Сліпота

Сліпота – Це патологічний стан, при якому гострота зору різко знижена або повністю відсутня. Залежно від форми захворювання клінічна симптоматика представлена ​​зниженням гостроти зору, появою худобою, порушенням сприйняття кольору, випаданням назальних або темпоральних половин з зорового поля. Діагностика сліпоти базується на результатах візометрії, периметрії, офтальмоскопії, флуоресцентної ангіографії, електроретинографії, кампіметрії, тесту Ішихара та FALANT, таблиці Рабкіна. Етіотропна терапія різних форм сліпоти суттєво відрізняється та підбирається для кожного пацієнта в індивідуальному порядку.

Сліпота – це гетерогенна група захворювань в офтальмології, що характеризується зниженням гостроти зору або сприйняття кольору. Дана патологія належить до найважливіших медико-соціальних проблем, оскільки є причиною інвалідизації пацієнтів. При цьому 3/4 випадків сліпоти при своєчасній діагностиці та лікуванні оборотні. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), у світі близько 100 млн. незрячих людей з кожним роком їх кількість зростає. 90% від загальної кількості сліпих пацієнтів проживає в країнах, що розвиваються, і лише 10% – у розвинених. Крім катаракти та глаукоми провідну роль у виникненні даної патології серед жителів регіонів, що розвиваються, займають фонові, інфекційні та паразитарні захворювання, що піддаються лікуванню. У розвинених країнах з кожним роком збільшується кількість випадків сліпоти на тлі вікових дегенеративно-дистрофічних змін жовтої плями та діабетичної ретинопатії.

Згідно зі статистичними даними ВООЗ, найпоширеніша причина сліпоти – катаракта (47,9%). Вроджені варіанти захворювання зумовлені мутаціями. Як правило, причинами зниження гостроти зору у таких випадках є сімейна форма помутніння кришталика, аплазія внутрішньої оболонки очного яблука, тапеторетинальні дегенерації, альбінізм. Особливий вид цієї патології – кортикальна сліпота, при якій клінічні прояви викликані ураженням потиличної частки головного мозку. Поширені тератогени щодо органу зору – медикаменти, токсини та збудники інфекційних захворювань.

Існує високий ризик ураження очей при дії плід тератогенних чинників на етапі ембріонального розвитку. У внутрішньоутробному періоді розвиток сліпоти провокують збудники краснухи, токсоплазмозу, грипу, туберкульозу. У зрілому віці найчастіше спостерігається хламідійне походження порушень зору на тлі трахоми. Поразка очей із частою втратою зору притаманна таких гельмінтозів, як онхоцеркоз. Поодинокі випадки сліпоти діагностують при дирофіляріозі.

Етіологія сліпоти раннього віку пов’язана з впливом тригерів у пологовому чи перинатальному періоді. При цьому у новонароджених діагностують ретинопатію, гіпоплазію зорових шляхів або гіпоксичне ушкодження оптичного нерва, які надалі призводять до зорової дисфункції. Діти (особливо недоношених) зниження гостроти зору потенціює дефіцит вітаміну А, вроджене помутніння кришталика чи ретинопатія. У пацієнтів молодого віку більшість випадків монокулярної сліпоти обумовлені травматичними ушкодженнями. У похилому віці зниження зору пов’язане як із загальними захворюваннями організму, так і з перебігом дегенеративно-дистрофічних змін у сітківці або зоровому нерві.

Поразка внутрішньої оболонки очного яблука чи оптичного нерва з прогресуючим зниженням гостроти зору притаманно таких загальних захворювань, як артеріальна гіпертензія, атеросклеротическое ураження судин, ретинопатія і натомість цукрового діабету. Сліпота може виникати вдруге і натомість патологій центральної нервової системи – менінгіту, енцефаліту, токсичного ураження мозку. Згідно зі статистичними даними, при своєчасній діагностиці безліч випадків цієї патології потенційно оборотне. Як правило, причиною незворотної сліпоти стає глаукома у зв’язку з розвитком атрофії зорового нерва.

З клінічної точки зору сліпоту класифікують на амавроз, худобу, геміанопсію та дальтонізм. За даними ВООЗ, діагноз сліпота можна встановити за здатністю до зору менше 3/60 або звуження зорового поля до 10 градусів. Якщо гострота зору дорівнює 0, йдеться про абсолютну сліпоту. При збереженому світловідчутті і реагуванні зміну його інтенсивності, але неможливості розрізняти форму навколишніх предметів, сліпота звуться предметної. При цивільному варіанті зорової дисфункції пацієнт не може визначити кількість пальців на руці на відстані 3 метри. Також виділяють професійну сліпоту, за якої порушення зору перешкоджають виконанню професійних обов’язків.

Специфічний симптом минущого амаврозу – різка втрата зору загальною тривалістю трохи більше 10 хвилин. Дане явище пов’язане із оборотними ішемічними змінами у басейні сонної артерії. Амавроз Лебера проявляється ністагмом і вираженим зниженням гостроти зору, яке виявляється ще в ранньому дитячому віці. Часто ця форма сліпоти поєднується з кератоконусом, катарактою, астигматизмом, страбізмом. Позаочні прояви патології представлені затримкою розумового розвитку, епілептичними нападами, зниженням слуху, гормональним дисбалансом, вадами розвитку нирок, кісткової системи або ЦНС. Пацієнти з даним варіантом сліпоти в поодиноких випадках здатні відрізняти світло від темряви або відстежувати рух навколишніх предметів.

