Стрептококові інфекції

Стрептококові інфекції – група захворювань, що включає інфекції, що викликаються стрептококовою флорою різних видів і проявляються у вигляді ураження дихальних шляхів та шкірних покривів. До стрептококових інфекцій відносять стрептококове імпетиго, стрептокодермію, стрептококовий васкуліт, ревматизм, гломерулонефрит, пику, ангіну, скарлатину та інші захворювання. Стрептококові інфекції небезпечні схильністю до розвитку постінфекційних ускладнень з боку різних органів та систем. Тому діагностика включає не тільки виявлення збудника, а й інструментальне обстеження серцево-судинної, дихальної та сечовидільної систем.

Стрептококові інфекції – група захворювань, що включає інфекції, що викликаються стрептококовою флорою різних видів і проявляються у вигляді ураження дихальних шляхів та шкірних покривів. Стрептококові інфекції небезпечні схильністю до розвитку постінфекційних ускладнень з боку різних органів та систем.

Streptococcus – рід факультативно-анаеробних грампозитивних кулястих мікроорганізмів, стійких у навколишньому середовищі. Стрептококи стійкі до висушування, зберігаються у висушених біологічних матеріалах (мокроту, гній) кілька місяців. За температури 60 °С. гинуть через 30 хвилин, під дією хімічних засобів дезінфікування – через 15 хвилин.

Резервуар і джерело стрептококової інфекції – носій стрептококових бактерій або хвора на одну з форм інфекції людина. Механізм передачі – аерозольний. Збудник виділяється хворим при кашлі, чханні під час розмови. Зараження відбувається повітряно-краплинним шляхом, тому основними джерелами зараження є люди з переважним ураженням верхніх дихальних шляхів (ангіна, скарлатина). При цьому на відстані понад три метри заразитися вже не можна. У деяких випадках можлива реалізація аліментарного та контактного шляхів передачі (через брудні руки, заражену їжу). Для стрептококів групи А при попаданні у сприятливе поживне середовище деяких харчових продуктів (молоко, яйця, молюски, шинка та ін.) характерне розмноження та тривале збереження вірулентних властивостей.

Імовірність виникнення гнійних ускладнень при інфікуванні стрептококами висока у осіб з опіками, пораненнями, вагітних, новонароджених, хворих після операцій. Стрептококи групи зазвичай викликають інфекції сечостатевої сфери і можуть передаватися при статевих контактах. Новонароджені найчастіше отримують інфекцію внаслідок інфікування навколоплідних вод та при проходженні родових шляхів. Природна сприйнятливість людини до стрептококових бактерій висока, імунітет типоспецифічний і не перешкоджає зараженню стрептококами іншого виду.

Симптоматика стрептококових інфекцій дуже різноманітні через велику кількість можливих локалізацій вогнища інфекції, видів збудника. Крім того, інтенсивність клінічних проявів залежить від загального стану інфікованого організму. Стрептококи групи А схильні до ураження верхніх дихальних шляхів, слухового апарату, шкіри (стрептодермія), до цієї групи належать збудники скарлатини та пики.

Захворювання, що розвинулися внаслідок ураження цими мікроорганізмами, можна поділити на первинні та вторинні форми. Первинні форми являють собою збій запальні інфекційні захворювання органів, що стали воротами інфекції (фарингіт, ларингіт, ангіна, отит, імпетиго і т. д.). Вторинні форми розвиваються внаслідок включення аутоімунних та токсико-септичних механізмів розвитку запалення у різних органах та системах. До вторинних форм стрептококових інфекцій з аутоімунним механізмом розвитку відносяться ревматизм, гломерулонефрит та стрептококовий васкуліт. Токсино-інфекційний характер носять некротичні ураження м’яких тканин, мета- та перитонзилярні абсцеси, стрептококовий сепсис.

Рідкісні клінічні форми стрептококових інфекцій: некротичне запалення м’язів та фасцій, ентерит, синдром токсичного шоку, осередкові інфекційні ураження органів та тканин (наприклад, абсцес м’яких тканин). Стрептококи групи В у переважній більшості викликають інфекції у новонароджених, хоча зустрічаються у будь-якому віці. Це пов’язано з переважним ураженням даним збудником сечостатевих шляхів та зараженням новонароджених інтранатально.

Стрептококові інфекції новонароджених проявляються у вигляді бактеріємії (30% випадків), пневмонії (32-35%) та менінгіту. У половині випадків інфекція проявляється клінічно у першу добу життя. При цьому стрептококові інфекції новонароджених протікають дуже важко, смертність серед хворих становить близько 37%. Менінгіт та бактеріємія можуть проявитися пізніше. У такому разі гинуть близько 10-20% хворих, а у половини тих, хто вижив, відзначають порушення розвитку.

