Споротригосп

Споротригосп – це хронічна грибкова поразка організму з типовими шкірними проявами. Можуть спостерігатися ізольований легеневий, кістково-суглобовий та генералізований (із залученням усіх органів та систем) варіанти хвороби. Зазвичай патологія супроводжується висипаннями на шкірі та слизових оболонках, лихоманкою різного ступеня вираженості. Діагностика передбачає виявлення грибка за допомогою лабораторних методик, рентгенологічних досліджень. Лікування тривале із застосуванням етіотропних протигрибкових засобів та препаратів йоду, у деяких випадках – хірургічної допомоги, а також місцевої та симптоматичної терапії.

Споротрихоз (хвороба Шенка, ринокладіоз) належить до групи глибоких мікозів. Вперше хворобу було описано в 1898 році американським студентом-медиком Шенком, збудника ідентифікували в 1900 році вчені зі США Перкінс і Гектоен. Грибки поширені повсюдно, проте більшість випадків патології реєструється у тропічних країнах (особливо у Латинській Америці). Вважається, що найбільш уразливими категоріями є молоді чоловіки, діти, вагітні жінки, сільськогосподарські працівники, флористи, садівники, ВІЛ-інфіковані особи, пацієнти, які приймають імунодепресанти, страждають на цукровий діабет, злоякісні новоутворення та алкоголізм.

Збудниками інфекції є грибки роду Sporothrix. Найчастішими причинами споротрихозу є види Sporothrix schenckii та S. brasiliensis. Мікроорганізми мешкають усередині рослин, у стані суперечка зберігаються в моху та ґрунті, під корою дерев, в опалому листі. Передача інфекції реалізується контактним шляхом при травмі шкіри та слизових механічним предметом чи тваринам. Описано випадки зараження при контакті з кішками, кіньми, щурами, броненосцами, зміями, птахами та деякими видами риб. Допускається аерогенний механізм передачі захворювання та, можливо, трансмісивний (комари). Однак основним способом проникнення грибків в організм людини вважається порушення цілісності шкірного покриву при роботі з рослинами, що особливо мають колючки, а також землею та мохом.

Патогенез мікозу вивчений недостатньо. Збудник проникає у шари шкірних покривів або слизових при травматичному контакті (драпіна, прокол). Компоненти клітинної стінки грибків мають рецептори для імунокомпетентних клітин Т-хелперів першого порядку, проте білкові складові рецепторів збільшують зчеплення споротріхій з епітелієм, посилюючи інвазію. Запальні процеси протікають у шкірі, а й у лімфатичних вузлах, зі струмом лімфи споротрихии поширюються організмом і потрапляють у систему кровообігу, наслідком є ​​контамінація внутрішніх органів.

Гранулеми можуть утворюватися в будь-яких органах та тканинах, найчастіше страждають суглоби, кістки, головний мозок та легені. Патогістологічно виявляються ознаки дифузного хронічного гранулематозного дерматиту з множинними центральними абсцесами, осередками акантозу та гіперкератозу, інтраепідермальними мікроабсцесами. У центрі гранульоми переважають нейтрофіли та еозинофіли, далі виявляється шар мононуклеарів, зовнішня область складається з плазмоцитів та лімфоцитів.

Клінічний перебіг споротрихоза зазвичай підгострий або хронічний. В основі систематизації патології лежить ступінь глибини грибкової інвазії в органи та тканини, при цьому до 80% випадків мікозу протікають локально, не розповсюджуючись за межі первинного вогнища. Виділяють такі форми грибкового ураження:

1. Шкірна. Виявляється запалення у місці застосування збудника. У дітей вогнище часто розташовується на обличчі, у дорослих – на кисті чи передпліччі. Найчастіше у процес залучаються регіонарні лімфовузли, виявляються явища лімфангіту і лімфаденіту.
2. Кістково-суглобова. Спостерігається клініка хронічного одностороннього артриту із залученням переважно великих суглобів (гомілковостопного, колінного, ліктьового, променево-зап’ясткового). Рідше трапляються поразки дрібних суглобів. З часом формуються деформації.
3. Легенева. Агресивне використання збудника повітряно-крапельним чи гематогенно-дисемінованим шляхом призводить до запалення легень зі швидким розвитком дихальної недостатності та кровохарканням.
4. Дисемінована. При знаходженні збудника в системному кровотоку з’являється поширена висипка на шкірі, утворюються численні осередки розмноження грибків у внутрішніх органах, відзначається наростаюча недостатність функцій внутрішніх органів. За відсутності адекватного лікування настає летальний кінець.

Інкубаційний період становить від 3 днів до 12 тижнів, зазвичай – 60-90 діб. На місці проникнення грибка, переважно на дистальних відділах кінцівок, пальцях рук і ніг з’являється безболісне ущільнення, не спаяне зі шкірою. Зазвичай цей процес не супроводжується лихоманкою. Згодом первинне вогнище стає твердим, шкірні покриви над ним червоніють, дотики викликають неприємні відчуття. Надалі утворюється нориць з серозно-гнійним відокремлюваним.

Проникнення збудника в лімфатичну систему призводить до збільшення та запалення лімфовузлів, які стають болючими, гарячими, помітно змінюються в обсязі. Типовими симптомами лімфаденіту є пропасниця до 38-39 ° C, ломота в тілі, слабкість. При залученні суглобів з’являються болі при рухах, набряк та локальна гіперемія. Пацієнт щадить кінцівку. Температурні реакції організму варіабельні.

