Спленомегалія

Спленомегалія – Вторинний патологічний синдром, який проявляється збільшенням розмірів селезінки. Збільшення органу незапального генезу супроводжується ниючим болем, почуттям розпирання у лівому підребер’ї. При інфекційних процесах виникає лихоманка, різкий біль у підребер’ї зліва, нудота, діарея, блювання, слабкість. Діагностика ґрунтується на даних фізикального огляду, УЗД, сцинтиграфії селезінки, оглядової рентгенографії та МСКТ черевної порожнини. Тактика лікування залежить від основного захворювання, що призвело до спленомегалії. Призначають етіотропну терапію, при незворотних змінах і значному збільшенні органу виконують спленектомію.

Спленомегалія – аномальне збільшення селезінки. Синдром не є самостійною нозологічною одиницею, а виникає вдруге на тлі іншого патологічного процесу в організмі. У нормі селезінка важить близько 100-150 г і не доступна для пальпації, тому що повністю прихована під реберним каркасом. Пальпаторно визначити орган вдається за його збільшення у 2-3 разу. Спленомегалія може бути індикатором серйозних хвороб, її поширеність у загальній популяції становить 1-2%. У 5-15% здорових дітей визначається гіпертрофія селезінки через недосконалість імунної системи. Синдром може зустрічатися у людей різного віку. У рівній мірі вражає осіб жіночої та чоловічої статі.

Селезінка є важливою складовою імунної системи. Підвищення функціональної активності, збільшення швидкості кровотоку та розмірів органу супроводжує велику кількість захворювань як інфекційної, так і неінфекційної природи. До основних причин розвитку цієї патології відносять:

• Інфекційні захворювання. Збільшення розмірів відбувається в результаті підвищеного імунного навантаження на орган при бактеріальних (сифіліс, туберкульоз), вірусних (ВІЛ, цитомегаловірус, вірус Епштейна-Барр), грибкових (бластомікоз, гістоплазмоз), паразитарних (шистосомоз, ехінококоз), протозіозоз; гострих та хронічних інфекціях.
• Аутоімунні захворювання. Гіперплазія розвивається при підвищенні фагоцитарної функції селезінки, активації ретикулоендотеліальної системи на тлі аутоімунних хвороб (ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак, вузликовий періартеріїт).
• Мієлопроліферативні хвороби. Спленомегалія формується при злоякісній трансформації кістковомозкових клітин, що супроводжується їх надмірною проліферацією та порушенням гемопоезу в т. ч. у селезінці. До цих станів можна віднести справжню поліцитемію, мієлолейкоз, мієлоїдну метаплазію.
• Новоутворення різної етіології. Збільшення органу може бути пов’язане з доброякісними та злоякісними утвореннями селезінки, пухлинами кровотворної системи (лімфома, гострий та хронічний лейкоз) та з метастазуванням з інших вогнищ (рак легені, рак печінки).
• Гематологічні розлади. Синдром розвивається на тлі підвищення функціонального навантаження на селезінку при спадкових та набутих захворюваннях крові (гемолітична анемія, таласемія, циклічний агранулоцитоз та ін.).
• Порушення обміну речовин. Спленомегалія виникає в результаті інфільтрації паренхіми макрофагами, ліпідами або іншими метаболітами при набутих та спадкових порушеннях обміну речовин (фенілкетонурія, хвороба Вільсона, синдром Зольвегера, глікогеноз та ін.).
• Порушення кровообігу. При порушенні відтоку крові за венозним руслом внаслідок застійних явищ відбувається зростання судинної тканини, збільшується кількість еритроцитів, підвищується тиск у портальній системі, розвивається гіпертрофія органу. До цього стану може призвести тромбоз селезінкової вени, перекручування судинної ніжки селезінки.

У гастроентерології синдром класифікується залежно від етіології та патогенезу. Виділяють дві форми спленомегалії, що мають різну природу та клінічні прояви:

1. Запальна. Виникає на тлі бактеріальної, вірусної, протозойної, грибкової інфекції (гострий вірусний гепатит, краснуха, туберкульоз, сальмонельоз, малярія та ін.). Виявляється яскравою клінічною картиною та загальною інтоксикацією організму.
2. Незапальна. Розвивається внаслідок різних захворювань неінфекційної природи (анемії, амілоїдоз, цироз печінки, лейкози). У разі більш вираженими є симптоми основного захворювання, клінічні прояви із боку селезінки носять стертий характер.

Клінічна картина залежить від вихідної патології, причин та ступеня збільшення органу. Найчастіше першому плані виходять симптоми первинного захворювання. Запальні спленомегалії супроводжуються підвищенням температури тіла до фебрильних значень, нудотою, блюванням, послабленням випорожнень, вираженою слабкістю. Болісні відчуття часто мають гострий ріжучий характер і локалізуються в області лівого підребер’я.

