Спондильоз

Спондильоз – це хронічне дегенеративне ураження хребта, що розвивається внаслідок старіння, перевантажень чи травм хребетного стовпа. Супроводжується дистрофічними змінами передніх відділів міжхребцевих дисків, звапнінням передньої поздовжньої зв’язки та утворенням остеофітів у передніх та бічних відділах хребта. Часто протікає безсимптомно, може проявлятися непостійними болями, обмеженням рухливості, швидкою стомлюваністю при навантаженні та рухах. Діагноз виставляють на підставі результатів рентгенографії, МРТ та КТ. Лікування зазвичай консервативне.

Спондильоз – хронічне захворювання хребта дегенеративно-дистрофічного характеру. Супроводжується локальними змінами в передніх відділах міжхребцевих дисків та передньої поздовжньої зв’язки. В ізольованому варіанті (з ураженням 1-2 хребців та відсутністю інших патологічних змін хребта) спондильоз зазвичай виникає у молодому або середньому віці, є наслідком постійних статико-динамічних перевантажень, травм хребта або інфекційних захворювань і протікає безсимптомно або зі слабко вираженою симптоматикою.

У поєднанні з іншими захворюваннями хребта (остеохондрозом, спондилоартрозом) спондильоз часто виявляється у людей похилого та старечого віку, при цьому найяскравіші клінічні прояви зумовлені не спондильозом, а іншими дегенеративно-дистрофічними процесами. Характерні для спондильозу патологічні зміни можуть виникнути на будь-якому рівні, проте частіше уражається поперековий та шийний відділ хребта. Лікування спондильозу здійснюють лікарі-вертебрологи, ортопеди та травматологи. За наявності неврологічних проявів потрібна участь невролога.

В даний час існує дві точки зору на цю патологію. Одні спеціалісти у сфері травматології та ортопедії розглядають цей процес як варіант первинного дегенеративно-дистрофічного ураження хребта. Інші вважають, що основною причиною розвитку спондильозу стає одноразова травма або повторні мікротравми передньої поздовжньої зв’язки при випинанні кільця фіброзного міжхребцевого диска. З цієї точки зору спондильоз є захворюванням зі змішаною етіологією, що поєднує в собі вплив як травматичних, так і дегенеративних процесів.

Дослідники пов’язують спондильоз не лише з травмами, але й з порушенням обміну речовин, природним старінням та зношуванням анатомічних структур хребта, а також неправильним розподілом навантаження на хребет внаслідок сколіозу чи кіфозу. Як основні сприятливі фактори виникнення даного захворювання фахівці вказують постійні статичні навантаження, важку фізичну працю, травми і мікротравми хребта, деякі інфекційні та неінфекційні захворювання. Також відзначається конституційна схильність.

Більшість вчених визнає зв’язок між розвитком спондильозу та травмами передньої поздовжньої зв’язки. Вони описують механізм розвитку патологічних змін в такий спосіб: з якихось причин (травми, перевантаження, інфекційні захворювання) у передніх відділах міжхребцевого диска виникають дегенеративні зміни і фіброзне кільце стає нездатним утримувати тиск м’якотного ядра. При значному навантаженні фіброзне кільце випинається і відриває поздовжню зв’язку від місця її прикріплення до передньої поверхні тіла хребця.

В області відриву утворюється невелика гематома, а на деякій відстані від гематоми під зв’язкою, що відшарувалася, починає формуватися остеофіт. При повторних травмах, що супроводжуються новими частковими відривами зв’язки, з’являються нові остеофіти. При цьому на відміну від остеохондрозу або міжхребцевої грижі не відбувається зміни висоти або вираженого порушення функції міжхребцевого диска, тому спондильоз тривалий час протікає безсимптомно.

