Спідофобія

Спідофбрія – це невротичний розлад, що характеризується ірраціональним нав’язливим страхом зараження ВІЛ, розвитком СНІДу та настанням летального результату. Основні симптоми: відчуття тривоги, виявлення у себе ознак захворювання, багаторазові обстеження, недовіра лікарям за негативних результатів. Формується негативне ставлення до носіїв ВІЛ-інфекції, їх утиск, відкрита агресія. Діагностика спідофобії ґрунтується на клінічному опитуванні, доповнюється результатами специфічних опитувальників. Лікування включає тривалу психотерапію, у важких випадках – медикаментозну корекцію.

У 80-ті роки ХХ століття у всьому світі поширився СНІД. Після спалахом заражень почалася хвиля спідофобії. Її називають «вторинною епідемією», ширшою, ніж сама інфекція. У цей же період почалася ера інформаційного суспільства: розвиток комунікаційних технологій сприяв поширенню страху серед населення та формуванню негативного ставлення до груп ризику з ВІЛ-інфекції (до наркоманів, гомосексуалістів, африканців). Точних даних про епідеміологію спідофобії немає, імовірно, вона становить 8-11% від усіх видів нозофобій.

Розвитку розладу сприяють три фактори: спотворення інформації про способи передачі та лікування хвороби, ймовірність смерті, переважання в суспільстві негативного ставлення до людей з ВІЛ та СНІД. Причиною переростання звичайного страху у фобію може стати:

1. Тип особистості. Велику роль розвитку невротичного розлади грають індивідуальні особливості психіки: тривожність, недовірливість, прагнення контролю, підвищена уважність до здоров’я. Схильність турбуватися про можливі труднощі у майбутньому – основна риса пацієнтів.
2. Хвороба близького. Спідофобія розвивається у людей, чиї близькі родичі чи друзі мають діагноз ВІЛ-інфекції, зазнають страждань через хворобу або померли внаслідок ускладнень. При стабільному психічному стані та правильній медичній обізнаності ризик нижчий.
3. Потенційно-небезпечні дії. Фобічні симптоми виявляються після вчинків, здатних стати причиною зараження. Приклади: незахищений статевий контакт із малознайомою людиною, запровадження наркотиків через загальний шприц, нанесення татуювання в умовах антисанітарії.
4. Помилковий діагноз. Якщо людина раніше була помилково виявлена ​​ВІЛ-інфекція, може виникнути нав’язлива тривога з приводу наявності хвороби. Зберігається страх раптової поганої новини, з’являється прагнення складати повторні аналізи у різних лабораторіях.

В основі розвитку спідофобії лежать два фактори: травмуюча ситуація та схильність психіки до формування неврозів. На рівні нервової системи існує дисбаланс процесів збудження та гальмування. У психічній сфері це проявляється схильністю «застрявати» на певних думках та емоціях, що призводить до недовірливості, підвищеної тривожності, нав’язливих ідей та дій. Людина, у якої формується фобія, спочатку має дані особливості.

Пусковим механізмом для розвитку спідофобії стає психотравмуюча ситуація, пов’язана з ВІЛ-інфекцією, СНІД (смерть близького, хибнопозитивний тест, використання нестерильних інструментів для інвазивного втручання). Виникає нав’язлива ідея про зараження та розвиток хвороби. Вона підтримується тривогою, думками про швидку болісну смерть. Спотворюється сприйняття інформації: відкидаються дані, що суперечать нав’язливій ідеї (наприклад, негативні результати аналізу або успішне підтримує лікування хворих). Увага фокусується на тому, що підтримує фобію.

Основний прояв – страх, тривога через можливе зараження вірусом імунодефіциту людини та розвитку СНІДу. Характерно стан постійного сильного стресу, що відчувається як внутрішня напруга, нездатність розслабитися та відпочити. Увага фокусується на власному самопочутті. Будь-яке нездужання або симптом розглядаються як ознака ВІЛ-інфекції. У думках прокручуються лякаючі ситуації: підтвердження діагнозу, страждання, ускладнення хвороби, смерть.

Емоційний стан характеризується нестійкістю, перепадами настрою, дратівливістю, депресією. Виникає прагнення самотності, знижується бажання спілкуватися, ходити на зустрічі. Часто виникають проблеми зі сном (безсоння, часті пробудження), посилюється чи зменшується апетит. Тривога призводить до погіршення самопочуття: з’являється слабкість, головний біль, денна сонливість, запаморочення. Ці симптоми оцінюються як можливі ознаки вірусного зараження, що ще більше посилює тривогу.

