Сполучнотканина дисплазія

Сполучнотканина дисплазія – група поліморфних у клінічному відношенні патологічних станів, обумовлених спадковими чи вродженими дефектами синтезу колагену та супроводжуються порушенням функціонування внутрішніх органів та опорно-рухового апарату. Найбільш часто сполучнотканинна дисплазія проявляється зміною пропорцій тіла, кістковими деформаціями, гіпермобільністю суглобів, звичними вивихами, гіпереластичною шкірою, клапанними вадами серця, крихкістю судин, м’язовою слабкістю. Діагностика заснована на фенотипічних ознаках, біохімічних показниках, даних біопсії. Лікування сполучнотканинної дисплазії включає ЛФК, масаж, дієту, медикаментозну терапію.

Сполучнотканинна дисплазія – поняття, що поєднує різні захворювання, зумовлені спадковою генералізованою колагенопатією і що проявляються зниженням міцності сполучної тканини всіх систем організму. Популяційна частота сполучнотканинної дисплазії становить 7-8%, проте передбачається, що окремі її ознаки та малі недиференційовані форми можуть зустрічатися у 60-70% населення. Сполучнотканина дисплазія потрапляє в поле зору клініцистів, що працюють у різних медичних галузях – педіатрії, травматології та ортопедії, ревматології, кардіології, офтальмології, гастроентерології, імунології, пульмонології, урології та ін.

В основі розвитку сполучнотканинної дисплазії лежить дефект синтезу або структури колагену, білково-вуглеводних комплексів, структурних білків, а також необхідних ферментів та кофакторів. Безпосередньою причиною патології сполучної тканини, що розглядається, виступають різного роду впливу на плід, що призводять до генетично детермінованої зміни фібриллогенезу позаклітинного матриксу. До таких мутагенних факторів належать:

• несприятлива екологічна обстановка,
• неповноцінне харчування та шкідливі звички матері,

• стреси,

• обтяжений перебіг вагітності та ін.

Деякі дослідники вказують на патогенетичну роль гіпомагніємії у розвитку сполучнотканинної дисплазії, ґрунтуючись на виявленні дефіциту магнію при спектральному дослідженні волосся, крові, ротової рідини. Синтез колагену в організмі кодується понад 40 генами, щодо яких описано понад 1300 видів мутацій. Це зумовлює різноманітність клінічних проявів сполучнотканинних дисплазій та ускладнює їх діагностику.

Сполучнотканина дисплазія поділяються на диференційовані та недиференційовані. До диференційованих дисплазій відносяться захворювання з певним, встановленим типом успадкування, чіткою клінічною картиною, відомими генними дефектами та біохімічними порушеннями. Найбільш типовими представниками даної групи спадкових захворювань сполучної тканини служать синдром Елерса-Данлоса, синдром Марфана, недосконалий остеогенез, мукополісахаридози, системний еластоз, диспластичний сколіоз, синдром Білса (вроджена контрактурна арахнодактилія) та ін. фенотипічні ознаки не відповідають жодному з диференційованих захворювань.

За ступенем вираженості виділяють такі види сполучнотканинних дисплазій: малі (за наявності 3-х і більше фенотипічних ознак), ізольовані (з локалізацією в одному органі) та власне спадкові захворювання сполучної тканини. Залежно від переважаючих диспластичних стигм розрізняють 10 фенотипічних варіантів сполучнотканинної дисплазії:

1. Марфаноподо6ная зовнішність (включає 4 і більше фенотипічні ознаки скелетної дисплазії).
2. Марфаноподо6ний фенотип (неповний набір ознак синдрому Марфана).
3. МАSS-фенотип (включає ураження аорти, мітрального клапана, скелета та шкіри).
4. Первинний пролапс мітрального клапана (характеризується ЕхоКГ-ознаками мітрального пролапсу, змінами шкіри, скелета, суглобів).
5. Класичний елерсоподібний фенотип (неповний набір ознак синдрому Елерса-Данлос).
6. Гіпермобільний елерсоподібний фенотип (характеризується гіпермобільністю суглобів та супутніми ускладненнями – підвивихами, вивихами, розтягуваннями, плоскостопістю; артралгіями, залученням кісток та скелета).
7. Гіпермобільність суглобів доброякісна (включає підвищений обсяг рухів у суглобах без зацікавленості кістково-скелетної системи та артралгій).
8. Недиференційована сполучнотканинна дисплазія (включає 6 і більше диспластичних стигм, яких проте недостатньо для діагностики диференційованих синдромів).
9. Підвищена диспластична стигматизація з переважними кістково-суглобовими та скелетними ознаками.
10. Підвищена диспластична стигматизація з переважними вісцеральними ознаками (малими аномаліями серця чи інших внутрішніх органів).

Оскільки опис диференційованих форм сполучнотканинної дисплазії докладно дано у відповідних самостійних оглядах, надалі йтиметься про її недиференційовані варіанти. У тому випадку, коли локалізація сполучнотканинної дисплазії обмежена одним органом або системою, вона є ізольованою. Якщо дисплазія сполучної тканини проявляється фенотипно і захоплює, як мінімум, один із внутрішніх органів, цей стан розглядається як синдром сполучнотканинної дисплазії.

Фенотипові ознаки

Зовнішні ознаки сполучнотканинної дисплазії представлені конституційними особливостями, аномаліями розвитку кісток скелета, шкіри та ін. Пацієнти з дисплазією сполучної тканини мають астенічну конституцію: високий ріст, вузькі плечі, дефіцит маси тіла. Порушення розвитку осьового скелета можуть бути представлені сколіозом, кіфозом, лійкоподібною або килеподібною деформаціями грудної клітки, ювенільним остеохондрозом.

