Стенозуючий лігаментит

Стенозуючий лігаментит – це захворювання сухожильно-зв’язувального апарату кисті, при якому спостерігається блокування пальця у розігнутому або зігнутому положенні. Причиною розвитку зазвичай стають одноманітні рухи, що повторюються. Спочатку виникає відчуття перешкоди, при згинанні та розгинанні пальця у певному положенні чути клацання. Надалі можливе повне блокування пальця в зігнутому або розігнутому положенні. Відзначається біль у підставі пальця. Діагноз виставляють на підставі анамнезу та клінічної картини, для виключення інших захворювань виконують рентгенографію кисті. Лікування може бути як консервативним, і оперативним.

Стенозуючий лігаментит – захворювання, при якому порушується вільне ковзання сухожилля пальця сухожильною піхвою. В результаті спочатку виникають труднощі при рухах, а потім палець блокується в положенні згинання або розгинання. Хвороба провокується однотипними рухами, що повторюються. Стенозуючий лігаментит найчастіше виявляється у жінок 35-50 років, проте може спостерігатися і у дітей. За даними фахівців, I палець уражається у 25,5% випадків, II – у 3,3%, III – у 19,7%, IV – у 43,8%, V – у 7,7% випадків.

Стенозуючий лігаментит нерідко розвивається на тлі інших запальних та дегенеративно-дистрофічних захворювань опорно-рухового апарату і може поєднуватися з артрозами великих суглобів кінцівок або дрібних суглобів кисті, з епікондилітом, спондилоартрозом і плечолопатковим періартритом. Це зумовлено слабкістю сполучної тканини, порушеннями обміну речовин тощо. буд. Лікування стенозуючого лігаментиту здійснюють ортопеди-травматологи.

Причиною розвитку стенозуючого лігаментиту є постійне навантаження або надмірний тиск на область зв’язок. Виявляється зв’язок із професією, відзначається переважання хворих, чия професія пов’язана зі скоєнням частих хапальних рухів: муляри, зварювальники, закрійники тощо. У дітей стенозуючий лігаментит виявляється дуже рідко, при цьому спостерігається лише ураження першого пальця, спровоковане вродженими особливостями або порушеннями розвитку зв’язкового апарату.

Сухожилля згиначів кисті розташовані в каналах (сухожильних піхвах), зсередини покритих синовіальною оболонкою і містять невелику кількість рідини. «Змащення» та гладкі стінки каналів забезпечують безперешкодне ковзання сухожиль під час рухів. В області основи пальців, а також на рівні діафізів проксимальних та середніх фаланг сухожилля утримуються зв’язками, утвореними потовщеною фіброзною тканиною оболонки сухожильних піхв. За певних умов у цій галузі з’являються потовщення, просвіт каналу звужується, вільний рух сухожилля стає неможливим.

Патогенез стенозуючого лігаментиту поки що остаточно не з’ясований. Більшість фахівців у галузі ортопедії та травматології вважають, що первинно патологічний процес виникає у зв’язці, а вже потім поширюється на сухожильну піхву та сухожилля. Однак ряд авторів стверджують, що первинні зміни можуть виникати не тільки у зв’язці, а й у тканині сухожильного піхви. У будь-якому випадку, при прогресуванні хвороби патологічні прояви торкаються всіх анатомічних структур цієї області. Зв’язка товщає і ущільнюється, внутрішня оболонка сухожильного піхви запалюється і стає менш гладкою, сухожилля товщає.

Симптоми гострої патології дуже специфічні – пацієнти описують і показують лікареві основний прояв хвороби, тобто “зіскакування”, “клацання” пальця при розгинанні. При затяжному перебігу розпізнати хворобу стає важче, оскільки симптом «защіпки» зникає, а палець переходить у згинальну або розгинальну контрактуру. І при гострій, і при затяжній течії відзначаються болі не тільки при виконанні дрібних рухів, а й у спокої. При обмацуванні області основи ураженого пальця визначається болючість та ущільнення.

На протязі стенозуючого лігаментиту можна виділити кілька чітко виражених фаз. У початковій фазі спостерігається біль при натисканні на долоню в основі пальця та періодичні труднощі при спробі повністю розігнути або зігнути палець, особливо виражені вранці. У другій стадії постійні “защіпки” пальця доставляють виражені незручності. Перешкода рухам усувається важко, іноді для подолання опору доводиться згинати або розгинати палець другою рукою. Болі зберігаються після клацання, ущільнення в ділянці основи пальця стає болючим. У третій стадії обмеження рухів наростає, поступово розвивається стійка контрактура. Пацієнт може змінити положення пальця лише за допомогою другої руки. Після “защіпки” хворого турбують тривалі болі, що поширюються на долоню, передпліччя і навіть плече.