При патологічних худобах виявляються дефекти полів зору, які хворий бачить як темні плями перед очима. Ці дефекти здатні частково закривати зображення, що розглядається. При виявленні худобою, яку пацієнт не помічає, йдеться про «негативний» варіант патології, обумовлену ураженням оптичних нервових волокон. Геміанопсія – це бінокулярна сліпота з ураженням однієї з половин полів зору. При гомонімній формі захворювання випадають обидві праві чи ліві половини, гетеронімної біназальної – латеральні, гетеронімної бітемпоральної – медіальні відділи зорового поля. При дальтонізмі порушується здатність до диференціації певного кольору. Протанопія проявляється нездатністю до сприйняття червоного кольору, тританопія – синьо-фіолетового, дейтеранопія – зеленого. Ахроматопсія – це сліпота, що характеризується патологічним сприйняттям кольору, при якому пацієнти нездатні розрізняти всі відтінки колірного спектру.

Діагностика сліпоти ґрунтується на проведенні візометрії, периметрії, офтальмоскопії, флуоресцентної ангіографії, електроретинографії, кампіметрії. Візометрія дозволяє діагностувати рівень порушення зорових функцій. До I категорії відносять пацієнтів з гостротою зору 0,1-0,3 дптр, до II – 0,05-0,1 дптр, III – 0,02-0,05 дптр. У хворих IV категорії світловідчуття збережено – 0,02 дптр, при V відзначається відсутність світловідчуття. Відповідно до результатів обстеження хворих, що входять до І та ІІ групи, відносять до слабозорих. Діагноз сліпота можна встановити лише особам ІІІ-V груп. Зорове поле 5-10° за даними периметрії відповідає ІІІ категорії, менше ніж 5° – IV.

Також при проведенні периметрії можна виявити патологічні скотоми, які мають вигляд дефектів поля зору овальної, округлої або дугоподібної форми. Методом кампіметрії у темпоральній, назальній, лобовій та підборідній точках та у 4 косих меридіанах вимірюють розміри скотоми з подальшою фіксацією показників у спеціальній карті пацієнта. Основний метод діагностики геміанопсії – периметрія. При гомонімній формі сліпоти дефекти полів зору виявляються у скроневому та назальному відділах різних очей. Біназальний варіант патології характеризується випаданням медіальних, а бітемпоральний – латеральних половин зорового поля.

При минущому амаврозі показано проведення флуоресцентної ангіографії з метою визначення точної локалізації зони ішемії. Як правило, дослідження дозволяє виявити емболію артерій внутрішньої оболонки очного яблука. Для амаврозу Лебера властиво зниження амплітуди хвиль або їх повну відсутність під час проведення електроретинографії. При офтальмоскопії у пацієнтів віком від 8 років по периферії очного дна визначаються кальцифікати та пігментні тільця. Для діагностики сліпоти кольору застосовують тест Ішихара, поліхроматичні таблиці Рабкіна, FALANT-тест.

При минущому амаврозі в ургентному порядку необхідно призначити судинорозширюючі засоби, антикоагулянти прямої дії, тромболітики, антиагреганти. Специфічної тактики лікування сліпоти Лебера не розроблено. Симптоматична терапія включає прийом полівітамінних комплексів і проведення внутрішньоорбітальних ін’єкцій вазодилататорів, корекцію гостроти зору за допомогою окулярів. При діагностиці худобою потрібне етіотропне лікування. Якщо причиною захворювання є відшарування сітківки, показана вітректомія з подальшим проведенням пломбування або балонування склери. З появою дефектів поля зору через патологічні новоутворення проводиться їх видалення. При сліпоті, обумовленої спазмом судин головного мозку, слід призначити спазмолітичні засоби.

Етіотропна терапія геміанопсії базується на усуненні причинних факторів. Нейрохірургічне втручання у пацієнтів із цією формою сліпоти показано при черепно-мозковій травмі, доброякісних або злоякісних новоутвореннях головного мозку. Якщо спеціальні методи лікування недоступні, рекомендовано курс реабілітації. Специфічна тактика терапії колірної сліпоти не розроблена. Для корекції зорових функцій застосовуються окуляри із спеціальними фільтрами або контактні лінзи.

Специфічна профілактика сліпоти не розроблена. При своєчасній діагностиці та лікуванні в більшості випадків можна зберегти зорові функції. Усі пацієнти з цією патологією повинні перебувати на обліку у офтальмолога. Прогноз при сліпоті найчастіше несприятливий. 95% пацієнтів з амаврозом Лебера безповоротно втрачають зір у віці 10 років або раніше. Однак при дальтонізмі гострота зору часто не змінюється. Зниження зорових функцій може бути причиною тимчасової чи стійкої втрати працездатності. Якщо відновити функції органу зору неможливо, хворим надають групу інвалідності. При гостроті зору 0,05-0,2 дптр рекомендовано навчання у спеціальній школі для дітей з вадами зору, нижче 0,05 дптр – у навчальних закладах для сліпих.