Вікові анатомо-фізіологічні особливості системи травлення у дітей

• порожнина рота відносно мала, добре розвинуті жувальні м’язи і м’язи губ, в товщі щік добре виражені щільні жирові подушечки – комочки Біша, що забезпечує пристосування до акту смоктання
• вхід у гортань лежить високо над нижньо-заднім краєм м’якого піднебіння і з’єднаний з порожниною рота, рух їжі відбувається по боках від виступаючої гортані, що забезпечує можливість здійснювати подих і проковтувати їжу одночасно, не перериваючи смоктання
• парні слинні залози (привушна, підщелепна, під’язична) функціонують з перших днів життя, однак секреція слини недостатня і посилюється з 2 – 3 місяців життя – це так звана фізіологічна слюнотеча, що виникає внаслідок незрілого автоматизму ковтання.
• бактерицидні властивості слини у дітей виконує лізоцим, імуноглобулін А і виражені недостатньо, з чим пов’язані часті захворювання дітей першого року на стоматит, гінгівит, глосит.
• недорозвиненість залоз стравоходу
• фізіологічна недостатність нижнього стравохідного сфінктеру: первинна недостатність обумовлена віковою незрілістю шлунку і воротаря, і вторинна (халазія) обумовлена недорозвиненістю нервово-м’язового апарату нижнього стравохідного сфінктеру або порушення гормональної регуляції, що призводить до частих зригувань серед дітей першого року життя
• відзначається низька кислотність шлункового соку до 2 річного віку, а кисла реакція шлунку підтримується молочною кислотою
• бар’єрна функція шлунку у дітей першого року життя знижена за рахунок малої кількості келихоподібних клітин, які приймають участь в утворенні захисного шару слизу
• активність ферментів шлункового соку знижена за рахунок недостатньої кількості обкладових клітин, які виділяють соляну кислоту і забезпечують кисле середовище шлунку
• велика довжина брижів тонкого кишечнику у дітей обумовлює більш частий розвиток у них заворотів та інвагінацій кишечнику
• слабкість баугінієвої заслінки призводить до закиду вмісту сліпої кишки до здухвинної кишки з можливим розвитком запального процесу в її термінальному відділі
• недостатньо розвинений м’язовий пласт, слабка фіксація слизової і підслизової оболонок прямої кишки у дітей раннього віку створюють передумови до її випадання
• низька ферментативна активність підшлункової залози, кишкового соку, що обумовлює превалювання мембранного травлення над порожнинним
• ендокринна функція підшлункової залози більш розвинута, ніж екзокринна. Максимального розвитку екзокринні функції підшлункової залози досягають у 2 – 3 роки. Ліполітична активність підшлункової залози у дитини досягає рівня дорослого тільки біля 12 років.

Методика об’єктивного обстеження органів травлення у дітей (огляд, пальпація, перкусія, аускультація)

Під час об’єктивного обстеження органів травлення у дітей необхідно звернути особливу увагу на такі моменти:

1. Скарги: біль приступоподібний, ниючий, мойніганівський ритм болю, спастичний характер, пов’язаний з прийомом їжі: ранній (30 хв. після їжі) і пізній (через 1-1,5 години після їжі); голодний, нічний, біль пов’язаний з актом дефекації; дисфагія, одинофагія, регургітація, відрижка, румінація, печія, нудота, блювота, тенезми, метеоризм, свербіж шкіри, жовтяниця, закрепи, діарея.

2. Дані анамнезу життя: перинатальний анамнез, спадковість, особливості вигодовування дитини на першому році життя і харчування дітей старшого віку; анамнезу хвороби: початок захворювання (гострий або поступовий), розвиток і послідовність захворювання, тривалість захворювання, зв’язок захворювання з аліментарними порушеннями чи кишковими захворюваннями, психоемоційним перевантаженням, оцінка ефективності попереднього лікування

3. Під час огляду – оцінити положення хворої дитини (активне, пасивне); фізичний розвиток (зниженого або підвищеного харчування); колір шкіри (телеангіоектазії, пальмарна і плантарна еритема), висипка; склер (блідість, іктеричність); слизову порожнини рота, язика, стан зубів, мигдаликів; розмір і форму живота, наявність венозної сітки на передній стінки живота.

