Спадкові форми раку

Спадкові форми раку – різнорідна група злоякісних пухлин різних органів, обумовлених успадкуванням одного або кількох генів, що викликають певну форму раку або підвищують ймовірність її розвитку. Діагностуються на підставі сімейного анамнезу, генетичних аналізів, симптомів та даних додаткових досліджень. Тактика лікування визначається типом та поширеністю неоплазії. Найважливішу роль відводять профілактиці розвитку новоутворень, яка включає регулярні обстеження хворого, виключення факторів ризику, лікування передракових захворювань і видалення органів-мішеней.

Спадкові форми раку – група злоякісних новоутворень, зумовлених мутацією одного чи кількох генів, що передаються у спадок. Складають близько 7% загальної кількості онкологічних захворювань. Імовірність появи пухлини суттєво варіює залежно від конкретної генетичної мутації та умов життя носіїв гена. Існують так звані «ракові сім’ї», в яких на злоякісні неоплазії страждає до 40% кревних родичів.

Сучасний рівень розвитку генетичних досліджень дозволяє достовірно встановлювати наявність дефектних генів у членів сімей, що входять до групи ризику виникнення спадкових форм раку. У зв’язку з цим сучасні вчені та практичні лікарі все більше акцентують увагу на профілактичних заходах, спрямованих на запобігання захворюванням цієї групи. Діагностику та лікування спадкових форм раку здійснюють генетики, фахівці у сфері онкології, гастроентерології, пульмонології, ендокринології та інших галузей медицини.

Сучасні дослідження достовірно підтверджують версію про генетичну природу раку. Встановлено, що причиною розвитку всіх форм онкологічних захворювань є мутації ДНК, у яких утворюється клон клітин, здатних до неконтрольованого розмноження. Попри генетично обумовлену природу злоякісних пухлин, в повному обсязі неоплазии є спадковими формами раку. Зазвичай виникнення неоплазій зумовлене соматичними мутаціями, що не передаються у спадок, викликаними іонізуючим випромінюванням, контактом з канцерогенами, деякими вірусними інфекціями, зниженням імунітету та іншими факторами.

Істинно спадкові форми раку зустрічаються рідше спорадичних. При цьому ризик розвитку злоякісної неоплазії вкрай рідко становить 100% – генетичні порушення, які обов’язково викликають рак, виявляються лише у 1 людини з 10 тисяч населення, в інших випадках йдеться про більш менш виражену схильність до виникнення певних онкологічних поразок. Близько 18% здорових людей мають двох або більше родичів, які страждають на онкологічні захворювання, проте частина таких випадків зумовлена ​​збігами та впливом несприятливих зовнішніх факторів, а не спадковими формами раку.

Фахівці змогли виділити ознаки спадкового пухлинного фенотипу:

• Молодий вік хворих на момент появи симптомів захворювання
• Схильність до множинної поразки різних органів
• Двосторонні неоплазії парних органів
• Спадкування онкологічного захворювання відповідно до законів Менделя.

Слід враховувати, що з хворих зі спадковими формами раку можуть виявлятися в повному обсязі перелічені вище ознаки. Однак виділення таких параметрів дозволяє з достатньою впевненістю диференціювати спадкові пухлини від спорадичних. З урахуванням характеру успадкованої ознаки виділяють такі варіанти передачі генетичних аномалій:

• Спадкування гена, що провокує розвиток певного онкологічного захворювання
• Спадкування гена, що підвищує ймовірність розвитку певного онкологічного ураження
• Спадкування кількох генів, що викликають рак або підвищують ризик його виникнення.

Механізми розвитку спадкових форм раку поки що остаточно не встановлені. Вчені припускають, що найімовірнішими є збільшення кількості клітинних мутацій, зниження ефективності усунення мутацій на клітинному рівні та зниження ефективності елімінації патологічно змінених клітин на рівні організму. Причиною збільшення кількості клітинних мутацій є спадково обумовлене зниження рівня захисту зовнішніх мутагенів чи порушення функцій певного органу, що викликає посилену проліферацію клітин.

Причиною зниження ефективності усунення мутацій на клітинному рівні при спадкових формах раку може стати відсутність або нестача активності певних ферментів (наприклад, при пігментній ксеродермі). Зниження елімінації змінених клітин лише на рівні організму може бути викликано спадково зумовленими розладами імунітету чи вторинним придушенням імунної системи при сімейних порушеннях метаболізму.

Існує кілька синдромів, що характеризуються високим ризиком розвитку онкологічних захворювань жіночої репродуктивної системи. При трьох синдромах передаються пухлини одного органу: рак яєчників, рак матки та рак молочної залози. За інших спадкових форм раку виявляється схильність до розвитку неоплазій різних локалізацій. Виділяють сімейний рак яєчників та молочної залози; сімейний рак яєчників, матки та молочної залози; сімейний рак яєчників, матки, молочної залози, ШКТ та легень; сімейний рак матки та ШКТ.

Усі перелічені спадкові форми раку може бути зумовлені різними генетичними аномаліями. Найбільш поширеними генетичними дефектами є мутації генів-супресорів пухлини BRCA1 та BRCA2. Ці мутації присутні у 80-90% пацієнток із спадковим раком яєчників та молочної залози. Разом з тим, при деяких синдромах дані мутації виявляються лише у 80-45% хворих, що свідчить про наявність інших ще невивчених генів, що провокують розвиток спадкових форм раку жіночої репродуктивної системи.