Остеофіти подразнюють передню повздовжню зв’язку, а при розростанні по краях хребців обмежують рухливість хребта. При тривалому перебігу спондильозу кісткові вирости можуть досягати великих розмірів і з’єднуватися між собою, що призводить до зрощення тіл сусідніх хребців. Згодом розростання остеофітів іноді стають причиною звуження міжхребцевих отворів та хребетного каналу. Це стає причиною виникнення больового синдрому та розвитку неврологічних порушень.

Дослідники пов’язують спондильоз не лише з травмами, але й з порушенням обміну речовин, природним старінням та зношуванням анатомічних структур хребта, а також неправильним розподілом навантаження на хребет внаслідок кіфозу чи сколіозу. Як основні сприятливі фактори виникнення даного захворювання фахівці вказують постійні статичні навантаження, важку фізичну працю, травми і мікротравми хребта, деякі інфекційні та неінфекційні захворювання. Також відзначається конституційна схильність.

У ряді випадків патологія протікає безсимптомно і стає випадковою знахідкою під час проведення рентгенографії хребта з приводу інших травм чи захворювань. Можливе деяке обмеження рухливості ураженого відділу хребта, яке не супроводжується іншими симптомами. Типовими проявами спондильозу є тяжкість у хребті та тупі ниючі локальні болі, що посилюються до кінця дня. Болі можуть завдавати занепокоєння ночами, виникати не тільки при рухах, а й у стані спокою.

Хворі на спондильоз подовгу не можуть знайти комфортне положення голови (при шийному спондильозі) або тулуба (при грудному та поперековому спондильозі). Відзначається напруга довгих м’язів спини та скутість рухів. Навіть якщо болю зараз відсутні, пацієнти схильні здійснювати рухи головою або тулубом повільно та з деяким зусиллям. При здавленні нервових корінців можуть виникати неврологічні розлади. Больовий синдром та неврологічні порушення провокуються значним фізичним навантаженням, різкими рухами або переохолодженням.

Слід враховувати, що при спондильозі відсутня чітка кореляція між вираженістю патологічних змін у ділянці уражених хребців та клінічними проявами хвороби. При грубих змінах на рентгенограмах можуть виявлятися лише незначні симптоми, що не завдають хворому особливого занепокоєння та не порушують його працездатність. Для спондильозу характерно дуже повільне прогресування, за відсутності інших хвороб хребта клінічні прояви можуть погіршуватися протягом десятиліть.

• Спондильоз шийного відділу частіше виявляється у людей 40-50 років, зайнятих інтелектуальною працею і внаслідок цього вимушених довго перебувати у вимушеній позі – сидячи за столом із нахиленим тулубом. Зазвичай уражаються V і VI шийні хребці. При шийному спондильозі може спостерігатися шийна мігрень і болі в шиї, що іноді іррадіюють в руку або в лопатку. Відзначається обмеження рухів при повороті голови, помітніше в положенні стоячи. У положенні лежачи скутість, зазвичай, зменшується. Можливі також порушення зору, дзвін чи шум у вухах та перепади артеріального тиску. При пальпації хребців визначається напруга м’язів, можуть виникати болючі відчуття, що посилюються при відкиданні голови назад.
• Спондильоз грудного відділу хребта зустрічається досить рідко. Уражаються переважно нижні та середні грудні хребці. Пацієнтів, які страждають на грудний спондильоз, може турбувати біль у ураженому відділі, іноді односторонній. При здавленні спинномозкових нервів біль іррадіює у грудну клітину та грудину. При пальпації виявляється напруга довгих м’язів спини та локальні ділянки хворобливості вздовж хребта.
• Спондильоз поперекового відділу хребта виявляється частіше, ніж ураження грудного відділу. Страждати можуть як люди фізичної праці, так і фахівці, зайняті сидячою роботою. Характерна поразка IV і V поперекових хребців. При розростанні остеофітів зазвичай спостерігається не стискання, а подразнення нервових корінців з розвитком відповідної корінкової симптоматики. У хворих поперековим спондильозом може виявлятися симптом хибної кульгавості, що перемежовується, що супроводжується відчуттям «ватних ніг», «одеревіння» або «задубіння» ніг при тривалій ходьбі або статичному навантаженні. На відміну від істинної кульгавості, що перемежується, обумовленої облітеруючим ендартеріїтом, при спондильозі симптоми зникають під час нахилу тулуба допереду.

