Стрептодермія

Стрептодермія – це дерматологічне захворювання, яке викликається високовірулентними стрептококами та характеризується розвитком серозного запалення без нагноєння. У дорослих на тлі вираженої інтоксикації в осередках розмноження бактерій спостерігається млявий локалізований або генералізований запальний процес з різким набряком ураженої області, швидким утворенням плям або бульбашок, що лущаться, оточених гіперемованою шкірою. Діагноз ставиться виходячи з зовнішнього огляду, бактеріологічного дослідження. Лікування передбачає місцеве використання антисептичних розчинів та мазей, призначення антибіотиків, імунотерапію.

Стрептодермія (стрептококова піодермія) становить близько 40% від усіх випадків гнійничкових уражень шкіри. 60%, що залишилися, припадають на стафілококові та змішані стрептостафілококові інфекційні захворювання шкіри. У 30% випадків стрептодермія призводить до тимчасової втрати працездатності. Серед дорослих частіше страждають молоді жінки із тонкою шкірою. Стрептококова поразка розглядається як професійне захворювання у працівників гірничої та металургійної промисловості, транспорту та будівництва.

Стрептококи у складках шкіри виявляються приблизно у 12% дорослих. У половині досліджень виявляється гемолітичний стрептокок. У мазках і змивах із зіва мікроорганізми цієї групи (зокрема – зелений, негемолітичний і гемолітичний) висіваються у всіх без винятку здорових людей. Наявність патогенних бактерій стає причиною хвороби за наявності провокуючих факторів:

• Відсутність імунітету до стрептококів. Рід Streptococcus включає 21 вид і два десятки серогруп. Масивне інфікування високовірулентними мікроорганізмами може спричинити розвиток стрептодермії у здорових людей, якщо імунна система не встигне розпізнати патогенні бактерії та ефективно придушити їх розмноження.
• Порушення бар’єрної функції шкіри. Фізичні та хімічні впливи, мацерація руйнують роговий шар. В результаті коки безперешкодно проникають углиб тканин. Підвищене потовиділення, зміна складу та кількості шкірного сала стає причиною зниження кислотності шкіри, створює умови для безконтрольного розмноження бактерій.
• Збої роботи імунної системи. Контакт із високовірулентними бактеріями призводить до формування носійства або захворювання у людей з низьким рівнем імуноглобуліну А в секреті слизової порожнини носа. Хронічна стрептодермія розвивається як наслідок змін, що торкаються компонентів клітинної ланки імунітету.
• Функціональні порушення роботи центральної нервової системи. Тривалий стрес та перевтома у дорослих впливають на функціонування центрів центральної нервової системи. Наслідком дисфункції є порушення нервової та гуморальної регуляції низки біологічних процесів: трофіки тканин, кровообігу, формування місцевого імунітету.
• Ендокрінопатії. Пацієнти з цукровим діабетом, порушенням функцій щитовидної залози, іншими захворюваннями ендокринної системи схильні до розвитку гнійно-запальних процесів у тканинах більшою мірою, ніж люди без супутньої патології. При цукровому діабеті стрептодермія часто приймає хронічний затяжний перебіг.
• Первинні та вторинні імунодефіцити. Ризик виникнення стрептодермії та стрептостафілодермії підвищується у дорослих, які проходять курс лікування цитостатиками, імунодепресантами, глюкокортикостероїдами. Резистентність організму до піококів знижена у ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД.

Патогенність стрептококів визначається властивостями самих мікробів та речовинами, які мікробна клітина виділяє у зовнішнє середовище. Це ферменти стрептокіназу та гіалуронідазу, токсини. Стрептококи, які відносяться до серогрупи А, синтезують кілька токсичних речовин: Про- та S-стрептолізин, лейкоцидин, летальний, гемолітичний та некротичний токсини, кілька варіантів ентеротоксинів.

Через рани, мікроушкодження шкіри та слизових стрептококи групи А проникають у тканини. Бактерії зв’язуються з молекулами фібронектину на поверхні клітин людського тіла. Після завершення адгезії мікроорганізми починають активно розмножуватися, виділяти в довкілля фактори агресії та захисту від імунної системи людини.

У відповідь проникнення інфекції підвищується кількість нейтрофілів, відбувається посилене виділення цитокінів, активація системи комплементу. Глибина ураження визначається ефективністю клітинного та гуморального імунітету. Зниження фагоцитарної активності нейтрофілів, продукції імуноглобулінів А та G, показників основних субпопуляцій T-лімфоцитів лежить в основі переходу гострого процесу у хронічну форму.

Дебют захворювання у більшості випадків супроводжується бурхливою загальною реакцією. Швидко наростають симптоми інтоксикації: головний біль, нездужання, підвищення температури тіла. Запальний процес має тенденцію до дисемінації. Поширення мікробних клітин за лімфатичною системою призводить до розвитку лімфангітів та лімфаденітів.

Шкірні прояви стрептодермії

Характерним елементом висипу у дорослих є нефолікулярна пустула чи фліктен. Розмір пустули становить 1-2 см, її порожнина заповнена серозним або серозно-гнійним вмістом. Через кілька днів вміст фліктени зсихається в щільну жовту скоринку або покришка пустули розривається і оголює ерозовану поверхню.

На місці елемента, що дозволився, залишається гіперемована пляма, яка з часом безслідно зникає. На волосистій частині голови та при розташуванні елементів на поверхні тіла з вираженим волосяним покривом у зоні міхура залишається тимчасове вогнище алопеції. Формування атрофічних та гіпертрофічних рубців для стрептодермії нехарактерне.