Для пацієнток зі спадковими синдромами характерні певні особливості, зокрема ранній наступ менархе, часті запальні та диспластичні процеси (мастопатія, ендометріоз, запальні захворювання жіночих статевих органів), висока поширеність цукрового діабету. Діагноз виставляють на підставі сімейної історії та даних молекулярно-генетичних досліджень.

При виявленні схильності до спадкових форм раку проводять розширене обстеження, рекомендують відмовитися від шкідливих навичок, призначають спеціальну дієту, здійснюють корекцію гормонального профілю. Після досягнення віку 35-45 років за показаннями профілактично виконують двосторонню мастектомію або оваріектомію. План лікування пухлин, що сформувалися, складають відповідно до загальних рекомендацій для неоплазій відповідної локалізації. Спадкові новоутворення цієї групи протікають досить сприятливо, п’ятирічна виживання за таких форм раку в 2-4 рази вище, ніж при спорадичних випадках захворювання.

Існує велика група спадкових синдромів з високою ймовірністю виникнення пухлин шлунково-кишкового тракту. Найбільш поширеним є синдром Лінча – неполіпозний рак товстої кишки, що передається за аутосомно-домінантним типом. Поряд з карциномою товстого кишечника у хворих на синдром Лінча можуть виявлятися рак сечоводу, рак тонкої кишки, рак шлунка та рак тіла матки. Захворювання може бути зумовлене термінальними мутаціями різних генів, найчастіше – MLH1, MSH2 та MSH6. Можливість розвитку синдрому Лінча при аномаліях цих генів коливається від 60 до 80%.

Оскільки пацієнти з цією спадковою формою раку становлять лише близько 3% від загальної кількості хворих на онкологічні захворювання товстої кишки, скринінгові генетичні дослідження вважаються недоцільними і проводяться тільки при виявленні схильності. Здоровим пацієнтам радять регулярно проходити розширене обстеження, що включає колоноскопію, гастроскопію, УЗД черевної порожнини та УЗД органів малого тазу (у жінок). У разі новоутворення рекомендують здійснювати не сегментарну резекцію, а субтотальную колектомію.

Другий за поширеністю спадковою формою раку ШКТ є сімейний аденоматоз товстого кишечника (САТК), що також передається за аутосомно-домінантним типом. Захворювання обумовлено мутацією в гені APC. Вирізняють три типи САТК: ослаблений (менше 100 поліпів), класичний (від 100 до 5000 поліпів), важкий (понад 5000 поліпів). Ризик злоякісної трансформації за відсутності лікування становить 100%. У пацієнтів з цією спадковою формою раку також можуть виявлятися аденоми тонкої кишки, дванадцятипалої кишки та шлунка, пухлини ЦНС, новоутворення м’яких тканин, множинні остеофіброми та остеоми. Усім хворим проводять щорічну колоноскопію. При загрозі малігнізації пацієнтам з важкими та класичними спадковими формами раку здійснюють колпроктектомію. При ослабленому типі САТК можлива ендоскопічна поліпектомія.

Група гамартомних поліпозних синдромів включає ювенільний поліпоз, синдром Пейца-Егерса і хворобу Коудена. Ці спадкові форми раку проявляються поліпозом шлунка, тонкого та товстого кишечника. Часто поєднуються з ураженнями шкіри. Можливе виникнення колоректального раку, пухлин шлунка та тонкого кишечника. Показано регулярні ендоскопічні дослідження ШКТ. При загрозі злоякісного переродження здійснюють ендоскопічну поліпектомію.

Спадкові форми раку шлунка поділяються на два типи: дифузний та інтестинальний. Дифузні новоутворення розвиваються за власного спадкового синдрому, зумовленого мутацією гена CDH1. Інтестинальні пухлини виявляються при інших синдромах, у тому числі – при мутаціях, що спричиняють злоякісні неоплазії яєчників та молочної залози, а також при синдромі Лінча. Ризик розвитку онкологічного захворювання при мутації гена CDH1 становить приблизно 60%. Пацієнтам рекомендують профілактичну гастроктомію. За інших синдромів здійснюють регулярні обстеження.

Однією з широко відомих спадкових неоплазій є ретинобластома, що передається за аутосомно-домінантним типом. Ретинобластома належить до рідкісних пухлин, спадкові форми раку становлять близько 40% від загальної кількості діагностованих випадків захворювання. Зазвичай розвивається у ранньому дитячому віці. Може вражати одне або обидва ока. Лікування – кріокоагуляція або фототерапія, можливо, у поєднанні з променевою терапією та хіміотерапією. При найпоширеніших формах здійснюють енуклеацію очного яблука.

Ще одна спадкова форма раку, що виникає у дитячому віці – нефробластома (пухлина Вільмса). Сімейні форми захворювання виявляються досить рідко. Нефробластома часто поєднується з аномаліями розвитку сечостатевої системи. Проявляється болями та макрогематурією. Лікування – нефректомія, променева терапія, хіміотерапія. У літературі зустрічаються описи успішних органозберігаючих операцій, проте подібні втручання поки що не впроваджені у широку клінічну практику.

Синдром Лі-Фраумені є спадковою формою раку, що передається за аутосомно-домінантним типом. Виявляється раннім виникненням сарком, раку молочної залози, гострого лейкозу, неоплазій надниркових залоз та центральної нервової системи. Новоутворення зазвичай діагностуються у віці до 30 років, мають високу схильність до рецидивування. Показано регулярні профілактичні обстеження. У зв’язку з високим ризиком виникнення інших пухлин, тактика лікування вже існуючих неоплазій може відрізнятися від загальноприйнятої.