Стафілодермія

Стафілодермія – Група піодермій бактеріальної етіології, що викликаються мікроорганізмами з групи стафілокока. Симптоми цього стану та їх вираженість різняться залежно від форми шкірного ураження, типу реактивності організму, наявності супутніх порушень (зниження активності імунітету, пошкоджень шкіри). Діагностика різних форм стафілодермії здійснюється на підставі результатів дерматологічного огляду, мікробіологічних досліджень шкіри та гною. Допоміжну роль можуть відігравати загальноклінічні аналізи крові та сечі. Лікування стафілодермії проводиться різноманітними місцевими та системними антибактеріальними засобами, що підтримують препарати, фізіотерапію.

Стафілодермія (стафілококова піодермія) – сукупність гнійно-запальних уражень шкіри, спричинених стафілококами. Є дуже поширеним дерматологічним станом – практично в кожної людини протягом життя виникають гнійні запалення шкіри різного ступеня тяжкості, викликані цими бактеріями. Така часта зустрічальність обумовлена ​​тим, що стафілококи досить широко представлені в навколишньому середовищі – вони можуть довго перебувати в повітрі та на предметах побуту, входити до складу мікрофлори шкірних покривів та слизових оболонок людини. Крім того, стафілодермія іноді провокується занесенням хвороботворних бактерій з інших гнійних осередків в організмі. Ураження може виникати у будь-якому віці, але у дітей стафілодермія протікає інакше, ніж у дорослих (епідемічна пухирчатка новонароджених) внаслідок певних анатомічних особливостей будови шкіри. Через бактеріальну природу захворювання та стійкість стафілококів у зовнішньому середовищі подібні стани мають виражену контагіозність, здатні передаватися при дотику або через загальні предмети (рушники, постільна білизна, мочалки), що необхідно враховувати при лікуванні патології.

Причиною розвитку всіх форм стафілодермії є проникнення стафілококів (як правило, золотистого чи білого) у тканини шкіри через мікротріщини, протоки сальних та потових залоз або відкриті рани (садна та порізи). Рідше спостерігається гематогенний або лімфогенний метастатичний занос збудника з інших осередків гнійної інфекції (каріозних зубів, абсцесів внутрішніх органів, лімфаденітів). При цьому від глибини проникнення стафілококів, їхньої активності (особливо в плані виділення протеолітичних ферментів та екзотоксинів) та типу реактивності організму залежить форма стафілодермії.

Після попадання бактерій у тканини шкіри за відсутності спрацьовування місцевих факторів імунологічного захисту починається бурхливе розмноження мікроорганізмів із виділенням величезної кількості ферментів та імуногенних токсинів. Цим характеризується перша стадія розвитку будь-якого гнійного процесу, у тому числі стафілодермії. Потім у осередок ураження починають мігрувати імунокомпетентні клітини (нейтрофіли, макрофаги, лімфоцити), які стимулюють запалення у вигляді виділення біологічно активних речовин. Відбувається розширення кровоносних судин, набряк тканин, формування «запального валу» навколо вогнища бактерій – саме ці процеси складають клінічну картину стафілодермії. На наступних етапах розвитку активуються фібробласти, що формують капсулу навколо патологічного вогнища, а суміш із загиблих нейтрофілів і стафілококів разом з тканинами, що розпалися, утворює гній.

Якщо гнійне запалення має значний характер, в кров проникає значна кількість токсинів, що призводить до розвитку загальних симптомів – слабкості, підвищення температури, головного болю. Найчастіше стафілодермії рано чи пізно природним шляхом формується дренаж для відтоку гною (прорив абсцесу), запальні прояви поступово згасають. Якщо патологічний процес торкнувся базальної мембрани епідермісу, дома патологічного вогнища формується більш менш помітний рубець. При поверхневих формах стафілодермії базальна мембрана залишається неушкодженою, що сприяє повному загоєнню та відновленню нормального шкірного покриву.