При незапальній етіології захворювання температура тіла нормальна чи субфебрильна. Виникає тупий ниючий або давить біль у лівому підребер’ї слабкої інтенсивності. Загальні симптоми інтоксикації відсутні або слабко виражені. Синдром спленомегалії супроводжується появою блідості шкірних покривів із синюватим відтінком, зниженням апетиту, зменшенням працездатності. Часто відзначається одночасне збільшення розмірів селезінки та печінки – гепатоспленомегалія. У цьому випадку до основних симптомів приєднується почуття тяжкості та розпирання у підребер’ї праворуч.

До найбільш серйозних ускладнень спленомегалії відноситься розрив селезінки. Даний стан супроводжується масивною кровотечею і призводить до розвитку геморагічного шоку, а за відсутності екстрених заходів – до смерті. Порушення функції селезінки може поєднуватись із внутрішньоорганним руйнуванням формених елементів крові, виникненням гіперспленізму, який супроводжується лейкопенією, анемією, тромбоцитопенією. В результаті порушується згортання крові, знижується імунна функція організму, розвивається гіпоксія. Даний стан може призвести до життєзагрозних наслідків (шок, кровотеча).

Первинна діагностика полягає у консультації гастроентеролога. Під час фізикального огляду фахівець пальпаторно визначає патологічно збільшений орган, перкуторно – змінену селезінкову тупість. За допомогою вивчення анамнезу життя та захворювання лікар може припустити причину, що спричинила розвиток спленомегалії. Для підтвердження діагнозу та проведення диференціальної діагностики призначають такі інструментальні дослідження:

• УЗД селезінки. Дозволяє визначити розміри та форму органу. Виявляє травми, запальні процеси, новоутворення та аномалії розвитку селезінки.
• Оглядова рентгенографія черевної порожнини. На знімках визначається збільшення селезінки та усунення прилеглих анатомічних структур (шлунка, кишечника). При рентгеноскопії селезінка рухлива і бере участь у акті дихання.
• МСКТ черевної порожнини. Сучасний метод дослідження, що дозволяє отримати детальне зображення органу. При локалізації первинного захворювання в черевній порожнині (пухлина, ехінококова кіста) цей спосіб допомагає визначити причину спленомегалії.
• Сцинтиграфія селезінки. За допомогою радіоізотопного дослідження можна визначити функціональний стан та вогнищеві зміни селезінкової паренхіми. Одночасно часто проводиться сцинтиграфія печінки, що може допомогти у пошуку причини хвороби.

При яскраво вираженій клінічній картині із симптомами інтоксикації призначають ОАК, біохімічний аналіз крові, ОАМ. Спленомегалію диференціюють з доброякісними та злоякісними утвореннями, абсцесом, кістою селезінки.

Тактика лікування заснована на пошуку та усуненні причинного захворювання. При інфекційних процесах терапія проводиться з урахуванням збудника хвороби (антибактеріальні, противірусні, протипротозойні препарати та ін.). При аутоімунній патології призначають гормональні засоби. При гематологічних захворюваннях та новоутвореннях застосовують протипухлинні препарати, променеву та хіміотерапію, пересадку кісткового мозку. Запальні спленомегалії із вираженими симптомами інтоксикації вимагають проведення дезінтоксикаційної, протизапальної терапії. Симптоматично призначають вітаміни та мінеральні комплекси, що знеболюють препарати.

При великих розмірах селезінки, деяких хворобах накопичення (амілоїдоз, хвороба Гоше та ін.), гіперспленізм, тромбозі ворітної та селезінкової вен виконують видалення органу (спленектомію). Дієта при спленомегалії передбачає відмову від смажених, копчених, консервованих страв, алкогольних напоїв. Рекомендовано скоротити вживання здобної випічки, грибів, кави, шоколаду, газованих напоїв. Слід віддавати перевагу нежирним сортам м’яса (крольчатина, яловичина), овочам (перець, капуста, буряк), крупам, фруктам та ягодам (цитрусові, банани, яблука, малина та ін.). З напоїв рекомендується вживати неміцний чай, морси та компоти власного приготування.

Спленомегалія – ​​синдром, який може свідчити про серйозні захворювання і тому потребує ретельної діагностики. Подальші перспективи залежить від початкової патології. Прогнозування наслідків захворювання не є можливим через багатофакторність даного стану. Профілактика полягає у запобіганні розвитку патології, що призводить до формування спленомегалії. З цією метою рекомендовано щорічне диспансерне спостереження, своєчасне лікування гострих процесів в організмі та санація хронічних вогнищ запалення.