Соматоформний розлад

Соматоформні розлади – група захворювань психогенної природи, у яких психічні проблеми пацієнтів ховаються за соматичними симптомами. Симптоми мають функціональний характер, органічні зміни відсутні. Хворі часто звертаються до різних лікарів, нерідко госпіталізуються для обстеження та лікування соматичних захворювань. Характерною особливістю соматоформних розладів є виражені труднощі усвідомлення психологічної природи захворювання навіть за наявності тривоги, депресії та зв’язку з гострим стресом. Діагноз встановлюється на підставі анамнезу, скарг, даних огляду та додаткових досліджень. Лікування – психотерапія, фармакотерапія.

Соматоформні розлади – поширені розлади психогенної природи, відмінною рисою яких є наявність соматичних скарг за відсутності патологічних змін внутрішніх органів, які б пояснити ці скарги. Фахівці в галузі психічного здоров’я стверджують, що на соматоформні розлади страждає 0,1-0,5% населення Землі. За статистикою ВООЗ, цей розлад виявляється у кожного четвертого пацієнта, який звертається за допомогою до лікарів загального профілю. Патологія частіше виявляється у жінок, зазвичай виникає у юнацькому чи зрілому віці, в окремих випадках розвивається у молодшому та середньому шкільному віці.

Соматоформні розлади не становлять небезпеки для здоров’я, але впливають на працездатність та якість життя хворих. Вони сприяють збільшенню завантаженості лікарів та змушують фахівців призначати безліч непотрібних досліджень для виключення соматичної патології. Однак соматоформні розлади не можна розглядати як симуляцію. Це – фізичне свідчення психологічного неблагополуччя, яке потребує професійної діагностики та кваліфікованого лікування. Лікування соматоформних розладів здійснюють фахівці у галузі психіатрії, психотерапії та клінічної психології за участю лікарів загального профілю.

Виділяють три групи факторів, що провокують розвиток соматоформних розладів: спадково-конституційні, психоемоційні та органічні. До спадково-конституційних факторів відносять генетично обумовлений рівень реактивності нервової системи і певні особливості характеру, у тому числі – схильність до астенії, дисфорії та істерії. Пацієнти із соматоформними розладами часто відрізняються підвищеною чутливістю, боязкістю та швидкою виснажливістю. Нерідко спостерігаються «природжений песимізм» та демонстративність поведінки.

Психоемоційні чинники – зовнішні чинники, надають впливом геть емоційну сферу, формування патернів поведінки, поглядів на світі і себе. До психоемоційних факторів, що провокують розвиток соматоформних розладів, включають гострі та хронічні психотравмуючі ситуації, особливості виховання, умови в сім’ї, атмосферу в колективі, рівень і характер професійних навантажень тощо. інцидент, автокатастрофа, стихійне лихо або військові дії.

Проміжну позицію між гострими та хронічними психічними травмами, що стають поштовхом для виникнення соматоформних розладів, займають ситуації руйнування, втрати соціального стану та невдачі при спробі професійної реалізації. Хронічні психічні травми виникають в умовах постійного перенапруги, підвищених вимог, відсутності емоційної підтримки, невідповідності актуальних потреб та об’єктивних умов довкілля. Особливу значущість у розвитку соматоформних розладів мають травми дитячого віку – ситуації позбавлення (емоційне заперечення, нестача контакту з дорослими, відсутність турботи) та ситуації достатку (становище кумира сім’ї).

Виникненню розладу сприяє ставлення до почуттів у сім’ї чи соціумі. Зазначено, що соматоформні розлади найчастіше діагностуються у людей, які виросли в сім’ях, де було прийнято приховувати свої почуття, та у представників фундаменталістських релігійних рухів. До органічних факторів, що сприяють розвитку соматоформних розладів, відносять ускладнення вагітності, перенесені травми, інфекційні та соматичні захворювання.

Вчені не мають єдиної думки з приводу природи соматоформних розладів. Одні психіатри розглядають такі розлади переважно як прояви прихованої депресії, інші вважають, що їх слід відносити до групи дисоціативних розладів. Проте, й ті, й інші вважають, що з осіб із цим розладом знижений поріг переносимості при сприйнятті фізичного дискомфорту. Те, що інші люди відчувають як напругу, хворі з соматоформним розладом трактують, як біль. Згодом це трактування підкріплюється внутрішніми установками та переконаннями – пацієнт уже відчував біль, знову чекає на біль, тому розглядає будь-який неприємний тілесний сигнал, як біль.

Вирізняють 5 видів соматоформних розладів: іпохондричний, соматизований, хронічний соматоформний больовий, недиференційований соматоформний розлад та соматоформну дисфункцію вегетативної нервової системи.

Іпохондричний розлад проявляється вираженими побоюваннями за наявність тяжкого невиліковного захворювання, наприклад, раку або прогресуючої ішемічної хвороби, яка нібито у будь-який момент може стати причиною інфаркту та смерті хворого. «Приблизний діагноз» пацієнта залежить від наявних симптомів. Відмітними ознаками цього різновиду соматоформного розладу є численні сенестопатії, постійні побоювання щодо свого здоров’я та супутні афективні порушення – тривога, смуток, безнадійність, зневіра. На цьому тлі часто розвиваються характерні іпохондричні депресії.