Різні форми стафілодермії мають досить багато відмінностей у своєму клінічному перебігу, що дозволяє дерматологу за однією лише симптоматикою захворювання визначити його тип. Саме на цих відмінностях побудовано класифікацію даного гнійно-запального стану. Стафілодермія може бути поверхневою, глибокою та дитячою. До поверхневих форм відносять різні різновиди фолікулітів (остиофоллікуліт, поверхневий та глибокий фолікуліти), а також вульгарний сікоз. Глибокі типи стафілодермії поєднують у собі фурункули, карбункули та стафілококові гідраденіти. Дитяча форма цього ураження шкіри представлена ​​епідемічною пухирчаткою новонароджених, яка патоморфологічно відноситься до поверхневих типів, але має низку особливостей, зумовлених будовою шкірних покривів маленьких дітей.

Остіофолікуліт (стафілококове імпетиго Бокхарта) – досить легкий різновид поверхневої стафілодермії. Найчастіше вона вражає чоловіків, виникає на обличчі в зоні росту вусів та бороди, завжди вражає область навколо стрижня волосся, може мати множинний чи одиночний характер. Початок патологічного процесу характеризується появою пустули червоного кольору діаметром близько 1 міліметра, на місці якої згодом формується напівкулястий жовтуватий гнійник. Через 2-3 дні він трансформується у брудно-жовту скоринку діаметром 2-3 міліметри. Ще через 2-3 дні скоринка відпадає, на її місці близько тижня може зберігатися рожева цятка, яка потім повністю зникає.

Поверхневий фолікуліт умовно можна назвати ускладненою формою попереднього варіанта стафілодермії, оскільки він характеризується глибшим ураженням волосяних фолікулів. Клінічна картина нагадує остиофолликулит, але є більш вираженої – розмір папульозних елементів досягає 2-3 міліметрів у діаметрі, а повне загоєння може тривати до 2-3 тижнів. Навколо вогнищ ураження, як правило, спостерігається запальний валик та почервоніння шкіри, нерідко відзначається місцева болючість, але загальних симптомів (слабкості, підвищення температури) при поверхневому фолікуліті не спостерігається.

Глибокий фолікуліт – Виражена форма поверхневої стафілодермії, при якій гнійно-запальний процес охоплює всю товщу волосяного фолікула. Виявляється одиночними або множинними гнійничками діаметром до 10-15 мм різної локалізації. У деяких випадках спостерігається значне за площею ураження шкіри, зумовлене множинними фолікулітами, що може свідчити про наявність імунодефіциту, цукрового діабету та інших загальних захворювань. При цьому варіанті стафілодермії відзначається помірна хворобливість шкіри, при великих ураженнях можуть реєструватися загальні симптоми: слабкість, біль голови, підвищення температури.

Вульгарний сікоз – це хронічний різновид стафілодермії, що найчастіше має рецидивуючий характер перебігу. Переважно вражає чоловіків, виникає на обличчі та шиї, іноді в ділянці лобка або на спині. У розвитку вульгарного сикозу можна назвати кілька стадій. Спочатку на шкірі утворюються поодинокі поверхневі фолікуліти, які мимоволі зникають через кілька днів. Після цього з’являються глибші гнійні ураження дископодібної форми, які зливаються між собою, формуючи великі зеленувато-жовті кірки. При їхньому відділенні на шкірі визначаються болючі ерозивні поверхні з тривалим періодом загоєння.

Фурункул – Варіант глибокої стафілодермії, особливістю якої є гнійно-некротичний характер запалення. Найчастіше він утворюється на обличчі, шиї, плечах, іноді можлива поява фурункулів на спині та сідницях. Тривалість розвитку цієї форми стафілодермії становить близько 14-ти днів, процес включає три стадії. Спочатку виникає виражений запальний інфільтрат, що супроводжується почервонінням, хворобливістю, ущільненням шкіри в області ураження. Потім починається формування гнійника з некротичним стрижнем посередині, розмір абсцесу може досягати 5 сантиметрів, спостерігається підвищення температури тіла та погіршення загального стану організму. Третя стадія цієї форми стафілодермії (загоєння) характеризується розвитком грануляцій та рубцюванням. У деяких випадках може мати місце множинне утворення фурункулів, яке зветься фурункульоз – зазвичай цей процес виявляється при загальному ослабленні організму.