Різновиди стрептококового імпетиго

Залежно від переважної локалізації вогнищ ураження виділяють кілька варіантів перебігу хвороби. Щелевидное імпетиго характеризується розташуванням фліктен в основі крил носа, в куточках і очей. У місцях пустул, що розкрилися, формуються лінійні тріщини. Елементи висипу сверблять, провокують появу сльозотечі, слинотечі, болю.

Турніоль проявляється утворенням пустул навколо нігтьових платівок. Спочатку запальний процес протікає поверхнево, потім можливе поширення на глибокі шари м’яких тканин фаланги. Про проникнення інфекції вглиб свідчить збільшення та болючість лімфатичних вузлів, розташованих у ділянці ліктьового суглоба.

Елементи висипу при інтертригінозної стрептодермії розташовуються у великих складках: за вухами, в пахвинній ділянці і т. п. На обличчі зустрічається сухий різновид імпетиго – еритематозно-сквамозна стрептодермія, яка пов’язана з обвітрюванням шкіри і часто рецидивує в міжсезонні. До рідкісних форм захворювання відносять кільцеподібне і гірляндоподібне імпетиго.

Генералізація запального процесу

Локальний патологічний процес без лікування часто набуває генералізованого характеру. На шкірі повсюдно утворюється велика кількість елементів висипу з рясною ексудацією та формуванням сірих серозних кірок. Уражається червона облямівка губ, слизові оболонки порожнини рота, носа, очей. Дифузні осередки гояться з рясним лущенням на місці ерозій, по периферії можуть формуватися нові бульбашки та фліктени стрептококового імпетиго.

Піоалергіди (вторинні алергічні висипання) спостерігаються у 15-20% хворих на стрептодермію. Особливостями піоалергідів є поліморфізм, симетричне розташування вогнищ. Їхня поява нерідко супроводжується порушенням самопочуття, підвищенням загальної температури, збільшенням лімфатичних вузлів. Елементи можуть помітно свербіти і свербіти.

Основними причинами появи алергічних висипань вважається нераціональне лікування стрептодермії з використанням дратівливих мазей, зігрівають пов’язок і компресів. Ризик розвитку піоалергідів підвищується у хворих із ураженням печінки, порушенням роботи ендокринних залоз. Спровокувати ускладнення може застосування імунобіологічних препаратів у неправильно підібраних дозах.

Обстеження щодо стрептодермії проводить лікар-дерматолог. До діагностики може бути залучено ендокринолога для виключення цукрового діабету та інших захворювань залоз внутрішньої секреції, хірурга для виявлення хронічних вогнищ інфекції. Підтвердити діагноз стрептококового ураження та підібрати лікування допомагають такі дослідження зіскрібків уражених тканин:

• Мікроскопічне дослідження. Виявити стафілококи в ході мікроскопії можна лише в тих випадках, коли до виконання зіскрібка не застосовувалися місцеві та системні антибактеріальні препарати. Процедура призначається нечасто через низьку інформативність.
• Бактеріологічний посів. Метод дозволяє виявити стафілококи або мікробні асоціації, визначити видову приналежність мікроорганізмів, встановити їх патогенні властивості та чутливість до антибіотиків. Застосування обмежене через тривалість проведення дослідження.

Лікування стрептококового ураження шкірних покривів у дорослих виконується консервативними методами. До стихання гнійничкового висипу хворий ізолюється від здорових людей. Його поміщають у дерматологічне відділення стаціонару, де здійснюють всебічне обстеження, терапію основного та супутніх захворювань. Лікування стрептодермії у дорослих включає:

• Догляд за шкірою. Правильне очищення та антибактеріальна обробка знижують ймовірність перенесення гнійних мікроорганізмів на незаражені області шкірних покривів та формування нових фліктен. Забороняється мити шкіру пацієнта водою із милом. Здорову шкіру рекомендується обробляти розчинами, що дезінфікують.
• Зовнішню терапію. Пустули розкривають стерильною голкою, ерозовану поверхню 2-3 десь у день обробляють спиртовими розчинами анілінових барвників. Лікування стрептодермії передбачає застосування кератолітичних мазей (саліцилова та дерматолова мазі, фуцидин), засобів з антибіотиками (еритроміцинова, тетрациклінова мазі).
• Антибіотикотерапію. Показаннями до призначення антибактеріальних препаратів при лікуванні стрептодермії у дорослих є лімфангіт, виражена інтоксикація, поширені глибокі піодермії. Найкращий ефект забезпечує терапія макролідами, цефалоспоринами І-ІІ поколінь.
• Імунотерапію. Специфічна імунотерапія є доцільною при хронічних рецидивуючих формах захворювання. Для лікування стрептодермії використовується стафілококовий бактеріофаг, анатоксин або антифагін. Неспецифічну стимулюючу дію мають продігіозан і пірогенал.

У дорослих, які не мають імунодефіциту, ендокринної та вісцеральної патології захворювання виліковується місцевими засобами за умови правильного догляду за шкірою. У пацієнтів, які страждають на цукровий діабет та інші тяжкі хвороби внутрішніх органів, що мають вогнища хронічної інфекції в організмі, часто розвивається хронічна рецидивна стрептодермія.

Запобігти розвитку стрептодермії дозволяє миття шкіри з милом. Це сприяє механічному видаленню бактерій, підвищенню захисних властивостей шкірних покривів. В експерименті на шкірі, вимиті з милом, гинули до 95% бактерій. Рекомендується обмежити контакт з особами, які страждають на гнійничковий висип, з профілактичною метою своєчасно обробляти дрібні пошкодження.