Старече лентіго

Старече лентіго (печінкова пляма) – різновид простої доброякісної пігментної плями, що виникає під впливом ультрафіолетових променів на тлі обмінних порушень вікового характеру. З’являється у пацієнтів похилого віку, які в молодості не захищали шкіру від ультрафіолету. Є плоскою коричневою пігментною плямою з розмитими межами до 1 см в діаметрі. Локалізується на відкритих ділянках шкіри. Діагностується на підставі анамнезу та клінічної картини з використанням дерматоскопії та біопсії. Старе лентиго не потребує терапії. За бажанням пацієнта після консультації з косметологом можливе фотоомолодження, застосування засобів, що відлущують і відбілюють шкіру.

Старе лентиго – доброякісна проліферація меланоцитів у пацієнтів похилого віку з утворенням плями, спровокованої дією сонячних променів. З цієї точки зору старече лентиго нагадує ластовиння або вульгарну пігментну пляму, що виникає як результат вікового гіперкератозу шкіри. Основною відмінністю лентигінозної плями є змішане пігментоутворення, коли лентиго з’являється на тлі вікових змін, гормональних зрушень та сонячного опіку. За даними вітчизняних дерматологів, понад 50% пацієнтів віком 60 років мають як мінімум одну або дві лентигінозні плями. Утворюються такі плями внаслідок кумулятивного ефекту ультрафіолетового проміння при постійній гіперінсоляції. Найчастіше страждають люди з дуже світлою шкірою.

Старе лентиго не має гендерного забарвлення, дебютує у будь-яку пору року, неендемічно. На відміну від інших різновидів лентиго, ніколи не малигнізується, але потребує точної діагностики, оскільки може нагадувати прикордонний невус чи злоякісне лентиго. До середини ХХ століття в дерматології існувало уявлення про те, що лентиго відноситься до одного з різновидів плоского меланоцитарного невуса. Проте з 1962 року, завдяки роботам віденської школи дерматології, лентіго розглядають як самостійну нозологію. Актуальність старечого лентиго пов’язана з естетичним дискомфортом, особливо при множинних пігментних плямах, що локалізуються на обличчі.

Безпосередньою причиною появи доброякісної старечої лентигінозної плями є ультрафіолетові промені, що впливають на епідерміс. У складі цього шару шкіри найбільше (до 85%) кератиноцитів, які відповідають за засмагу – реакцію шкіри на сонячні промені. Звичайні клітини епідермісу самі не виробляють меланін, а отримують його шляхом транспортування пігменту клітинними відростками від меланоцитів. Меланоцити – основні джерела меланіну та другі за чисельністю клітини епідермісу. У епідермісі пацієнтів зі світлою шкірою міститься невелика кількість меланіну, що забезпечує менш виражену захисну реакцію шкіри на дію сонячних променів.

Гіперінсоляція стимулює продукцію пігменту в меланоцитах, на шкірі з’являється засмага. При цьому частина переповнених клітин меланіном піднімається на поверхню шкіри, а частина не досягає її поверхні і відкладається на рівні зернистого шару. Відбувається кумулятивне накопичення меланіну. Кератиноцити, наповнені меланіном, що досягли поверхні і виконали функцію захисту від УФО, надалі трансформуються в рогові лусочки і вилузуються. Приблизно через місяць після припинення інсоляції ці клітини замінюються на нові, що містять нормальну кількість меланіну. Шкіра набуває нормального забарвлення.

Транзиторність кератиноцитів має позитивну та негативну сторону. З одного боку, меланін є антиоксидантом, корисною речовиною, що інгібує процес окислення, що зв’язує вільні радикали і перешкоджає старінню шкіри. З іншого, згодом меланін починає сам продукувати вільні радикали, що руйнують клітини шкіри та їх ДНК, набуває здатності до пухлинної трансформації. Після 50 років прооксидантна активність меланіну починає переважати над захисною оксидантною. У цей момент на шкірі з’являється старече Лентіго. Воно може виникнути як після чергової засмаги, так і спонтанно за рахунок кумулятивного ефекту меланоцитів.