Карбункул – різновид стафілодермії, що нагадує фурункул, але відрізняється від нього ураженням відразу кількох близько розташованих фолікулів із залученням великого об’єму тканин шкіри. Процес характеризується більш вираженими симптомами – інфільтрація може досягати діаметрі 10-20 сантиметрів, розмір гнійників становить 2-6 сантиметрів. Після формування запального вогнища та абсцесу відбувається його розм’якшення з виділенням великої кількості гною та кількох некротичних стрижнів. Ця форма стафілодермії завжди супроводжується значним погіршенням загального стану (підвищеною температурою, ознобом) та регіонарним лімфаденітом.

Епідемічна пухирчатка новонароджених – форма стафілодермії, що вражає виключно дітей у перші тижні їхнього життя. Може бути наслідком занесення стафілококів зі статевих шляхів матері, внутрішньолікарняної інфекції, іноді – первинного імунодефіциту. Симптомом пухирчатки новонароджених є розвиток на тілі численних папул із прозорим вмістом. Нерідко папули зливаються між собою та можуть захоплювати майже всю поверхню тіла дитини. Після руйнування папул залишається сильно ерозійну поверхню шкірних покривів.

У дерматології для визначення стафілодермії використовують методи дерматологічного огляду та бактеріологічного дослідження гною, допоміжну роль відіграє загальний аналіз крові. При огляді лікар може визначити глибину та характер гнійно-запального ураження, а також його стадію, на підставі чого приймає рішення щодо характеру подальшого лікування. Бактеріологічне дослідження засноване на сівбі гнійного відокремлюваного та подальшої ідентифікації збудника – насамперед це необхідно для виключення стрептококових піодермій. Також у рамках цього дослідження може визначатись чутливість збудника стафілодермії до антибіотиків для подальшої терапії. Загальні аналізи можуть характеризувати тяжкість запального процесу – у крові виявляється нейтрофільний лейкоцитоз, різке збільшення швидкості осідання еритроцитів.

Лікування більшості форм поверхневої стафілодермії, як правило, місцеве, ґрунтується на застосуванні мазей з антибіотиками, антисептиками та іншими протимікробними засобами. При хронічних типах захворювання, таких як вульгарний сикоз, також застосовують ультрафіолетове опромінення та інші фізіотерапевтичні методики. При глибоких формах стафілодермії практично завжди призначають системні антибіотики групи макролідів або тетрациклінів – це робиться не тільки для якнайшвидшого одужання хворого, але і для профілактики ускладнень (метастатичного поширення інфекції або сепсису). У тих випадках, коли стафілодермія обумовлена ​​загальними захворюваннями (імунодефіцитом, цукровим діабетом), їх терапія також робить свій внесок у якнайшвидше одужання.

Прогноз стафілодермії, особливо її поверхневих форм, найчастіше сприятливий – після розв’язання гнійно-запального вогнища на шкірі не залишається слідів. При глибоких формах захворювання можливе формування грануляцій, більш менш помітних рубців і тривало існуючих інфільтратів. Потенційно будь-який тип стафілодермії може призвести до тяжких ускладнень, таких як сепсис, гнійний лімфаденіт, абсцеси внутрішніх органів, що загрожує життю людини. Вкрай рідко при великих ураженнях виникає токсичний шок, зумовлений продуктами життєдіяльності стафілококів та розпаду тканин. Уникнути таких проявів допоможе лише своєчасно розпочата антибактеріальна терапія. Для профілактики стафілодермії необхідно підтримувати імунітет на належному рівні, зберігати чистоту шкірних покривів, обробляти шкірні ушкодження антисептиками, уникати використання чужих бритв, рушників, мочалок.