Стеаторея

Стеаторея – Це патологічний стан, при якому з калом виділяється більше 7 г жиру на добу. Виявляється рясним неоформленим стільцем з маслянистим блиском, який погано змивається з унітазу, наявністю неперетравлених частинок у калі, здуттям та нелокалізованим абдомінальним болем. Діагностується за допомогою копрограми, ретроградної холангіопанкреатографії, УЗД органів черевної порожнини та секретин-панкреозимінового тесту. Для лікування застосовуються стимулятори панкреатичної та шлункової секреції, проводиться замісна терапія компонентами шлункового соку та ензимами підшлункової залози.

Стеаторея рідко є самостійною патологією, в більшості випадків є симптомом іншого розладу, що супроводжується порушенням процесів розщеплення та засвоєння жирів. Найчастіше ознаки стеатореї спостерігаються при порушеннях зовнішньосекреторної активності підшлункової залози. Патологія однаково часто виявляється у чоловіків та жінок. Зазвичай розвивається після 25-30 років, хоча уроджені форми можуть виявлятися у дитинстві. З урахуванням складу неперетравлених жирів фахівці у сфері практичної гастроентерології розрізняють 3 типи розладу: при 1-му варіанті стеатореї в калі переважає нейтральний жир, при 2-му – жирні кислоти та мила, при 3-му – присутні всі зазначені компоненти.

Стеаторея має поліетиологічне походження. Первинні (ізольовані) форми захворювання спостерігаються при вродженому ураженні підшлункової залози – дисплазії, гіпоплазії та аплазії органу, спадковому дефіциті панкреатичної ліпази. Причинами вторинної (симптоматичної) стеатореї є інші патологічні стани:

• Хвороби підшлункової залози. Для гідролізу жирів необхідні панкреатичні ферменти ліпазу та коліпазу. Їхня продукція та секреція порушується при хронічному панкреатиті, об’ємних утвореннях підшлункової залози, обструкції панкреатичних проток.
• Захворювання шлунка. Недостатнє всмоктування жирів у кишечнику відзначається при зниженні секреторної функції шлункового епітелію. Ознаки стеатореї виявляються при хронічному гастриті зі зниженою секрецією, ахілією та хворобами оперованого шлунка.
• Гепатобіліарна патологія. Для всмоктування жиру кишковою стінкою потрібна достатня кількість жовчі. Розвитку стеатореї сприяють захворювання з порушенням жовчовиділення: холестатичні гепатити, гіпомоторна дискінезія жовчовивідних шляхів.
• Інтестинальні розлади. При хронічному ентериті та надмірному бактеріальному зростанні страждає процес надходження жирових міцелів до ентероцитів. В результаті жир, який не пройшов через кишкову стінку, виводиться з фекаліями, що проявляється стеатореєю.
• Ендокринні хвороби. У хворих, які страждають на цукровий діабет, причиною стеатореї є діабетична ентеропатія і супутня целіакія. Високий вміст жирових речовин у калі також виявляється при полігландулярному синдромі з гіпопаратиреозом.

Всмоктування жирів погіршується при паразитарних інвазіях та кишкових інфекціях. Рідше виникнення стеатореї пов’язане з разовими аліментарними порушеннями або харчовими звичками – вживанням жирних продуктів у кількості, що перевищує можливості виробництва ліполітичних речовин. Недостатнє перетравлення та абсорбція жиру спостерігається при вживанні проносних та препаратів для лікування ожиріння, проведенні хіміотерапії раку. За відсутності явних причин для підвищеного вмісту жирів у калі говорять про ідіопатичний варіант захворювання.

Механізм розвитку стеатореї заснований на невідповідності кількості вживаного жиру та функціональних можливостей організму щодо його перетравлення та всмоктування. Провідним у патогенезі є порушення різних етапів трансформації ліпідів у органах ШКТ. Недостатнє первинне розщеплення жиру обумовлено зниженням шлункової секреції. Незавершений гідроліз спостерігається при нестачі ключових ліполітичних факторів (панкреатичних ензимів, жовчних кислот), ураженні ентероцитів та прискореному транзиті хімусу кишечником.

Патогномонічною ознакою захворювання є виділення великої кількості неоформленого маслянистого калу, що містить багато нейтрального жиру і не змивається з поверхні унітазу. Стілець зазвичай частішає до 3-6 разів на добу. Пацієнти можуть помічати частки неперетравлених продуктів у випорожненнях. Поліфекалія при стеатореї часто пов’язана із вживанням смаженої чи жирної їжі. Спостерігаються інші диспепсичні прояви: тяжкість та дискомфорт в епігастральній ділянці, здуття живота, періодичні спазми у животі.

При ускладненому перебігу захворювання у хворих можуть розвиватися симптоми з боку інших органів та систем. Для стеатореї характерно запалення та поява ерозій на язику, губах та слизовій оболонці порожнини рота внаслідок дефіциту вітамінів. У жінок іноді спостерігається нерегулярність менструального циклу, олігоменорея. Змінюється загальний стан пацієнтів, відзначається зниження працездатності, м’язова слабкість, часті головні болі та запаморочення.

Найчастіший наслідок захворювання – прогресуюча втрата маси тіла аж до кахексії. У пацієнтів зі стеатореєю значно знижується надходження білкових речовин до організму, що провокує гіпоальбумінемію. Внаслідок нестачі білка розвиваються гіпопротеїнемічні набряки на обличчі та кінцівках. У важких випадках можуть виникати набряки легенів чи мозку. Порушення всмоктування жиророзчинного вітаміну Д призводить до остеопорозу, підвищеної крихкості кісток.