Паралельно у пацієнтів, які страждають на захворювання травного тракту або алкоголізмом, відбувається порушення білірубінового обміну. Через патологічні збої в роботі печінки білірубін накопичується в шкірі. Токсичне ушкодження клітин епідермісу значно зменшує захисні властивості шкіри, уповільнює обмінні процеси. Така ситуація створює фон хронічного запалення, що додатково стимулює виникнення печінкових плям (старечого лентиго).

Клінічно захворювання проявляється спонтанним виникненням на шкірі одного або безлічі плоских безболісних пігментних плям жовтого, бурого або темно-коричневого кольору діаметром не більше 1 см. У поодиноких випадках пляма старечого лентиго досягає 3 см в діаметрі. Поліхромність плям створює мозаїчну різнокольорову картину. Контури старечого лентиго нечіткі, найчастіше овальні, розмиті. Іноді вони набувають обрисів географічної карти. Локалізується старече лентиго на відкритих ділянках шкірного покриву – в області декольте, передпліччя, обличчя, рідко – на тилі долоні. Плями старечого лентиго ніколи не лущиться, не мають тенденції до периферичного зростання, не змінюють забарвлення. Пігментовані утворення хаотично розкидані по поверхні шкіри, при цьому кожна пляма старечого лентиго відокремлена.

Формування елементів старечого лентиго не викликає жодних суб’єктивних відчуттів, але здатне завдавати естетичного дискомфорту, особливо коли локалізується на обличчі. Зазвичай старече лентиго не супроводжується загостренням патологічних процесів у шлунково-кишковому тракті, хоча виникає на тлі виразкової хвороби шлунка, що сформувалася, запальних змін печінки, зловживання алкоголем. Така «тиха» симптоматика вимагає пильної уваги, оскільки під маскою старечого лентиго може ховатися прикордонний чи злоякісний невус. У цьому випадку найважливішою ознакою стає колір плями та її опуклість. При будь-якому відтінку чорної та мінімальної опуклості плями потрібна термінова консультація онколога.

Дерматолог виставляє діагноз на підставі анамнезу та типової клінічної картини старечого лентиго. Додатково застосовують дерматоскопію та біопсію для виключення онкологічної патології. Гістологічно при старечому Лентіго добре помітна проліферація меланоцитів епідермісу, його потовщення. При цьому міжсосочкові проміжки епідермісу нагадують формою булаву, що є діагностичною ознакою старечого лентиго. Іноді у діагностиці використовують аналіз крові на онкомаркери. Диференціальний діагноз старечого лентиго проводять з ластовинням, родимими плямами, плоским невусом, хлоазмою, сенильным кератозом. Просте доброякісне старече Лентіго не вимагає спеціальної терапії, якщо не завдає естетичних незручностей пацієнтові.

За бажанням хворого після консультації з косметологом та проведення шкірних алергічних проб при старечому лентиго виконують консервативне відбілювання шкіри за допомогою спеціальних косметичних засобів. Використовують відлущування з фотодеструкцією меланоцитів. У білошкірих пацієнтів із великою площею патологічної пігментації можливе застосування хімічного пілінгу обличчя. Хворі зі смаглявою шкірою повинні обережно ставитися до такої процедури, оскільки разом з пігментованою плямою освітлюються і здорові тканини, що оточують. Найсучаснішим методом лікування старечого лентиго вважається фотоомолодження. Поодинокі плями старечого лентиго можна забрати за допомогою методів лазерної косметології.

Профілактика лентиго полягає у виключенні контакту із сонячними променями або обмеження інсоляції за рахунок носіння крислатих капелюхів, сонячних окулярів, одягу з довгими рукавами. Влітку обов’язкові сонцезахисні креми. Пацієнтам зі старечим Лентіго слід відмовитися від шкідливих звичок, які провокують патологічний процес. Прогноз щодо одужання невизначений, при цьому захворювання не становить небезпеки для життя та здоров’я хворого.