Сонячний дерматит

Сонячний дерматит – це запальна реакція шкіри, що індукується сонячним промінням і протікає за типом алергічної реакції. Сонячний дерматит проявляється почервонінням та набряклістю шкіри, появою на ній висипань на кшталт кропив’янки. Захворювання може рецидивувати, набувати хронічного перебігу, трансформуватися в екзему. У діагностиці сонячного дерматиту застосовують огляд, дерматоскопію, фотоалергічні проби, дослідження гормонального фону та обміну речовин, обстеження нирок та печінки. Терапія сонячного дерматиту проводиться глюкокортикоїдними мазями, протизапальними та антигістамінними препаратами.

Сонячний дерматит (фотодерматит, сонячна алергія) одна із численних варіантів актинічного дерматиту. Він розвивається лише в деяких людей і обумовлений не так інтенсивністю сонячного опромінення, як індивідуальною реактивністю організму. Сонячний дерматит спостерігається частіше у дорослих, які мають в анамнезі вказівку на будь-які алергічні реакції (контактний алергічний дерматит, поліноз, алергічний риніт та ін) або спадкову схильність до них.

Алергічна реакція, що виникає при сонячному дерматиті, відноситься до уповільненого типу. Це означає, що симптоми захворювання виявляються при повторному впливі провокуючого фактора на тлі вже існуючої сенсибілізації організму.

Самі сонячні промені є алергеном. Сонячний дерматит розвивається при впливі фотосенсибілізаторів – речовин, що підвищують чутливість шкіри до ультрафіолетового випромінювання. Під впливом УФ-променів ці речовини виділяють вільні радикали, які у реакцію з білками організму. В результаті утворюються нові сполуки, які виступають у ролі антигенів, запускаючи весь механізм алергічної реакції. Залежно від характеру фотосенсибілізуючих речовин, дерматологія виділяє зовнішні та внутрішні причини сонячного дерматиту.

До зовнішніх (екзогенних) причин належать фотосенсибілізуючі речовини, які потрапляють безпосередньо на шкіру. Це можуть бути засоби побутової хімії, медикаментозні препарати для зовнішнього застосування, косметичні засоби (мускус лосьйонів після гоління, бензокаїн у милі, бензофенони сонцезахисних кремів), сік рослин (лугові трави, борщівник).

Внутрішні (ендогенні) причини розвитку сонячного дерматиту можуть бути речовини, що накопичуються в організмі при метаболічних відхиленнях (ожиріння, цукровий діабет); системне медикаментозне лікування; порушення в роботі органів, що знешкоджують та виводять токсичні речовини (хронічний гепатит, цироз печінки, хронічний запор, ниркова недостатність тощо).

Початок фотодерматиту може спостерігатись після нетривалого перебування під сонячними променями або іншими джерелами УФ-променів (наприклад, у солярії). На ділянках шкіри, що зазнали опромінення, відзначається почервоніння і набряклість, що нагадують опік I ступеня. Процес супроводжується вираженим свербінням та почуттям печіння. Потім на почервонілих ділянках з’являється численна дрібна висипка, елементи якої схожі з кропив’янкою. Можливе поширення висипань на ділянки шкірного покриву, які не контактували з УФ-променями. Сонячний дерматит може протікати на тлі погіршення самопочуття та супроводжуватись хейлітом та/або кон’юнктивітом.

Висипання сонячного дерматиту проходять протягом 2-3 тижнів, але при повторному вплив ультрафіолету можуть з’явитися знову. Подальші впливи УФ-променів без усунення з організму причинної фотосенсибілізуючої речовини можуть призвести до розвитку хронічної форми сонячного дерматиту. Вона проявляється посиленням шкірного малюнка, інфільтрацією та сухістю шкіри, появою гіперпігментацій та судинних зірочок.

Окремою клінічною формою сонячного дерматиту є стійка сонячна еритема, при якій почервоніння шкіри та висипання зберігаються кілька місяців або років. Її симптоми не проходять після усунення фотосенсибілізуючого фактора та посилюються після чергового впливу сонячних променів.

З появою після засмаги висипки на шкірі необхідна консультація дерматолога. Виявлення під час опитування пацієнта факту фотосенсибілізації, дерматологічний огляд та дерматоскопія висипів дозволяють лікарю поставити ймовірний діагноз. Визначення фотосенсибілізуючої речовини провадиться при постановці аплікаційних проб з фотоалергенами. Нанесення алергенів на шкіру здійснюють у 2 ряди, після чого на досліджувану ділянку шкіри накладають пов’язку. Через добу один ряд піддають УФ-опроміненню, а другий залишається контрольним.

Виявлення ендогенних причин розвитку сонячного дерматиту може вимагати проведення біохімічного аналізу крові та сечі, проби Зимницького, гормональних досліджень, УЗД та КТ нирок, екскреторної урографії, УЗД органів черевної порожнини. Для виключення системного червоного вовчаку можуть бути проведені визначення в крові антинуклеарного фактора, вовчакового антикоагулянту, С-реактивного білка. Диференціальний діагноз сонячного дерматиту проводять із сонячною еритемою, червоним плоским лишаєм, бешиховим запаленням, поверхневою формою ВКВ, іншими видами дерматитів: атопічним, променевим, алергічним контактним дерматитом.

Терапія фотодерматиту полягає в обмеженні перебування пацієнта на сонці та усуненні причинного фактора. У лікуванні застосовують мазі з кортикостероїдними препаратами (тріамцинолон, бетаметазон), протизапальні засоби (ібупрофен, диклофенак), антигістамінні (хіфенадин, лоратадин, хлоропірамін), вітаміни групи В, хлорохін та ін. Пацієнтам може бути рекомендовано лікування.

Лікування стійкої сонячної еритеми проводиться системним прийомом глюкокортикоїдів. У важких випадках і за наявності протипоказань до глюкокортикоїдної терапії можливе призначення цитостатиків (азатіоприн, циклофосфамід). Пацієнтам необхідний ретельний захист від ультрафіолетового опромінення.