Прогностично несприятливими вважаються споротрихозні ураження легень. Спостерігається сильний озноб, лихоманка понад 39 ° C, кашель зі слизово-гнійним мокротинням, біль у грудній клітці при кашлевих поштовхах, прогресуюче наростання дихальної недостатності, синюшність шкірних покривів крил носа, ніг і рук. Септичний стан при споротрихозі проявляється швидким наростанням лихоманки, порушенням функцій нирок, печінки, серця, легень, головного мозку та інших органів, втратами свідомості, судомами.

Найчастіше у імунокомпетентних осіб виявляються косметичні дефекти – рубці на шкірі, іноді слизових оболонках. У період активного процесу існує висока ймовірність приєднання вторинної інфекції з розвитком гнійного запалення шкіри та підшкірної клітковини (зазвичай стрептококової або стафілококової природи). Віддаленими наслідками перенесеного кістково-суглобового споротригозу можуть бути артрити з деформацією суглобів та інвалідизацією хворого. Описані поодинокі випадки фіброзу легені із виникненням хронічної дихальної недостатності.

Діагноз споротрихозу верифікується лікарем-інфекціоністом. Найчастіше лікареві потрібна консультативна допомога дерматовенеролога, залежно від наявних симптомів (ураження кістково-суглобового апарату, легень тощо) можуть призначатися огляди пульмонолога, хірурга та інших фахівців. Діагностичний пошук проводиться з використанням наступних клінічних, лабораторних та інструментальних методів:

• Фізичне дослідження. У результаті огляду оцінюється тяжкість стану хворого. Поразка при шкірній формі споротрихоза виглядає як папулонодулярний осередок з тенденцією до виразки, нерідко зі свищевим ходом і відокремлюваним. Регіонарні лімфатичні вузли збільшені, чутливі, болючі при пальпації. Суглобова форма проявляється моноартритом. Інші органні поразки мають неспецифічний характер.
• Лабораторні дослідження. Загальноклінічні аналізи крові та сечі при споротрихозі не мають патогномонічних ознак. Біохімічні параметри змінюється пропорційно до органної недостатності. При гістологічному дослідженні уражених тканин можуть визначатися астероїдні тільця або феномен Сплендора-Хопплі. В аналізі синовіальної рідини виявляється високий вміст поліморфноядерних лейкоцитів та білка, низький рівень глюкози.
• Виявлення інфекційних агентів. Основним методом виявлення грибка в організмі є ПЛР біологічних рідин та тканин організму. Обов’язковою є мікроскопія біоптатів, мокротиння та відокремлюваного нориць, посів на живильні середовища. Шкірна алергопроба зі споротрихіном застосовується обмежено. Серологічні дослідження (ІФА) переважно служать для діагностики генералізованої інфекції та рецидивів.
• Променева діагностика. Рентгенографія органів грудної клітки при легеневій формі свідчить про ураження верхніх часток легень у вигляді інфільтрації, фіброзу, іноді – порожнин розпаду. На рентгенограмах суглобів при кістково-суглобовій формі візуалізуються нориці та ознаки остеопорозу. УЗД м’яких тканин та лімфатичних вузлів призначається для виявлення запальних змін.

Диференціальну діагностику проводять із інфекційними захворюваннями. Шкірний лейшманіоз є хворобливою виразкою на тлі потемнілої шкіри, при формуванні виразки на слизових (особливо – носа) відбувається руйнування хрящів і спотворення обличчя. При хворобі котячої подряпини первинний афект зникає безвісти, не залишаючи рубців. Нокардіоз переважно вражає респіраторну систему, проявляється плевропневмонією. Для мадуромікозу характерна наявність індуративного набряку, бугристості, безлічі вузлів і нориці в області однієї стопи. Крім того, споротрихоз розрізняють із сифілітичним шанкром, рожевими вуграми та деякими іншими хворобами зі схожими шкірними проявами.

Лікування хворих із шкірною формою може проводитися в амбулаторних умовах, пацієнти з рештою видів грибкової інвазії зазвичай госпіталізуються. Постільний режим показаний при лихоманці та вираженому больовому артритичному синдромі. Для забезпечення спокою суглобу застосовуються ортези, бандажі та еластичне бинтування. Дієта включає поживні, але легкі страви із обов’язковим вживанням достатньої кількості рідини. Місцеве лікування передбачає обробку шкірних афектів антисептичними розчинами та йодом, щоб уникнути попадання вторинної бактеріальної флори рекомендується накладення чистої стерильної пов’язки.

Етіотропна терапія споротрихозу передбачає застосування препаратів із протигрибковою активністю для орального прийому або парентерального введення. Доведено ефективність ітраконазолу, тербінафіну, амфотерицину В та йодиду калію. За показаннями здійснюються інвазивні маніпуляції: кріохірургія рідким азотом, електрохірургічні втручання, оперативне висічення тканин. Симптоматичне лікування з урахуванням наявних проявів включає знеболювальні, жарознижувальні та протикашльові засоби, що підтримує кисневу терапію. Після одужання зазвичай призначається підтримуючий курс протигрибкових препаратів тривалістю 1-3 місяці.

Прогноз при неускладненому споротрихозі сприятливий, летальність при дисемінованій формі сягає 30%. Імовірність розвитку тяжких варіантів хвороби зростає у пацієнтів з ВІЛ-інфекцією, особливо у стадії СНІДу, інших хворих з вираженим дефіцитом імунітету та осіб, які зловживають алкоголем. Шкірні прояви зникають через 2-3 місяці, системні форми вимагають лікування протягом півроку та більше.

Специфічна профілактика (вакцина) не розроблена, проводять випробування нових препаратів. Важливість пошуку профілактичних засобів зумовлена ​​появою стійких видів грибка. До неспецифічних заходів боротьби зі споротрихозом відносять використання рукавичок та захисного одягу, попередження травм під час робіт із ґрунтом та рослинами, догляду за домашніми тваринами. Трупи хворих тварин рекомендується піддавати кремації.