Основним методом інструментальної діагностики спондильозу є рентгенографія хребта. На рентгенограмах виявляються остеофіти як клювовидних виступів чи загострень. Незначний спондильоз супроводжується утворенням крайових остеофітів, що розташовуються в межах площини майданчика тіла хребця по передній, передньобічній або бічній поверхні. При вираженому спондильоз остеофіти виходять за межі майданчика і можуть огинати міжхребцевий диск. При зустрічному зростанні двох остеофітів, розташованих на сусідніх хребцях, можливе утворення неоартрозів. Різко виражений спондильоз супроводжується формуванням кісткової скоби, яка з’єднує між собою тіла сусідніх хребців та повністю блокує рухи у ураженому сегменті.

Диференціальний діагноз здійснюють на підставі клініко-рентгенологічної картини. При остеохондрозі, на відміну спондильозу, відзначається болючість при пальпації остистих відростків хребців. На рентгенограмах видно остеофіти, розташовані перпендикулярно до осі хребта, зрощення остеофітів відсутні. При хворобі Форестьє, як і при спондильозі, спостерігається осифікація в області передньої поздовжньої зв’язки, але процес широкий, поширений, із залученням трьох або більше хребців. Для хвороби Бехтерєва характерний зв’язок зі статтю та віком (зазвичай розвивається у чоловіків 20-40 років), виявляється збільшення ШОЕ, субфебрилітет та раннє анкілозування крижово-клубових суглобів.

На користь спондильозу свідчить ураження не більше 1-2 рухових сегментів (у поперековому відділі іноді страждає 3 сегменти), відсутність або незначна вираженість больового синдрому при значному окостеніння передньої поздовжньої зв’язки, а також збереження висоти міжхребцевих дисків. Для спондильозу характерні асиметрично розташовані остеофіти неправильної форми, спрямовані вниз і вгору і огинають міжхребцевий диск. Може виявлятися «зустрічне» окостеніння (симптом «дзьоба папуги»).

Лікування зазвичай здійснюється в амбулаторних умовах. Метою терапії є запобігання прогресу хвороби, усунення запалення та больового синдрому та зміцнення м’язового корсету. Пацієнту рекомендують розумний руховий режим з обмеженням фізичного навантаження та виключенням тривалого перебування у вимушеному положенні. При сидячій роботі слід постійно стежити за поставою та регулярно міняти позу, відкидаючись на спинку стільця, розслабляючи руки та піднімаючи голову.

При вираженому запаленні та болях використовують нестероїдні протизапальні засоби (мелоксикам, кетопрофен, диклофенак, індометацин, ібупрофен), призначають фізіотерапевтичні процедури (ультразвук, діадинамічні струми, електрофорез з новокаїном). В окремих випадках виконують паравертебральні блокади та призначають аналгетики внутрішньом’язово. Слід враховувати, що перелічені препарати та фізіопроцедури усувають симптоми, але не зупиняють прогресування хвороби.

Основними лікувально-профілактичними засобами при спондильозі є ЛФК та ​​масаж. Заняття лікувальною фізкультурою починають після усунення болю. Регулярне виконання вправ дозволяє покращити кровообіг м’язів та хребта, знизити навантаження на хребет шляхом формування м’язового корсету та виробити правильні рухові стереотипи, що дозволяють уникати перевантажень ураженого сегмента. Слід враховувати, що при спондильоз протипоказаний інтенсивний масаж, витяг хребта, мануальна терапія та вправи, спрямовані на мобілізацію хребта. Прогноз сприятливий.