Соціофобія

Соціофобія – стійкий ірраціональний страх перед перебуванням у певних соціальних ситуаціях та вчиненням певних соціальних дій. Перелік лякаючих ситуацій може різнитися – від локального страху громадських виступів до страху робити будь-які дії у присутності інших людей. Соціофобія може створювати серйозні перешкоди професійної та соціальної реалізації. Супроводжується сильною неконтрольованою тривогою, що включає психологічний і фізичний компоненти. Провокує уникаючу поведінку. Діагноз встановлюється на підставі бесіди з хворим та результатів спеціальних тестів. Лікування – психотерапія, медикаментозна терапія.

Соціофобія (соціальна фобія) – стійкий страх, що багаторазово повторюється, певних соціальних дій і ситуацій. Є одним із найпоширеніших фобічних розладів. Протягом життя страх перед суспільством виникає в 3-16% населення, клінічно значуща соціофобія розвивається в 1-3% населення. Жінки та чоловіки страждають однаково часто. Розлад зазвичай маніфестує у підлітковому віці. Надалі його прояви можуть зникати або ставати менш вираженими, а потім знову з’являтися при попаданні в несприятливу життєву ситуацію.

Соціофобія часто поєднується з іншими фобічними розладами, депресією, генералізованим тривожним розладом, неврозом нав’язливих станів та панічними розладами. Відзначається підвищена ймовірність розвитку наркоманії, алкоголізму, інших хімічних та нехімічних залежностей (наприклад, залежність від комп’ютерних ігор). Соціофобія негативно впливає на професійне та соціальне життя пацієнтів, перешкоджає знайомству з новими людьми та встановленню близьких стосунків. Тяжка генералізована соціофобія (страх більшості соціальних ситуацій) тягне за собою фактичну інвалідизацію. Лікування соціофобії здійснюють фахівці у галузі психотерапії, психіатрії та клінічної психології.

Причини розвитку соціофобії поки що точно не встановлені, проте фахівці виділяють ряд факторів, що збільшують ймовірність розвитку цього розладу. Імовірно, певну роль грає генетична схильність. Члени сімей хворих на соціофобію частіше страждають соціальною фобією, іншими тривожними та фобічними розладами. Разом з тим, поки що не вдалося визначити, яку роль у цьому випадку грає спадковість, а яку – постійне спілкування дитини з тривожними батьками та копіювання моделей поведінки значних дорослих.

Соціофобія частіше розвивається у дітей занадто строгих і вимогливих, емоційно відсторонених або надмірно опікуваних батьків. Причиною виникнення соціофобії за високої вимогливості, суворості та нестачі емоційної близькості є недолік базової безпеки. Дитина, яка в ранньому віці не отримує достатньо «емоційних погладжень», живе в страху покарання та несхвалення, звикає вважати світ недостатньо безпечним. Надалі така установка провокує страх перед соціальними взаємодіями.

Причиною розвитку соціофобії при гіперопіці стає недостатня самостійність дитини при постійних вказівках на реальні чи уявні небезпеки, які можуть чатувати на малюка (у тому числі – і у сфері соціальних взаємодій). Гіперопікуючі батьки несвідомо перешкоджають дорослішання сина чи дочки, які діти, страждають соціофобією, як і несвідомо намагаються задовольнити потреби батьків, зберігаючи залежність від батьків, зокрема – й у сфері соціальних відносин.

Ще одним фактором, що збільшує ймовірність розвитку соціофобії, є часті соціальні конфлікти, відсутність соціального прийняття та схвалення у дитячому віці. Пацієнти, які страждають на соціофобію, нерідко згадують, що були ізгоями в класі, піддавалися знущанням з боку однолітків, відчували неприйняття через недостатньо високий соціальний та матеріальний статус батьків, не змогли встановити добрі стосунки з однокласниками після переведення в іншу школу тощо.

При високому рівні тривожності хворих на соціофобію велике значення мають не лише «дитячі», а й «дорослі» проблеми адаптації в соціумі, наприклад, несприятлива атмосфера та постійні конфлікти в колективі. Як правило, пацієнти зазнають впливу перелічених факторів протягом тривалого часу. Рідше поштовхом до розвитку соціофобії стають одноразові важкі психотравмуючі впливи, наприклад жорстоке висміювання, публічна втрата репутації та ін.

Перші симптоми соціофобії зазвичай виникають у пубертатному віці. Більшість підлітків прояви розлади виражені незначно. Надалі можливе повне одужання, хвилеподібний перебіг або прогресування соціофобії. Найбільш яскраво цей розлад, як правило, проявляється у віці 30-45 років. В окремих випадках у підлітковому віці спостерігається генералізована соціофобія, при якій діти відчувають виражений страх перед будь-якими соціальними контактами, обмежують коло спілкування членами сім’ї та з великими труднощами відвідують школу.

Основним симптомом соціальної фобії є страх певних соціальних ситуацій. До найпоширеніших страхів при соціофобії ставляться публічні виступи (зокрема – відповіді перед усім класом чи групою у шкільництві чи інституті), розмови з людьми, які займають вищу соціальне становище чи які мають вищим авторитетом (начальниками, вчителями), будь-які контакти з незнайомими людьми, співбесіди, ділові переговори та побачення з малознайомими партнерами.

Крім того, хворі на соціофобію нерідко відчувають страх при виконанні різних дій у громадських місцях. Вони можуть боятися пити, їсти, здійснювати якісь рухи, читати, писати та ін. у присутності інших людей. Пацієнти, які страждають на соціофобію, можуть відмовлятися відвідувати громадські заходи (мітинги, демонстрації, театральні вистави, концерти), відчувати виражену тривогу під час перебування в магазинах (особливо великих) і уникати громадських туалетів. Для деяких хворих соціофобією проблемою стає спілкування за відсутності зорового контакту (телефоном) або дистанційне спілкування (Скайпом).

