Спазм анального сфінктера

Спазм анального сфінктера – це патологічний стан, при якому спостерігаються мимовільні болючі скорочення гладких м’язів, що оточують задній прохід. Може розвиватися при деяких травмах та захворюваннях прямої кишки та області ануса, порушеннях іннервації, вегетативних розладах та емоційної нестабільності. Спазм анального сфінктера супроводжується болями, що іррадіюють у куприк, живіт, промежину і т. д. Діагностується на підставі скарг, анамнезу, ректального дослідження, ректороманоскопії, колоноскопії та іригоскопії. Лікування – дієта, спазмолітики, аналгетики, фізіотерапевтичні процедури, хірургічне втручання.

Спазм анального сфінктера – досить поширений патологічний стан, що виникає в результаті розладів іннервації та вегетативної регуляції, травматичних ушкоджень, операцій, хронічних захворювань або вираженої емоційної нестійкості. Основним симптомом спазму анального сфінктера є біль у зоні ануса (прокталгія) різної тривалості та інтенсивності. Страждають переважно люди середнього віку, захворювання однаково часто зустрічається у пацієнтів обох статей.

Спазм анального сфінктера має схильність до затяжної течії. Негативно впливає якість життя, супроводжується емоційним і психічним виснаженням. Можлива канцерофобія, що пояснюється первісною психічною нестійкістю та схильністю багатьох хворих до невротичних реакцій. Лікування спазму анального сфінктера переважно здійснюють фахівці у галузі клінічної проктології. За наявності виражених психічних порушень потрібна участь психолога чи психотерапевта.

Спазм анального сфінктера відноситься до категорії поліетиологічних захворювань та може бути первинним або вторинним. За відсутності органічних змін говорять про первинний розлад. Причиною розвитку первинного спазму анального сфінктера стають висцеро-невротичні порушення та психічна нестійкість. Захворювання часто виявляється у осіб із вираженим істеричним компонентом, неврастенією, підвищеною емоційною лабільністю та вегето-судинною дистонією.

Вторинний спазм анального сфінктера виникає на тлі станів, що супроводжуються появою органічних змін та функціональних порушень у зоні ануса та нижніх відділів прямої кишки. Серед поширених причин, що викликають розвиток цієї патології – такі хронічні захворювання області ануса, як геморой та анальна тріщина. Крім того, спазм анального сфінктера може провокуватися запальними процесами в нижніх відділах кишечника (хворобою Крона, виразковим колітом), доброякісними та злоякісними пухлинами прямої кишки, запорами, травмами зони крижів і куприка, ускладненими пологами, хірургічними втручаннями.

У задній стінці прямої кишки розташована велика кількість нервових закінчень та кровоносних судин. Порушення нормальної роботи цієї ділянки кишечника супроводжуються виникненням безлічі нервових імпульсів, які викликають рефлекторне скорочення гладких м’язів, що оточують зовнішній та внутрішній сфінктери заднього проходу. При інтенсивній стимуляції цієї рефлексогенної зони окремі скорочення можуть переходити до спазм анального сфінктера різної тривалості. Такі спазми, у свою чергу, спричиняють порушення кровопостачання прямої кишки та оточуючих тканин, викликають ще більше роздратування нервових закінчень і посилюють скорочення м’язів, що провокує виникнення «порочного кола».

Характерними проявами спазму анального сфінктера є болі різної тривалості та інтенсивності, що іррадіюють у куприк, промежину, тазостегнові суглоби або нижню частину живота. Болі при спазмі нападоподібні, можуть з’являтися під час дефекації або виникати без видимого зв’язку зі станом прямої кишки (порожнена або не випорожнена) та іншими обставинами. Відзначається низька ефективність анальгетиків, причому больовий синдром нерідко зникає чи слабшає після завершення дефекації чи прийняття теплої ванни.