Пацієнти з цим соматоформним розладом дуже наполегливі у своєму прагненні виявити свою нібито невиліковну хворобу та знайти професійну допомогу. Вони спонукаються тривогою і страхом за своє здоров’я, вони знову і знову звертаються до різних лікарів, просять або вимагають провести повторні обстеження. Ще однією характерною особливістю даного різновиду соматоформного розладу є нестійкість уявлень про наявність та тяжкість захворювання. «Приблизний діагноз» може змінюватися: сьогодні хворий з іпохондричним соматоформним розладом більше переймається ішемічною хворобою, через місяць – з приводу можливого інсульту або раку простати. Змінюється й рівень побоювань: сьогодні пацієнт вважає, що кінець близький, і повністю занурений в іпохондричні переживання, завтра сподівається, що якийсь час протягне.

Соматизований розлад – Різновид соматоформного розладу, при якому внутрішньопсихічні конфлікти виражаються на рівні тіла, у вигляді соматичних симптомів. Відрізняється від іпохондричного розладу емоційним сприйняттям та трактуванням патологічних проявів. Хворий з іпохондричним соматоформним розладом боїться за своє здоров’я, тривожиться з приводу неминучої смерті чи тяжких страждань. Пацієнт із соматизованим розладом переконаний, що його біль зумовлений соматичним захворюванням, а завдання лікарів – виявити це захворювання та надати відповідну допомогу.

Хворі на цей соматоформний розлад вкрай негативно реагують на спроби фахівця вказати на психологічну природу їх симптомів. Вони заперечують наявність психологічної проблеми та нерідко конфліктують із лікарями. Скарги при цьому соматоформному розладі різноманітні, нетипові для соматичного захворювання, але досить постійні порівняно з іпохондричним розладом. Соматизований розлад супроводжується стійким зниженням настрою, можлива депресія чи підвищена тривожність.

Соматоформна дисфункція вегетативної нервової системи – Соматоформний розлад, що супроводжується виникненням вегетативних симптомів. Зумовлено порушенням діяльності органів, керованих вегетативною нервовою системою. Скарги мінливі, неспецифічні. Можливі болі в серці, тахікардія, порушення сечовипускання, задишка, пітливість, порушення роботи ШКТ, підвищення температури до субфебрильних цифр, коливання артеріального тиску та інші патологічні прояви.

Як і при інших соматоформних розладах, пацієнти пов’язують свої симптоми з якимось соматичним захворюванням, проте стійкий страх перед невиліковною хворобою (як при іпохондричному розладі) або конфліктність і переконаність у суто соматичній природі симптомів (як при соматизованому розладі) виражені менш як менше. Як і інших випадках спостерігається невизнання психологічної природи соматоформного розлади, але реакція повідомлення лікаря про відсутність фізичних порушень частіше протікає по астеническому типу.

Хронічний соматоформний больовий розлад проявляється постійними болями. Болі при цьому соматоформному розладі виснажливі, болючі, виникають без видимої причини, локалізуються в тому самому місці, зазвичай – в області серця або шлунка. Характер болю практично не змінюється з часом, вегетативні та неврологічні порушення відсутні.

Недиференційований соматоформний розлад – розлад, при якому пацієнти пред’являють численні скарги, характерні для групи соматоформних розладів, проте ці скарги не укладаються в клінічну картину перерахованих вище різновидів захворювання.

На користь соматоформного розладу свідчать поліпшення стану після обстежень та діагностичних процедур, нечіткість та невизначеність скарг, надзвичайно яскрава зміна симптоматики з часом, нестійкий чи недостатній ефект при лікуванні передбачуваного соматичного захворювання. Діагноз виставляють після виключення соматичної патології. Залежно від наявних скарг пацієнта із соматоформним розладом можуть направити на консультацію до терапевта, гастроентеролога, невролога, кардіолога, уролога та інших фахівців.

Перелік додаткових обстежень визначається лікарями-консультантами. Диференціальний діагноз соматоформних розладів проводять з початковими стадіями соматичних захворювань, а також з депресією, іпохондричним маренням та іншими психічними розладами, що супроводжуються соматичними скаргами. Слід враховувати, що соматоформний розлад може поєднуватися з іншим психічним розладом (наприклад, депресією або генералізованим тривожним розладом) або з істинним соматическим захворюванням.

Лікування тривале, комплексне, включає фармакотерапію, психотерапію і профілактичні заходи. Програму лікування складають індивідуально. Психотерапевтичну методику вибирають з урахуванням виду та тяжкості соматоформного розладу. Зазвичай використовують короткострокову динамічну терапію, когнітивно-поведінкову терапію, навчання релаксації, групові заняття щодо поліпшення комунікаційних та соціальних навичок, тренінги особистісного зростання та ін.

Застосовують ноотропні препарати та вегетостабілізатори. За показаннями хворим із соматоформним розладом призначають антидепресанти, транквілізатори та нейролептики. При використанні психотропних препаратів оптимальним варіантом є монотерапія. Препарати застосовують у малих дозах уривчастими курсами, щоб уникнути розвитку залежності. При виборі психотропного препарату віддають перевагу «м’яким» засобам із мінімальними побічними ефектами та незначним впливом на поведінку. Фармакотерапію та психотерапію соматоформних розладів доповнюють фізіотерапією, розумною організацією режиму праці та відпочинку, дієтою та іншими лікувальними та профілактичними заходами.