Стрептококові інфекції групи В нерідко є причиною післяпологових ендометритів, циститів, аднекситів у породіль і ускладнень у післяопераційному періоді під час проведення кесаревого розтину. Стрептококова бактеріємія також може відзначатися в осіб з вираженим послабленням імунних властивостей організму (літні люди, хворі на цукровий діабет, синдром імунодефіциту, злоякісними новоутвореннями). Нерідко на тлі ГРВІ розвивається стрептококова пневмонія. Зелений стрептокок може бути причиною розвитку ендокардитів та наступних клапанних дефектів. Стрептококи групи mutans викликають карієс.

Ускладнення стрептококових інфекцій – це аутоімунні та токсикосептичні вторинні ураження органів та систем (ревматизм, гломерулонефрит, некротичні міозити та фасцити, сепсис тощо).

Етіологічна діагностика стрептококової інфекції слизової оболонки глотки та шкірних покривів потребує бактеріологічного дослідження з виділенням та ідентифікацією збудника. Винятком вважатимуться скарлатину. Оскільки в даний час багато видів стрептококових бактерій набули певної стійкості до антибіотиків деяких груп, необхідно ретельне мікробіологічне дослідження та здійснення тесту на чутливість до антибіотиків. Діагностика, вироблена у достатньому обсязі, сприяє вибору ефективної тактики лікування.

Експрес-діагностика стрептококів групи А дозволяють встановити збудника протягом 15-20 хвилин із моменту взяття аналізу без виділення чистої культури. Однак виявлення присутності стрептококів не завжди означає, що саме вони є етіологічним фактором патологічного процесу, цей факт може говорити і про звичайне носійство. Ревматизм та гломерулонефрит практично завжди характеризуються підвищенням титру антитіл до стрептококів вже з перших днів загострення. Титр антитіл до позаклітинних антигенів визначають за допомогою реакції нейтралізації. При необхідності проводиться обстеження уражених стрептококовою інфекцією органів: огляд отоларинголога, рентгенографія легень, УЗД сечового міхура, ЕКГ та ін.

Залежно від форми стрептококової інфекції лікування проводить гінеколог, уролог, дерматолог, пульмонолог чи інші спеціалісти. Етіологічне лікування первинних клінічних форм стрептококових інфекцій полягає у призначенні курсу антибіотиків пеніцилінового ряду, до яких стрептококи мають досить високу чутливість. Якщо виявлено неефективність антибіотика при його застосуванні більше п’яти днів, препарат змінюють. Бажано провести тест культури збудника на чутливість до різних препаратів (еритроміцин, азитроміцин, кларитроміцин, оксацилін та ін.) груп з метою більш надійного вибору антибіотика. Практика показує, що препарати тетрациклінового ряду, гентаміцин та канаміцин є неефективними.

Патогенетичне та симптоматичне лікування залежить від клінічної форми захворювання. За потреби призначення тривалих курсів антибіотикотерапії (при вторинних формах стрептококової інфекції) нерідко призначають препарати пролонгованої дії. Останнім часом відзначено позитивний вплив на перебіг захворювання застосування імуноглобуліну людини та імуностимулюючих засобів.

Профілактика зараження стрептококовою інфекцією передбачає заходи особистої гігієни та індивідуальну профілактику при контактах у вузькому колективі з особами, які мають респіраторні захворювання: носіння маски, обробка посуду та поверхонь, на які могли потрапити мікроорганізми, миття рук з милом. Загальна профілактика полягає у здійсненні планомірного контролю за станом здоров’я колективів: профілактичні огляди у школах та дитячих садках, ізоляція виявлених хворих, адекватні лікувальні заходи, виявлення прихованих форм носійства стрептококової інфекції та їх лікування. Для звільнення організму від збудника та повного лікування ВООЗ рекомендує застосування пеніцилінів не менше ніж протягом 10 днів.

Особливу увагу необхідно приділяти профілактиці внутрішньолікарняного інфікування стрептококовою інфекцією, оскільки зараження у стаціонарі пацієнта, який перебуває в ослабленому стані, у рази ймовірніше, і перебіг інфекції у таких хворих помітно важчий. Попередження зараження породіль та новонароджених полягає у ретельному дотриманні санітарно-гігієнічних норм та режиму, розроблених для відділень гінекології та пологових будинків.