Страх проявляється не тільки безпосередньо при попаданні у певну соціальну ситуацію, а й при думках про цю ситуацію. Перебуваючи в безпечній обстановці, хворі на соціофобію переживають про те, як вони повели себе в минулому, які помилки зробили, в які моменти, на їх погляд, виглядали смішно, безглуздо, незручно і негідно і т. д. Пацієнтів, які страждають на соціофобію, сильно турбує реакція оточуючих людей, вони бояться оцінювання і припускають найгірше.

Типові гіпотези хворих на соціофобію: «на мене всі дивилися з осудом», «я виглядав, як повна нікчема», «про себе вони сміялися з мене». Такі гіпотези є проекції і немає нічого спільного з реальністю. Тим не менш, пацієнти, які страждають на соціофобію, будують свою подальшу поведінку, виходячи з цих проекцій. Вони довго обмірковують, як треба діяти, щоб наступного разу не справити таке ж враження або хоча б «не надто зганьбитися».

Схильність до негативної оцінки своїх дій формує упереджений погляд на власну поведінку. Хворі на соціофобію надзвичайно критично оцінюють свою зовнішність, міміку, жестикуляцію, мовлення, ходу, особливості рухів тощо. Переконаність у своїй неспроможності і зневаги оточуючих, висока емоційна залученість і переоцінка важливості ситуацій, що лякають, провокують тривогу.

Тривога при соціофобії інтенсивна та неконтрольована. Супроводжується соматичними проявами різного ступеня виразності. Можливі серцебиття, почастішання дихання, тремтіння, слабкість у ногах, пітливість, запаморочення, озноб або відчуття жару, утруднення ковтання та інші неприємні симптоми. Виникає як безпосередньо у лякаючій соціальній ситуації, так і при думках про неминучість такої ситуації. Згодом формується поведінка, що уникає. Хворі на соціофобію відмовляються від публічних виступів, планують свій день так, щоб уникнути відвідування громадських туалетів, прийому їжі в кафе або їдалень тощо.

Страх, тривога та уникаюча поведінка суттєво погіршують якість життя пацієнтів, які страждають на соціофобію, негативно впливають на особисті відносини, обмежують професійну та соціальну реалізацію. Збільшується ймовірність розвитку депресії. Деякі хворі на соціофобію намагаються знизити рівень тривоги, приймаючи спиртне, лікарські препарати та психоактивні речовини, що може спричинити розвиток алкоголізму, наркоманії та лікарської залежності. Відзначається висока коморбідність соціофобії коїться з іншими тривожними розладами. У тяжких випадках можлива повна соціальна ізоляція.

Діагноз соціальна фобія встановлюється на підставі скарг хворого та даних спеціальних опитувальників. Діагностичними критеріями соціофобії є тривога, що супроводжується психологічними та вегетативними симптомами, зв’язок тривоги з певними соціальними ситуаціями та уникаюча поведінка. Деякі пацієнти, які страждають на соціофобію, звертаються за допомогою не до психологів або психотерапевтів, а до лікарів загального профілю, пред’являючи скарги на серцебиття, запаморочення та інші вегетативні симптоми тривоги. При яскраво виражених тілесних проявах потрібне виключення соматичної патології.

Лікування соціофобії зазвичай здійснюється в амбулаторних умовах. Найбільш ефективним методом лікування, на думку більшості фахівців, є когнітивно-поведінкова терапія. У ході терапії хворий на соціофобію за підтримки психолога виявляє упередження, помилки мислення і катастрофічні думки, що провокують виникнення тривоги. Потім психолог допомагає пацієнту, який страждає на соціофобію, змінити мислення за допомогою спеціальних вправ і проводить систематичну десенсибілізацію – поступове занурення в лякаючі ситуації в безпечній обстановці.

У процесі лікування соціофобії активно використовують групову терапію. Під час занять у групі хворі відпрацьовують соціальні навички, стають учасниками рольових ігор та навчаються технікам релаксації. Робота групи дає можливість зменшити характерний для соціофобії страх публічності, закріпити нові стереотипи поведінки, отримати підтримку провідного та інших учасників. При супутній депресії, генералізованому тривожному розладі, тяжкому панічному розладі та тривалому, виснажливому перебігу соціофобії психотерапію проводять на тлі лікарської терапії.

Застосовують транквілізатори та антидепресанти. Транквілізатори при соціофобії призначають швидкої корекції психологічного стану. Щоб уникнути розвитку залежності, тривалість прийому транквілізаторів не повинна перевищувати 3-4 тижнів. Антидепресанти при соціофобії використовують для усунення тривоги, покращення настрою, зниження емоційної напруги, нормалізації сну та апетиту. Тривалість курсу – від 4 місяців до півроку та більше. При високій тривожності іноді застосовують препарати із групи бета-блокаторів.

Загальна тривалість лікування залежно від тяжкості та тривалості соціофобії може коливатися від 2-3 місяців до року та більше. Прогноз здебільшого сприятливий. При адекватній терапії, високому рівні мотивації та активній участі хворого на соціофобію в психотерапевтичному процесі можливе повне лікування. Прогностично несприятливими ознаками є пізнє поводження, важка соціальна дезадаптація, поєднання соціофобії з іншими психічними розладами, алкоголізмом та наркоманією.