Справжня екзема

Справжня екзема — це хронічний дерматоз, що свербить, що проявляється виникненням на почервонілій і набряклі ділянці шкіри дрібних бульбашок (везикул) і серозних папул, які швидко розкриваються, перетворюючись на точкові ерозії. Серозне відокремлюване останніх зумовлює характерне для екземи мокнути ураженої ділянки шкіри. Найчастіше клінічна картина захворювання настільки специфічна, що дозволяє поставити діагноз екземи. У складних діагностичних випадках потрібне дослідження біоптату. Лікування в гострому періоді екземи проводять антигістамінними препаратами, глюкокортикостероїдами та в’язкими засобами. Після стихання гострого процесу застосовують фізіотерапевтичні методи лікування.

Справжня, або ідіопатична, екзема отримала свою назву завдяки характерному для неї швидкому розтині бульбашок. Слово “екзема” походить від грецького “eczeo” – “закипати”. Справжньою екземою може захворіти людина будь-якого віку, але пік захворюваності посідає вік 40 років. При маніфестації захворювання в дитячому віці можливе подальше спонтанне одужання, у дорослих пацієнтів екзема набуває хронічного перебігу. Ідіопатичній екземі часто супроводжують інші алергози: поліноз, астма, кропив’янка.

Справжня екзема вважається причиною захворювання. У її виникненні відіграють роль інфекційно-алергічні, ендокринно-метаболічні, нейрогенні та спадкові фактори. У пацієнтів з істинною екземою виявляється порушення у співвідношенні імуноглобулінів, зменшення Т-лімфоцитів та збільшення В-лімфоцитів, визначаються циркулюючі імунні комплекси та аутоантитіла. Разом з тим, існує нейрогенна теорія виникнення екземи, заснована на клінічних випадках появи цього захворювання на ділянках шкіри з порушеною внаслідок пошкодження нерва іннервацією.

До факторів, що сприяють виникненню справжньої екземи, відносять: нервову перенапругу, психологічно травмуючі ситуації, вегето-судинну дистонію, гіпертиреоз, цукровий діабет, захворювання шлунково-кишкового тракту, хронічні інфекції, схильність генетично.

Справжня екзема починається з появи на шкірі кількох набряклих і почервонілих ділянок, на яких потім виникають висипання: дуже дрібні папули або везикули. Після швидкого розтину елементів висипу утворюються мікроерозії, з глибини яких відокремлюється рясний ексудат. Завдяки цьому екзематичні ерозії ще називають «серозними колодязями». Ексудат є причиною постійного мокнення поверхні уражених ділянок шкіри. Розвиток елементів висипу закінчується утворенням скоринок. Висипання при справжній екземі розташовуються осередками з нерівними контурами і можуть локалізуватися по всьому шкірі. Найчастіше захворювання починається з ураження шкіри обличчя та кистей. Вогнища мають симетричний характер. Лише в окремих випадках спостерігається одиничний ділянку поразки.

Для істинної екземи характерною ознакою є еволюційний поліморфізм, зумовлений одночасною присутністю на ураженому ділянці шкіри елементів висипу на різній стадії розвитку: почервоніння, везикули, ерозії та скоринки. Шкірні зміни супроводжуються постійним свербінням. Він може бути виражений різною мірою, але досить часто свербіж настільки сильний, що призводить до порушень сну та невротичних розладів.

Поступово гострий розвиток істинної екземи змінюється її хронічним перебігом. При цьому відбувається наростаюче ущільнення уражених ділянок шкіри, зміна їх кольору у бік застійного червонувато-синього забарвлення, шкірний малюнок стає більш вираженим, з’являється лущення. На тлі цих змін можуть виникати нові папули та везикули з утворенням поверхні, що мокне. Подібне чергування гострого запального процесу з хронічними проявами відноситься до характерних для справжньої екземи ознак.

Прийнявши хронічний перебіг, справжня екзема може тривати роками. В області вогнищ, що вирішилися, утворюються депігментовані або пігментні плями, які поступово проходять. Виникають ділянки сухої шкіри, що лущиться, на яких утворюються тріщини, а на підошвах і долонях можливе утворення мозолистих ділянок гіперкератозу з тріщинами. Справжня екзема може ускладнитися приєднанням інфекції з розвитком піодермії та утворенням гнійних пустул.

Діагноз істинної екземи дозволяє поставити характерна для неї клінічна картина. При опитуванні пацієнта велика увага приділяється виявленню факторів, які спровокували початок захворювання. Проводяться загальноклінічні дослідження: аналіз крові та сечі, визначення Ig E. За наявності показання здійснюється імунологічне та алергологічне обстеження пацієнта. При приєднанні вторинної інфекції проводять посів відокремлюваного з визначенням чутливості до антибіотиків. Складні у діагностичному плані випадки істинної екземи вимагають проведення біопсії ураженої ділянки шкіри.

Медикаментозну терапію у гострій стадії істинної екземи починають з антигістамінних препаратів І покоління: прометазин, акривастин, хлоропірамін, мебгідролін. У подальшому застосовують препарати ІІ та ІІІ покоління: цетиризин, лоратадин, ебастин, терфенадин та ін. У разі вираженого запального процесу показані кортикостероїди всередину: преднізалон, бетаметазон. При вираженій ексудації дерматологи додатково призначають внутрішньом’язове введення розчину глюконату кальцію.

У місцевому лікуванні справжньої екземи використовують в’яжучі речовини як примочок (розчин таніну, резорцину). Вони зменшують ексудацію і утворюють на поверхні ураженої ділянки шкіри захисну плівку, убезпечуючи її від впливу зовнішніх подразників. У період гострого запалення місцево використовують так звані сильні глюкокортикостероїди. У процесі стихання запалення переходять на «середні» та «слабкі» глюкокортикостероїди: 0,025% бетаметазону дипропіонат, 0,1% гідрокортизон, 0,05% дексаметазон, 0,1% тріамцинолон та ін.

Приєднання вторинної інфекції робить необхідним призначення антибіотиків та застосування мазей, що містять кортикостероїди та антибіотики. Фізіотерапевтичне лікування застосовується після стихання запальних явищ. При справжній екземі ефективне проведення ПУВА-терапії, фототерапії із застосуванням лазера, лазеротерапії, кріотерапії, озонотерапії та магнітотерапії.

Для успішного лікування та профілактики загострення пацієнта слід дотримуватись дієти, дотримуватися правильного режиму праці та відпочинку, виключити провокуючі фактори, здійснювати узгоджений з лікарем догляд за шкірою. За наявності вогнищ хронічної інфекції необхідна їхня санація. Рекомендується диспансерне спостереження дільничного дерматолога для контролю перебігу дерматозу та попередження загострень.