Стереотипії у дітей

Стереотипії у дітей – це повторювані безцільні рухи, мовні елементи чи акти сприйняття. Формуються у межах нормотипичного розвитку чи як симптом неврологічного, психіатричного захворювання. Виявляються у вигляді маніпулятивних дій, що повторюються, з предметами, ритуалів, фраз, окремих слів. Діагностика ґрунтується на патопсихологічному обстеженні, зборі анамнезу та спостереженні. Лікування стереотипій проводиться в рамках терапії основного захворювання, включає медикаментозну корекцію та поведінковий тренінг.

Стереотипії у дітей у медичній класифікації віднесені до категорії стереотипних рухових розладів, але часто, крім моторних повторень, відзначаються мовні (ехолалії) та сенсорні (образи сприйняття). До патологічних такі прояви відносять, якщо вони перешкоджають щоденній активності та/або призводять до самоушкодження. Серед дітей із розладами аутистичного спектру стереотипії трапляються у 98% випадків. За умов розумової відсталості цей показник становить 80%, а при порушеннях слуху – 70%.

Стереотипії в дітей віком розглядаються у тих нормального розвитку чи як симптом психічного розладу, неврологічного захворювання. Повторювані дії, рухи, слова та звуки виступають як стимулятори психічної діяльності, знімають напругу і тривогу, дозволяють висловити власний стан, коли інші засоби недоступні або не освоєні. Причини стереотипій у дитячому віці можна поділити на три великі групи:

1. Особливості психофізіологічного розвитку. У період активного дозрівання нервово-м’язових шляхів у дітей виникають спонтанні стереотипні рухові акти. Їхня поява пов’язана з незрілістю системи гальмування та контролю в головному мозку. До двох-трьох років такі рухи поступово зникають.
2. Неврологічні патології. Повторювані рухи головою виникають при різних вроджених вадах розвитку головного мозку, у тому числі при гідроцефалії, аномаліях мозочка або стовбура. Приглухуватість, глухота, сліпота супроводжуються стереотипними рухами рук, вокалізаціями.
3. Психічні розлади. Циклічні маніпулятивні дії з об’єктами характерні для хворих на аутизм, важку розумову відсталість, шизофренію, госпіталізм. Провокуючим фактором стає спотворений розвиток, зміни в роботі та взаємозв’язках окремих мозкових структур, наприклад мозочка.

Стереотипії в дітей віком є ​​наслідком вікової незрілості чи дисфункції певних мозкових структур. Вони розвиваються при ураженнях лобно-тім’яних та лобно-скроневих областей кори, підкіркових ядер. У недоношених дітей поширені перинатальні крововиливи у шлуночки та стріатум. Ця патологія підвищує ризик розвитку аутизму зі стереотипною поведінкою. У дітей зі сліпотою (ретинопатією) формуються повторювані рухи руками. Аналогічний симптом діагностується у пацієнтів із крововиливом у ділянку таламуса, подушки, лентикулярного ядра.

Циклічні рухи головою характерні для недоношених немовлят з гідроцефалією, патологіями мозочка та стовбура мозку. Вони формуються на основі аномального збудження підкіркових та стовбурових структур, а також на базі дефектів мозочкової системи. У здорових дітей, які ростуть у будинках дитини, стереотипії діагностуються у 55% ​​випадків. Патогенетично вони обумовлені аномальним функціонуванням 6 і 7 часток мозочка.

За формою реакції стереотипії у дітей поділяються на повторювані, наприклад, рухи рук, і неповторні, такі як застигання у певній позі. За складністю психічних функцій, що залучаються, вони бувають високорівневими і низькорівневими. Перші – складно організовані форми поведінки, такі як малювання об’єктів чи повторення цілих фраз. Другі – прості сенсомоторні стимуляції, наприклад, розгойдування, вокалізації. Найбільш повну класифікацію запропоновано В.М. Башиної та О.С. Микільській. Автори виділяють такі види стереотипій у дітей:

• Двигуни. Представлені різними рухами. Діти розгойдуються, одноманітно повертають голову, ритмічно трясуть руками, перебирають предмети, стукають ложкою.
• Зорові. Виявляються як зациклювання на зорових образах. Виявляються частим морганням, поворотами голови з метою зміни кута огляду, спеціальним киданням предметів вниз і спостереженням за їх падінням, довгим розглядом механізмів, що рухаються.
• Сенсорні. Включають стереотипні відчуття різної модальності (нюхові, звукові, тактильні, пропріоцептивні). Проявляються прагненням дитини до повторного відтворення цих відчуттів.
• Мовні. Представлені ехолаліями – повторенням слів, фраз, чисел. Наприклад, стереотипний рахунок – повторення порядку чисел. У найпростіших випадках дитина багаторазово відтворює голосні звуки (вокалізує).
• Поведінкові. Виявляються ритуальними діями у щоденних справах: під час виконання гігієнічних процедур, виборі їжі, одягу, ігор, часу та маршруту прогулянки.
• Ритмічні. Виявляються діями, що відбивають потяг до ритму. Діти скандують вірші, викладають фігури і орнаменти, що повторюються, подовгу знаходяться на гойдалках, каруселях, можуть бути одержимі прогортанням сторінок.
• Самоагресивні. Націлені на провокацію у себе болючих відчуттів. Включають щипки, роздряпування шкіри, укуси, заламування пальців, висмикування волосся, удари об стіни, підлогу, меблі.

Стереотипні розлади виявляються по-різному залежно причини. При нормальному розвитку до 2-3 років можуть виникати похитування тілом, головою, повторення слів і складів. Ці прояви не заважають щоденній адаптації та розвитку. При патології стереотипні акти виявляються яскравіше, замінюють ігри та спілкування чи вбудовуються у ці види активностей, руйнуючи їх. Часто діти виявляються емоційно захопленими, зацикленими на повторенні. Бурхливо, негативно реагують на спроби дорослого переключити їхню увагу.

У аутичних дітей стереотипії представлені ударами, розгойдуванням тіла, рухами вгору і вниз. Часто вони є способом вестибулярної стимуляції, виникають у відповідь на дію сенсорних подразників. Іноді важливим для них стає створення шуму: вони клацають язиком, ляскають у долоні, хриплять, вимовляють безглузді склади. Мова складається з ехолалій та стереотипних фраз поза контекстом спілкування. Характерні спалахи гніву, самоушкоджуюча поведінка у вигляді ударів головою об тверді поверхні, кусання, дряпання, виривання волосся.

При дитячій шизофренії стереотипії формуються послідовно: від складних ігрових дій до простих маніпуляцій, що повторюються. Спочатку мінімізується використання мови, з’являється прагнення усамітнення, посилюється дратівливість. Дитина починає повторювати почуті слова, грає поодинці. Ігри однакові, примітивні: перекладання предметів, пересипання піску. Поступово інтереси звужуються, ігрові дії перетворюються на вузький набір стереотипій.

При розумовій відсталості спостерігається стереотипність інтересів, зацикленість на нераціональних діях і ритуалах. Їхня увага часто фіксується на малодинамічних предметах, тому вони виконують прості маніпуляції з ними поза грою. Наприклад, натискають клавішу включення світла, відкривають і закривають водопровідний кран. Також для них характерні прості рухи руками (потрушування кистями, обертання в ліктьових суглобах), кружляння навколо власної осі. Іноді відзначається схильність до повторення слів, гримас.

Стереотипії в дітей віком перешкоджають розвитку, обмежують можливості адаптації у ній, у суспільстві. Прості рухи, що повторюються, замінюють освоєння різноманітних функціональних дій з предметами, а ехолалії і повтори складів – спілкування з оточуючими. В окремих випадках стереотипії можуть становити небезпеку для здоров’я та життя дитини. Поєднання аутоагресивних дій та афекту призводить до завдання травм, ударів самому собі.

