Спондилоліз

Спондилоліз – це вроджений чи набутий дефект у сфері дуги хребця. Зазвичай страждає поперековий відділ (L4-L5). Захворювання нерідко протікає безсимптомно, може супроводжуватися скутістю та болями в ділянці нирок. Болі зазвичай тривалі, але неінтенсивні, рідше спостерігається виражений больовий синдром, що обмежує фізичну активність. Для підтвердження діагнозу використовують рентгенографію, сцинтиграфію та комп’ютерну томографію. Лікування частіше консервативне, в окремих випадках потрібні хірургічні втручання. Прогноз сприятливий.

Спондилоліз – дефект в області дужки хребця. Є поширеною патологією, за даними статистичних досліджень виявляється приблизно в 4-7% населення. Особ молодших 20 років спондилоліз вражає з однаковою частотою незалежно від статі, у старшому віці чоловіки страждають удвічі частіше за жінок. Є дані, що підтверджують наявність спадкової схильності. У 99% випадків локалізується в поперековому відділі, при цьому в 85% випадків уражається V поперековий хребець, а в 10% випадків – IV поперековий хребець. Можливе також одночасне ураження L4 та L5.

Спондилоліз однаково часто виявляється як у спортсменів, так і людей, які ведуть малоактивний спосіб життя. Виняток – деякі види спорту, включаючи веслування, американський футбол, боротьбу, важку атлетику, гімнастику та стрибки у воду, де поширеність спондилолізу вища, ніж у середньому у популяції. Спондилоліз може не тільки викликати болі в спині, а й ставати причиною спондилолістезу – зісковзування верхнього хребця допереду, при цьому в ряді випадків виникає утиск нервових корінців з розвитком радикуліту.

З урахуванням етіології в ортопедії та травматології виділяють три види спондилолізу:

• Вроджений спондилоліз – Виникає при порушенні злиття двох ядер окостеніння, що утворюють дефектну дугу.
• Придбаний спондилоліз – Утворюється під впливом надмірних фізичних навантажень у поєднанні з порушенням харчування кістки.
• Змішаний спондилоліз – виникає при надмірних фізичних навантаженнях у поєднанні з попередньою дисплазією дужки хребця.

Механізм формування набутого та змішаного спондилолізу полягає в кумуляції силових впливів, що перевищують пружність кісткової тканини дужки хребця. Безпосередньою причиною спондилолізу зазвичай стають багаторазові інтенсивні розгинання хребта (іноді – у поєднанні з підняттям тяжкості). Через надмірне навантаження в області дужки формується зона Лозера (зона патологічної перебудови кістки), а потім у цій області відбувається втомний перелом.

З урахуванням місця розташування дефекту розрізняють:

• Типовий спондилоліз – дефект утворюється у ділянці міжсуглобової щілини.
• Атиповий спондилоліз – дефект формується між основою дужки та суглобовою щілиною.
• Ретросоматичний спондилоліз – Дефект розташовується в області кореня дужки (відразу за тілом хребця).

У ряді випадків патологія протікає безсимптомно і стає випадковою знахідкою під час проведення рентгенографії хребта з інших приводів. Можливі також стійкі, але неінтенсивні болі в ділянці нирок. Рідше пацієнти скаржаться на виражений больовий синдром, що суттєво обмежує фізичну активність. Характерним симптомом спондилолізу є зменшення болю при нахилах вперед та посилення при розгинанні поперекової області. Іноді пацієнти зазначають, що відчувають біль чи дискомфорт у положенні лежачи на спині. Дуже рідко спостерігається іррадіація болю в сідницю або задню поверхню стегна.

Діагноз спондилолізу виставляється лікарем-вертебрологом або ортопедом на підставі даних огляду та рентгенографічного дослідження. Зовнішні ознаки спондилолізу зазвичай досить мізерні. Виявляється деяке обмеження активного розгинання в поперековому відділі. При обережному пасивному розгинанні пацієнт зазвичай відзначає посилення болю. Іноді визначається біль при пальпації у сфері ураження.

Підтвердити діагноз спондилолізу допомагає провокаційна проба – хворого просять стати на одну ногу і прогнутися назад, при спондилолізі під час цього руху біль на стороні ураження посилюється. Неврологічна симптоматика, як правило, відсутня. Для встановлення остаточного діагнозу використовують:

• Рентгенографію хребта у бічній, прямій та двох косих проекціях (лівій та правій). Дане дослідження дозволяє виявити дефект дужки хребця у 85% випадків.
• КТ хребта. Дозволяє розглянути дефект дуги на горизонтальних зрізах. Недоліком комп’ютерної томографії є ​​низька точність щодо клінічної значимості і давності дефекту.

• Радіоізотопні дослідження. Точніші і чутливіші методи – сцинтиграфія і однофотонна емісійна томографія, під час проведення яких виявляється накопичення ізотопу у сфері дефекту. У деяких випадках показовими є результати.

Консервативне лікування

В абсолютній більшості випадків при спондилолізі показано консервативну терапію. Тактику лікування обирають з урахуванням даних рентгенографії, давності захворювання, тяжкості симптомів та віку пацієнта. При безсимптомному перебігу спондилолізу лікування не потрібне, людина може продовжувати вести звичайний спосіб життя. При незначних болях у попереку призначають ЛФК зміцнення м’язового корсета. При виражених проявах спондилолізу рекомендують обмежити фізичні навантаження, у деяких випадках короткочасно використовують жорсткі або гнучкі антилордотичні та лордотичні корсети.

Тривалість обмеження навантажень та активного корсетування при тяжкому спондилолістезі зазвичай становить 6-8 тижнів. На ніч корсет дозволяють знімати. Зазвичай цих лікувальних методів виявляється достатньо, щоб забезпечити фіброзне зрощення перелому втоми. Надалі призначають реабілітаційні заходи з акцентом на вправи, що підвищують гнучкість хребта. Повне одужання зазвичай настає ще через 6-8 тижнів. Слід враховувати, що з односторонніх дефектах дуги ймовірність зрощення вище, ніж за двосторонніх.

Хірургічне лікування

Оперативне втручання при спондилолізі потрібне за відсутності ознак зрощення та збереження скарг протягом півроку після початку лікування. Класичним методом вважається задньобоковий спондилодез, проте цей спосіб хірургічної корекції спричиняє суттєве обмеження рухливості сегмента, тому останнім часом поряд з «еталонною» методикою застосовуються й інші варіанти остеосинтезу. Зокрема, використовується фіксація штифтом, гаком та гвинтом, остеосинтез трансламінарними міжфрагментарними гвинтами та фіксація дротяними гачками. Усі перелічені методики забезпечують хороший результат більш ніж 90% випадків.

Операції виконують за умов вертебрологічного чи нейрохірургічного відділення, у плановому порядку, після проведення обстеження. У післяопераційному періоді здійснюють антибіотикотерапію, призначають аналгетики, фізіотерапію та ЛФК. Після рентгенологічно підтвердженого зрощення втомного перелому розпочинають активні реабілітаційні заходи. Повне відновлення займає від 5 місяців до 1 року.