На першій та другій стадії постановка діагнозу зазвичай не викликає труднощів. При зверненні на третій стадії враховують анамнез захворювання, наявність характерних професійних чи побутових навантажень, а також вік та стать пацієнта. Диференціальну діагностику проводять з контрактурою Дюпюїтрена – на відміну від неї при стенозуючому лігаментиті відсутні тяжі та вузли на пальцях та долоні, процес обмежений одним пальцем, при цьому виявляється болючість при пальпації на рівні кільцеподібної зв’язки. Для запобігання патології дрібних суглобів призначають рентгенографію кисті.

Тактика лікування визначається з урахуванням стадії хвороби, наявності провокуючих факторів та віку пацієнта. Хворим з першою стадією рекомендують зменшити навантаження на кисть, при необхідності здійснюють іммобілізацію, призначають протизапальні препарати та електрофорез із гіалуронідазою. На другій стадії консервативна терапія стенозуючого лігаментиту менш ефективна, проте її слід провести, тому що шанси на одужання без операції ще досить високі.

При другій стадії призначають інтенсивну протизапальну та розсмоктуючу терапію з використанням ферментних препаратів. Проводять іммобілізацію пальця, коригувальний масаж, електрофорез та ЛФК. Для зменшення болю використовують місцеве зрошення хлоретилом, теплий місцевий душ, спеціальний масаж та інші засоби. При вираженому запаленні виконують блокади з новокаїном та глюкокортикостероїдними препаратами. Лікування тривале, продовжується протягом кількох місяців. При успішному результаті для профілактики рецидивів необхідне усунення факторів, що травмують, і зміна роботи. При неефективності терапії хворим на працездатний вік з другою стадією хвороби показано хірургічне втручання.

При третій стадії стенозуючого лігаментиту працездатних пацієнтів зазвичай одразу направляють на операцію. Тактику лікування людей похилого віку та хворих, які страждають на важкі соматичні захворювання, визначають індивідуально, у ряді випадків проводять консервативну терапію. При неефективності лікування, наполегливому больовому синдромі та контрактурі, що ускладнює самообслуговування, оперативне втручання здійснюють незалежно від віку.

Операцію проводять у плановому порядку. Над областю пошкодження роблять розріз довжиною 2-3 см, м’які тканини відсувають, оголюючи сухожильну піхву і потовщену, іноді хрящеподібну, спаяну з навколишніми тканинами кільцеподібну зв’язку. Потім згинають та розгинають палець, точно визначаючи локалізацію стенозу. Під зв’язкою проводять зонд (якщо можливо) і розтинають тканину зв’язки під контролем зору. Потім знову згинають і розгинають палець, оцінюючи стан сухожильного піхви. Якщо рухи здійснюються вільно, піхву не чіпають, якщо є перешкода – розкривають.

Рану промивають, ушивають і дренують гумовим випускником. Накладають стерильну пов’язку. У післяопераційному періоді призначають антибіотики, анальгетики та фізіопроцедури. Шви зазвичай знімають на 10-й день. Ще одним варіантом лікування є закрита лігаментотомія, при якій зв’язку розтинають через невеликий прокол, проте за статистикою рецидиви після таких втручань спостерігаються частіше, ніж після використання традиційної оперативної методики.

Прогноз сприятливий. Слід враховувати, що консервативне чи оперативне усунення стенозу не гарантує від подальших рецидивів та розвитку стенозуючого лігаментиту інших пальців. Досить ефективним профілактичним заходом у таких випадках стає зміна професії та зменшення побутового навантаження на руки. Поряд з цим проводять навчання пацієнта правильній робочій позі та розслабленню м’язів рук.

Фахівці в галузі хірургії пензля зазначають, що через багаторічні трудові звички люди рідко розслаблюють руки навіть на відпочинку. Додатковим фактором, що сприяє виникненню м’язового напруження, стає захисна реакція на періодичний або постійний біль. Ця реакція іноді частково зберігається після усунення больового синдрому. Таким чином, вироблення нових рухових стереотипів стає одним із дієвих способів знизити навантаження на руки та зменшити ймовірність розвитку рецидивів.