Стереотипії в дітей віком визначаються у межах основного захворювання. Вони є одним із провідних симптомів розладів аутистичного спектру, а також часто діагностуються при розумовій відсталості, госпіталізмі, гідроцефалії, шизофренії та деяких інших патологіях. Таким чином, ідентифікація стереотипів проводиться у контексті їхньої нозологічної приналежності. Діагностика включає три основні методи:

1. Збір анамнезу. Лікар-психіатр чи невролог збирають дані про хворобу: вік її дебюту, тривалість, характер перебігу, ступінь адаптації. Анамнестичні відомості збираються під час аналізу медичної документації, опитування батька. Наявність певного захворювання свідчить про ймовірність стереотипій та його особливості.
2. Клінічний опитування. Лікар розпитує батька про характер стереотипних проявів: як вони виражаються, наскільки часто, у яких ситуаціях, чи перешкоджають повсякденній активності. Особлива увага приділяється самоушкоджуючим діям, оскільки важливо своєчасно знизити їхню інтенсивність. Клінічний опитування може бути доповнено даними опитувальників, наприклад, результатами шкали поведінки (Repetitiv Behavior Scale).
3. Спостереження. Під час лікарського прийому у дитини часто виникають властиві їй стереотипії. Фахівець реєструє їх, аналізує в контексті загального інтелектуального та емоційно-вольового розвитку. Для оцінки динаміки можна використовувати спеціальні таблиці спостереження.

Диференційна діагностика

Стереотипії у дітей важливо розрізняти з тиками. Існує декілька ключових клінічних критеріїв для диференціальної діагностики. Тики мають меншу тривалість (кілька хвилин), простіші за структурою, наприклад, моргання, посмикування ногами. Вони не ритмічні. Стереотипні акти служать заспокоєння, самостимуляції, тобто допомагають дитині досягти якогось комфортного стану. А тики завдають незручності, посилюють напругу, викликають негативні емоції.

Специфічна терапія ґрунтується на психокорекційних заняттях, у ході яких застосовуються когнітивно-поведінкові, релаксаційні методи. Вони проводяться в рамках комплексного лікування основної хвороби, націлені на зменшення несприятливого впливу симптомів на життя, покращення адаптації дитини. Лікування складається з кількох компонентів:

1. Корекційні заняття. Базова техніка, що дозволяє знизити частоту та інтенсивність симптому – релаксація. Залежно від віку та діагнозу пацієнта підбираються найбільш ефективні методики (дихальні, міорелаксації та ін.). Коригування поведінки проводиться в ігровій формі, орієнтована на заміну циклічних рухів цілеспрямованими діями.
2. Психологічний супровід. Батькам рекомендуються консультації психолога з питань виховання дитини з ОВЗ. Фахівець інформує про особливості розвитку дитини, допомагає вирішити труднощі, що виникають. Для зменшення симптому важливим є налагодження контакту в парі «мати-дитина»: вміння розуміти малюка, бути поруч, контактувати. Близьке та повноцінне спілкування з батьком знімає потребу в самостимуляції та самозаспокоєнні.
3. Медикаментозне лікування. Питання ефективності фармакологічної терапії залишається відкритим. Величезної бази немає, але нерідко лікарям вдається домогтися поліпшення стану пацієнтів за допомогою використання антидепресантів, препаратів літію, нейролептиків. Доцільність та безпека медикаментозної терапії визначається індивідуально з урахуванням віку дитини, яка веде захворювання.
4. Створення звичного середовища. Відчуття безпеки, стабільності навколишнього світу зменшує виразність аутостимуляцій та стереотипних актів. Тому терапевтично важлива підтримка порядку дня, повноцінний нічний та денний сон, щоденні рутинні справи, звичний порядок речей у будинку. Величезне значення має спокійна психологічна обстановка у ній: рівний настрій батьків, відсутність спонтанних заходів, спалахів гніву.

Повністю усунути стереотипії вдається в дітей віком, які мають психоневрологічного захворювання. При ОВЗ завдання батьків та лікарів – зменшити виразність цього симптому, знизити його негативний вплив на повсякденне життя. Основний профілактичний захід – створення та підтримка близьких відносин з дитиною, стабільної спокійної обстановки в сім’ї. Рівний емоційний стан, достатня зовнішня стимуляція зменшують потребу у повторенні певних рухів.