Краніоцефальні стигми сполучнотканинної дисплазії нерідко включають доліхоцефалію, порушення прикусу, аномалії зубів, готичне небо, незрощення верхньої губи та піднебіння. Патологія кістково-суглобової системи характеризується О-подібною або Х-подібною деформацією кінцівок, синдактилією, арахнодактилією, гіпермобільністю суглобів, плоскостопістю, схильністю до звичних вивихів та підвивихів, переломів кісток.

З боку шкірних покривів відзначається підвищена розтяжність (гіпереластичність) або, навпаки, крихкість і сухість шкіри. Нерідко на ній без видимих ​​причин виникають стрії, пігментні плями або осередки депігментації, судинні дефекти (телеангіектазії, гемангіоми). Слабкість м’язової системи при сполучнотканинній дисплазії обумовлює схильність до опущення і випадання внутрішніх органів, гриж, м’язової кривоші. З інших зовнішніх ознак сполучнотканинної дисплазії можуть зустрічатися такі мікроаномалії, як гіпо-або гіпертелоризм, лопуха, асиметрія вух, низька лінія росту волосся на лобі та шиї та ін.

Зміни з боку внутрішніх органів

Вісцеральні ураження протікають із зацікавленістю ЦНС та вегетативної нервової системи, різних внутрішніх органів. Неврологічні порушення, супутні сполучнотканинні дисплазії, характеризуються вегето-судинною дистонією, астенією, енурезом, хронічною мігренню, порушенням мови, високою тривожністю та емоційною нестійкістю. Синдром сполучнотканинної дисплазії серця може включати пролапс мітрального клапана, відкрите овальне вікно, гіпоплазію аорти і легеневого стовбура, подовження і надмірну рухливість хорд, аневризми коронарних артерій або міжпередсердної перегородки.

Наслідком слабкості стінок венозних судин є розвиток варикозного розширення вен нижніх кінцівок і малого тазу, геморой, варикоцеле. Пацієнти зі сполучнотканинною дисплазією мають схильність до виникнення артеріальної гіпотензії, аритмій, атріовентрикулярних та внутрішньошлуночкових блокад, кардіалгій, раптової смерті.

Кардіальним проявам нерідко супроводжує бронхолегеневий синдром, що характеризується наявністю кістозної гіпоплазії легень, бронхоектазів, бульозної емфіземи, повторних спонтанних пневмотораксів. Характерно ураження ШКТ у вигляді опущення внутрішніх органів, дивертикулів стравоходу, гастроезофагеального рефлюксу, грижі стравохідного отвору діафрагми. Типовими проявами патології органу зору при сполучнотканинній дисплазії служать короткозорість, астигматизм, далекозорість, ністагм, косоокість, підвивих та вивих кришталика.

З боку сечовивідної системи може відзначатися нефроптоз, нетримання сечі, ниркові аномалії (гіпоплазія, подвоєння, підковоподібна нирка) та ін. післяпологовими кровотечами; у чоловіків можливий крипторхізм. Особи, що мають ознаки сполучнотканинної дисплазії, схильні до частих ГРВІ, алергічних реакцій, геморагічного синдрому.

Захворювання із групи сполучнотканинних дисплазій не завжди діагностуються правильно та своєчасно. Часто хворі з тими чи іншими ознаками дисплазії спостерігаються у лікарів різних спеціальностей: травматологів, неврологів, кардіологів, пульмонологів, нефрологів, гастроентерологів, офтальмологів та ін. Розпізнавання недиференційованих форм сполучнотканинної дисплазії ускладнюється відсутністю єдиних алгоритмів.

Найбільшу діагностичну значущість має виявлення сукупності фенотипічних та вісцеральних ознак. З метою виявлення останніх широко застосовуються ультразвукові (ЕхоКГ, УЗД нирок, УЗД органів черевної порожнини), ендоскопічні (ФГДС), електрофізіологічні (ЕКГ, ЕЕГ), рентгенологічні (рентгенографія легень, суглобів, хребта та ін.) методи. Виявлення характерних поліорганних порушень, головним чином, з боку опорно-рухової, нервової та серцево-судинної систем з високим ступенем ймовірності свідчить про наявність сполучнотканинної дисплазії.

Додатково досліджуються біохімічні показники крові, гемостаза, імунний статус, проводиться біопсія шкіри. Як метод скринінг-діагностики сполучнотканинної дисплазії запропоновано проводити дослідження папілярного малюнка шкіри передньої черевної стінки: виявлення неоформленого типу папілярного малюнка служить маркером диспластичних порушень. Сім’ям, де є випадки сполучнотканинної дисплазії, рекомендується пройти медико-генетичне консультування.

Специфічного лікування сполучнотканинної дисплазії не існує. Пацієнтам рекомендується дотримуватись раціонального режиму дня та харчування, оздоровчих фізичних навантажень. З метою активізації компенсаторно-пристосувальних можливостей призначаються курси ЛФК, масажу, бальнеотерапії, фізіотерапії, голкорефлексотерапії, остеопатії.

У комплексі лікувальних заходів, поряд із синдромальною медикаментозною терапією, використовуються метаболічні препарати (L-карнітин, коензим Q10), препарати кальцію та магнію, хондропротектори, вітамінно-мінеральні комплекси, антиоксидантні та імуномодулюючі засоби, фітотерапія, психотерапія.

Прогноз сполучнотканинної дисплазії багато в чому залежить від ступеня вираженості диспластичних порушень. У пацієнтів із ізольованими формами якість життя може не порушуватися. У хворих з полісистемним ураженням підвищений ризик ранньої та тяжкої інвалідизації, передчасної смерті, причинами якої можуть виступати фібриляція шлуночків, ТЕЛА, розрив аневризми аорти, геморагічний інсульт, тяжкі внутрішні кровотечі та ін.