Поведінка при спідофобії буває двох видів. Перший варіант найпоширеніший: людина активно шукає підтвердження своїм побоюванням, здає аналізи, шукає інформацію на спеціалізованих сайтах та форумах, відвідує лікарів. Негативні результати дозволяють тимчасово знизити рівень страху, але невдовзі з’являються думки про помилку чи некомпетентність лікаря, і пошуки хвороби поновлюються. Другий варіант поведінки – уникальний. Характерний для людей, котрі пережили ситуації можливого інфікування. Тривога настільки сильна, що вони відмовляються здавати кров для аналізу чи відвідувати лікарів.

Спідофобія призводить до психологічної та соціальної дезадаптації. Невротичні переживання сприяють розвитку самотності, депресії, озлобленості на себе та оточуючих. Соціальні наслідки спідофобії – дискримінація, стигматизація ВІЛ-інфікованих. Страх зараження формує негативне, агресивне ставлення до хворих, їх утиск у різних соціальних галузях (медичне обслуговування, освіта, дозвілля).

Обстеження людей зі спідофобією проводить лікар-психіатр, психотерапевт чи психолог. Зазвичай діагностика виконується через тривалий час від початку розладу, оскільки пацієнти схильні заперечувати наявність проблеми, вважаючи побоювання щодо зараження обгрунтованими. Звернення за допомогою до фахівців відбувається, коли тривога знижує якість життя, починає перешкоджати виконанню робочих обов’язків, погіршує стосунки у сім’ї та з друзями. Діагностика проводиться декількома способами:

1. Клінічний опитування. Проводиться збір анамнезу та симптомів. Пацієнти повідомляють про почуття занепокоєння, страх захворіти, нав’язливі думки про можливі страждання та смерть. Дані симптоми виникають регулярно, продовжуються протягом 6 місяців і більше, не піддаються контролю.
2. Опитувальники. Використовуються методики дослідження тривоги, депресії, стрессоустойчивости. Вони дозволяють кількісно оцінити ступінь невротизації, ризик соціальної та особистісної дезадаптації. З цією метою на практиці використовуються: Шкала депресії Бека, Тест Тейлора, Шкала тривоги Спілбергера-Ханіна та інші.
3. Проектні тести. Малювальні методики та тести інтерпретації образів (ситуацій) дозволяють виявити переживання, що заперечуються пацієнтом, наприклад ненависть до носіїв ВІЛ. Можуть використовуватися: Тест Роршаха, Тест фрустраційних реакцій Розенцвейга, Тест руки, малюнок людини.

Побоювання ВІЛ-інфекції, як і інші нав’язливі страхи, піддається корекції за допомогою психотерапії. Вибір підходів та технік залежить від досвіду та кваліфікації спеціаліста. “Золотим стандартом” лікування фобічних розладів вважається когнітивно-поведінковий підхід. Він спрямовано зміну деструктивних думок, емоцій і поведінки. Терапія проводиться у кілька етапів:

1. Аналіз. Спочатку проводяться бесіди та вправи, які допомагають усвідомити причини страху, що підтримує його деструктивні думки, компульсивні вчинки. Досліджуються механізми охоронної або уникаючої поведінки. На даному етапі пацієнту важливо об’єктивізувати свої переживання, думки та дії, тобто подивитися на них з боку, зрозуміти їхню деструктивність, необґрунтованість.
2. Створення мотивації. На другому етапі обговорюється необхідність подолання страхів, переваги вільного від фобій життя. Психотерапевт розповідає про техніки боротьби з фобічними розладами, обговорює можливі складнощі, у тому числі можливе бажання уникнути подібних втручань. Важливо сформувати стійку мотивацію до одужання.
3. Подолання фобії. Виконуються різні техніки зустрічі із ситуаціями, що викликають страх. На початкових етапах це можуть бути уявні ситуації, потім віддалено пов’язані з фобією. Щоразу негативна емоція замінюється почуттям спокою (використовуються техніки релаксації).

Успішність лікування спідофобії залежить від мотивації пацієнта: його готовності долати страх, відвідувати психотерапевта. За статистикою, близько половини пацієнтів з фобічними розладами досягають практично повного одужання. Іншим потрібна підтримка спеціалістів. Профілактика повинна вестись за трьома напрямками: надання вірної інформації про СНІД та ВІЛ (освіта), зміна негативних установок у суспільстві, розробка нових способів лікування вірусної інфекції.