При стеатореї найчастіше виявляється ентеропанкреатичний синдром, котрим характерна надмірна активність бактеріальної флори кишечника. У цьому випадку у хворих спостерігається хронічний ентерит або ентероколіт, що посилює перебіг хвороби. Формується вторинна недостатність багатьох ендокринних залоз: гіпопітуїтаризм, адреналова недостатність. Порушується робота статевої системи: у жінок відзначається дисменорея чи аменорея, чоловіки — імпотенція.

Постановка діагнозу при стеатореї здійснюється лікарем-гастроентерологом, не становить труднощів, що пояснюється характерним видом калових мас. Діагностичний пошук спрямовано комплексне лабораторно-інструментальне обстеження пацієнта з виявлення причин патологічного стану. Найбільш інформативними є такі методи дослідження, як:

• Мікроскопія калу. Для стеатореї патогномоничне виявлення крапель нейтральних жирів та жирних кислот при копрологічному дослідженні. За кількістю та розміром крапель жиру судять про ступінь вираженості синдрому: менше 100 включень діаметром до 8 мкм – середня активність, понад 100 великих крапель – важкий варіант захворювання.
• Ендоскопічне дослідження. Ретроградна холангіопанкреатографія дозволяє виявити ознаки різноманітних захворювань. У результаті дослідження визначаються спазм сфінктера Одді, закупорка жовчовивідних шляхів конкрементами, звуження чи запальні процеси в панкреатичних протоках.
• Сонографія. УЗД черевної порожнини застосовується для швидкого виявлення панкреатичної та біліарної патології. На УЗД при стеатореї може виявлятися неоднорідність структури підшлункової залози з чергуванням ділянок гіпер-і гіпоехогенності, потовщення стінок жовчного міхура, жовчне каміння у протоках.
• Секретин-панкреозіміновий тест. Забір дуоденального вмісту після внутрішньовенної інфузії секретину та панкреозіміну використовується для оцінки показників зовнішньосекреторної панкреатичної функції. Про функціональну недостатність свідчить зниження обсягу секреції менше 185 мл/год та зменшення активності амілази.

У загальному аналізі крові може визначатися незначний лейкоцитоз та підвищення ШОЕ. При тривалій стеатореї у біохімічному аналізі крові виявляють значну гіпопротеїнемію, переважно за рахунок альбумінів, диспротеїнемію. Спостерігається зниження рівня основних електролітів крові (натрію, калію, кальцію, магнію, заліза). З метою неінвазивного дослідження екзокринної панкреатичної секреції застосовують дихальний тест із тригліцеридами, міченими 14С.

При стеатореї необхідно проводити диференціальну діагностику між двома основними групами причин цього захворювання: хворобами підшлункової залози та біліарною системою. На панкреатичну патологію вказує зниження показників ензимного тесту, підвищення фекальної еластази та УЗД-ознаки запалення органу. Основний критерій діагностики патології жовчовивідних шляхів – сонографічно або рентгенологічно підтверджені конкременти. Для консультування пацієнта може залучатись гепатолог.

Вибір методів терапії залежить від причин, що спричинили захворювання. Оскільки у більшості хворих патологія пов’язана з функціональною неспроможністю підшлункової залози або шлунка, проводиться пряма та непряма стимуляція їхньої секреції, замісна терапія. Схема лікування стеатореї може включати такі групи препаратів:

• Стимулятори шлункової секреції. Показано при хворобах шлунка з пригніченням секреторної функції. Для збільшення продукції пепсину та соляної кислоти зазвичай використовують гістамін та його синтетичні аналоги. При неефективності стимуляторів із замісною метою призначають засоби, що містять компоненти шлункового соку.
• Панкреатичні ферменти. Замісна ензимотерапія рекомендована при панкреатичній стеатореї з високою добовою втратою жиру з калом (від 15 г), наростаючою трофологічною недостатністю, стійкою діареєю та диспепсією. Для заміщення екзокринної функції підшлункової залози, поліпшення перетравлення жиру застосовують засоби, що містять ліпазу.

При позапанкреатичних формах стеатореї проводиться лікування основного захворювання за стандартними терапевтичними протоколами. При цьому пацієнту можуть призначатися антибактеріальні та протипаразитарні препарати, антидіарейні засоби, піногасники, прокінетики та міотропні спазмолітики для покращення жовчовиділення, пре- та пробіотики. Для корекції трофологічних розладів використовують вітаміни К, А, D, E, B12, фолієву кислоту, вітамінно-мінеральні комплекси та амінокислотні суміші.

Незалежно від етіології стеатореї пацієнтам необхідна корекція дієти: часте дробове харчування, виключення переїдання (особливо у другій половині дня), обмеження добової кількості споживаного жиру до 40-60 г, насамперед рахунок тварин і термічних оброблених жирів. Рекомендована повна відмова від куріння та вживання спиртних напоїв.

Результат залежить від основної причини захворювання та своєчасності розпочатого лікування. При стеатореї внаслідок тяжкого ураження панкреатичної залози прогноз щодо несприятливий, оскільки пацієнти потребують проведення довічної замісної терапії. Заходи специфічної профілактики не розроблені. Для попередження синдрому необхідне комплексне лікування патологій, що призводять до порушення перетравлення та всмоктування у кишечнику.