4. Під час пальпації живота: напруження, тонус м’язів передньої черевної стінки, грижеві випинання, болючість при пальпації в пілородуоденальній, епігастральній зонах, правому і лівому підребер’ї, правій і лівій здухвинній ділянках, позитивні міхурові симптоми (симптом Кеpa – Образцова, симптом Захар’їна, симптом Харитонова, симптом Яновера, симптом Ортнера-Грекова, симптом Мюссі – Георгіївського), симптоми ураження підшлункової залози (симптом Керте, Дежардена, Мейо-Робсона, Кача). Для проведення диференційної діагностики із захворюваннями шлунку, підшлункової залози і кишечнику проводять пальпацію живота по Гроту (три позиції).Під час пальпації паренхіматозних органів визначають розміри печінки і селезінки, щільність, рухливість, болісність. При пальпації товстого кишечнику оцінюють поверхність, щільність кишкової трубки, розмір, рухливість, болісність.

5. За допомогою перкусії визначають розміри печінки за Курловим, симптом Менделя.

6. За даними додаткових методів дослідження – оцінюють клінічні, біохімічні, імунологічні, серологічні дані досліджень крові, морфологічні дослідження фрагментів слизової оболонки шлунку, ДПК і товстої кишки, копрологічне і бактеріологічне дослідження калу, біохімічне дослідження жовчі, ультразвукове дослідження органів черевної порожнини, ендоскопічне дослідження стравоходу, шлунку, ДПК, товстої кишки, рентгенологічне дослідження органів ШКТ, дослідження шлункової секреції за допомогою внутрішньошлункової рН-метрії або добового рН-моніторінгу.

Семіотика уражень органів травної системи

Гастроезофагеальний рефлюкс – це мимовільне затікання або закид шлункового вмісту у стравохід у результаті функціональної недостатності нижнього стравохідного сфінктеру. Зустрічається у абсолютно здорових дітей дошкільного і шкільного віку, відзначається після прийому їжі, не має клінічних еквівалентів, не приводить до формування рефлюкс- езофагіту.

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба – хронічне захворювання, обумовлене гастроезофагеальним рефлюксом, що призводить до розвитку рефлюкс-езофагіту або протікає без нього та супроводжується характерними стравохідними (печія, регургітація, дисфагія, одінофагія, кисла відрижка) і позастравохідними симптомами (легеневі: стійкий виснажливий кашель, захриплість голосу, отит, розвиток аспіраційної пневмонії, ”рефлюкс-індукована бронхіальна астма”; кардіоваскулярні прояви: брадикардія, аритмія.

Пілороспазм – уповільнене спорожнювання шлунку внаслідок спазму пілоричного сфінктеру шлунку. Це захворювання є проявом вегето-вісцеральних дисфункцій, що розвиваються у дітей з перинатальним ураженням нервової системи.

Функціональна диспепсія– це симптомокомплекс, що включає в себе біль локалізований в пілородуоденальній області, диспептичні прояви: раннє насичення, метеоризм, нудота, блювота, при лабораторно-інструментальному обстеженні пацієнта не вдається виявити органічне захворювання органів гастродуоденальної зони.

Хронічний гастродуоденіт – хронічне рецидивуюче стадійне запалення СОШ і ДПК, що супроводжується больовим, диспептичним, астено-вегетативним синдромами, розладом секреторної, моторної функції шлунку та ДПК і поступовим розвитком атрофії і метаплазії залозистого апарату шлунку та ДПК,

Виразкова хвороба – хронічне рецидивуюче захворювання, що характеризується формуванням виразкового дефекту в шлунку і (або) ДПК на фоні запальних змін слизової оболонки шлунку і ДПК.

Дисфункціональні розлади біліарного тракту – комплекс клінічних симптомів, що розвивається в результаті моторно-тонічних порушень жовчного міхура, міхурових протоків і сфінктерного апарату.

Гострий та хронічний холециститохолангіт – хронічний рецидивуючий запальний процес жовчного міхура і внутрішньопечінкових жовчних ходів, що супроводжується порушенням моторики жовчовивідних шляхів і змінами фізико-хімічного складу жовчі.

Жовчнокам’яна хвороба у дітей – захворювання гепатобіліарної системи, що обумовлене порушенням обміну холестерину і білірубіну, характеризується утворенням каменів у жовчному міхурі і (чи) жовчних протоках.

Гострий та хронічний панкреатит – полі етіологічне захворювання підшлункової залози, яке характеризується структурними змінами ацинарної тканини, порушенням екзокріної та ендокріної функції підшлункової залози.

Синдром роздратованого кишечнику – функціональний розлад рухової діяльності кишечнику тривалістю понад 3 місяці, основними клінічними симптомами якого є біль у животі, метеоризм, закреп або діарея.