Спазм анального сфінктера може провокуватися не тільки актом дефекації, а й хронічними стресами, гострим емоційним та психологічним напруженням, перевтомою, важкими фізичними навантаженнями та деякими неврологічними захворюваннями. Разом з тим спазм анального сфінктера нерідко сам стає поштовхом для виникнення тривалих стресів, підвищення емоційної нестійкості та розвитку психічних розладів невротичного рівня.

Залежно від виду больового синдрому виділяють дві форми спазму анального сфінктера: із тривалою та короткочасною прокталгією. При короткочасної прокталгії болі сильні, тягнучі чи колючі. Через високу інтенсивність больового синдрому та його іррадіації в сусідні анатомічні області пацієнти, які страждають на спазм анального сфінктера, нерідко не можуть визначити локалізацію болю і можуть розцінювати даний симптом, як прояв хвороб статевої або сечовивідної системи. При тривалій прокталгії болі зазвичай менш інтенсивні, погано купіруються анальгетиками.

При вторинному спазмі анального сфінктера, що виник на тлі геморою, анальної тріщини та інших захворювань, зазвичай простежується чіткий зв’язок між прокталгією та актом дефекації. Біль з’являється при позивах на стілець, посилюється при напруженні і зберігається кілька годин (іноді до доби і більше) після закінчення дефекації. Постійні болі негативно впливають на якість життя пацієнтів, які страждають на спазм анального сфінктера, і можуть викликати страх перед актом дефекації, через який хворі «відкладають» відвідування туалету. Це ще більше посилює порушення, що виникли.

При первинному спазмі анального сфінктера зв’язок із актом дефекації простежується менш чітко. Болі часто виникають вночі або вранці. У пацієнтів розвивається безсоння. Безпричинність появи больового синдрому, порушення сну, початкова емоційна нестійкість та схильність до невротичних розладів створюють психоемоційний настрій, що сприяє виникненню канцерофобії та порушень іпохондричного спектру.

При діагностиці спазму анального сфінктера велике значення має ретельний збір скарг, з’ясування історії життя та захворювання. При зборі скарг спеціаліст-проктолог звертає увагу на характер больового синдрому, його зв’язок з актом дефекації та часом доби. При з’ясуванні анамнезу життя хворих з підозрою на спазм анального сфінктера акцентуються на наявності хронічної патології товстої кишки та зони заднього проходу, попередніх операціях та травмах даної анатомічної області, вегето-судинної дистонії, невротичних розладах та емоційної лабільності.

У ряді випадків вдається встановити, що, незважаючи на відсутність діагностованих вегетативних і психічних розладів, в історії життя пацієнтів, які страждають на спазм анального сфінктера, простежуються спазми гладких м’язів, що повторюються, різних органів, з приводу яких хворі в минулому зверталися до гастроентерологів, пульмонологів, отол спеціалістам. План обстеження при підозрі на спазм анального сфінктера включає ректальне дослідження та ректороманоскопію. При підозрі на наявність патологічних змін у верхніх відділах товстого кишечника призначають іригоскопію та колоноскопію. При виражених психоемоційних порушеннях хворих направляють на консультацію до психолога чи психотерапевту.

Лікування може включати дієту, медикаментозну терапію, фізіопроцедури і хірургічне втручання. Лікувальну тактику визначають індивідуально з урахуванням причин розвитку, тяжкості та тривалості захворювання, соматичного та психологічного стану пацієнта. Хворому рекомендують відмовитися від жирної та гострої їжі, що надає дратівливу дію на стінку кишечника, радять ретельно дотримуватися правил особистої гігієни та уникати травмування періанальної зони грубим туалетним папером.

За потреби проводять антибактеріальну терапію. Призначають спазмолітики та анальгетики (переважно – у вигляді свічок, кремів та мікроклізм). При запорах прописують проносні препарати. Для усунення спазму анального сфінктера використовують теплові процедури, електросон, УВЧ, дарсонвалізацію та інші фізіотерапевтичні методики. При неефективності консервативної терапії здійснюють сфінктеротомію з частковим висіченням гладких м’язів, що оточують анальний отвір.