спектра дії з уроантисептичним ефектом (фосфоміцини, нітрофурани, фторхінолони ІІ-ІІІ покоління, пероральні цефалоспорини ІІІ покоління).
• Симптоматична терапія. При вираженому місцевому запаленні та больовому синдромі застосовують нестероїдні протизапальні препарати, які пригнічують синтез простагландинів, тромбоксану, підвищують больовий поріг рецепторів, мають центральну аналгетичну дію. Для зміцнення імунітету призначають загальні імуномодулятори та імуностимулятори, що активують Т-лімфоцитів та магрофагів, що підсилюють інтерфероногенез, синтез інтерлейкінів та Ig А.

На весь період лікування пацієнткам, які страждають на скінеїт, рекомендований статевий спокій. При неефективності лікарської терапії, частому рецидивуванні з ускладненням парауретриту іншими хронічними урологічними інфекціями показано діатермічне, лазерне або радіохвильове припікання скинієвих залоз та їх проток.

Результат захворювання залежить від своєчасності лікування та правильності підбору медикаментозних засобів. Прогноз зазвичай сприятливий, часто запалення вдається швидко усунути за допомогою антибактеріальної терапії. Ефективність хірургічних втручань при хронічному рецидивному скінеїті досягає 95%.

Для профілактики парауретриту жінці необхідно уникати переохолоджень і носіння тісного одягу, що здавлює, відмовитися від безладних статевих зв’язків і незахищеного сексу. Оскільки тривалий застій сечі сприяє мікробному обсімененню тканин сечовидільних органів, важливо стежити за своєчасністю випорожнення сечового міхура. Істотну роль попередження скінеїту відіграє регулярне спостереження у гінеколога для своєчасного виявлення та лікування генітальних інфекцій.