Стимуляторний психоз

Стимуляторний психоз – це розлад психічної сфери, спровокований вживанням психотропних речовин із стимулюючою дією. Розвивається у наркозалежних осіб, у пацієнтів із підвищеною чутливістю до дії психостимуляторів. Основні симптоми: психомоторне збудження, марення, галюцинації, неадекватна поведінка, спалахи гніву. Діагностика виконується клінічними методами (бесіда, спостереження), і навіть виходячи з даних анамнезу, психодіагностичного обстеження. Лікування включає детоксикацію, застосування симптоматичних психофармакологічних засобів.

Інша назва стимуляторного психозу – психотичний розлад, пов’язаний із прийомом психостимуляторів. Його найпоширенішим різновидом є амфетаміновий психоз, він зустрічається у 15-25% людей із залежністю від даної наркотичної речовини. Для порівняння в осіб, які вживають кокаїн, психотичні розлади розвиваються у 18-20% випадків. Симптоми схожі на прояви загострення параноїдної шизофренії. Приблизно у 5-15% вони повністю не проходять, навіть після інтенсивного комплексного лікування.

Стимуляторний психоз може розвинутися як за наявності залежності, і навіть за одноразовому прийомі психостимулятора. До факторів ризику належать: генетична схильність, прийом опіоїдів на фоні черепно-мозкової травми, внутрішньовенне введення речовини, високе дозування, великий стаж вживання. Психотичний розлад частіше розвивається у пацієнтів із психічними захворюваннями в анамнезі, у підлітків, у тривожних особистостей. Безпосередніми причинами психозу може стати прийом наступних речовин:

1. Амфетаміни. Психотичний стан іноді розвивається як побічний ефект при лікуванні депресії некатехоламіновими симптомами. Найчастіше причиною стає самостійне неконтрольоване вживання амфетамінів у рекреаційних цілях. Психотичний розлад виникає при тривалій наркоманії, передозуванні.
2. Кокаїн. Наркотична речовина викликає психоз із різноманітною симптоматикою, що включає тактильні та зорові галюцинації, ілюзії, маячні ідеї. Великий спектр психопатології спостерігається у 80-90% випадків. Тривалість – від 1 до 7 днів за умови припинення прийому речовини.
3. Ефедрон. Ризик психотичного стану підвищується при порушеннях сну, загальному виснаженні організму та одночасному прийомі наркотику. Характерна параноя з маренням переслідування. Можливе потьмарення свідомості. Тривалість – від кількох годин до місяця.
4. Метамфетамін. Речовина використовується як лікарський засіб у країнах Європи, але стимуляторний психоз частіше провокується вживанням нелегального метамфетаміну у великих дозах. Близько 18% наркозалежних переживають психотичний стан.
5. Метилфенідат. У деяких країнах використовують як ліки від астенії, депресії. Діє подібно до кокаїну. При хронічному вживанні призводить до психозу з величезним переважанням психомоторного порушення, агресивності.

Психостимулятори впливають нервову систему, підвищуючи рівень збудження, активності, енергії. Механізм їх дії ґрунтується на посиленні функцій нейромедіаторів: дофаміну, адреналіну та норадреналіну. Ці речовини відповідальні за реакцію симпатичного відділу ЦНС на стресові подразники, що виділяються при страху та агресії, пов’язані з формуванням мотивації.

Вживання психостимуляторів призводить до виснаження нейромедіаторних систем та порушення реагування симпатичної нервової системи. Надмірна стимуляція норадренергічних та дофамінергічних рецепторів призводить до розвитку стимуляторного психозу: енергійність та активність переростають у психомоторне збудження, виникають галюцинації, розлади мислення у вигляді марення.

Психотичний розлад характеризується спотворенням сприйняття: реальний світ починає здаватися зміненим, неприродним. Це проявляється неадекватними емоціями та порушенням поведінки хворого. Спочатку наростає тривога, посилюється збудження. З’являється незрозуміла туга, смуток. Стає важко заснути або сконцентруватися на будь-чому. Цей етап може тривати від кількох хвилин при гострому психозі до доби при регулярному прийомі стимулятора.

Безпосередньо стимуляторний психоз проявляється дивно у поведінці: хворий починає дивитися кудись на стіну або в порожній простір як на об’єкт, обертатися, коли за спиною нікого немає, розмовляти напівпошепки із самим собою. Мова стає спрощеною, словниковий запас скорочується. Втрачаються колишні інтереси. Людина стає запальним, дратівливим. Можливі епізоди агресії без причини. Позитивні емоції слабшають чи повністю зникають.

Протягом кількох днів погіршується особиста гігієна, з’являється неохайність, неохайність. Про загострення психозу свідчить різка зміна стану: виникає паніка, хворий істерично сміється чи плаче, кидається по кімнаті. У цей час він відчуває галюцинації, страждає від маячних ідей впливу чи переслідування. Галлюцинаторні образи можуть бути різної модальності: слухові, зорові, тактильні, нюхові, смакові. Найбільш характерні голоси, які загрожують чи наказують. Опираючись їм, хворий веде діалог, кричить. При тактильних галюцинаціях він розчісує шкіру, за зорових – намагається сховатися, втекти.

Маячня проявляється абсурдними висновками, помилковість яких неможливо довести хворому. Найчастіше виникають ідеї про переслідування, змову, невидимий вплив (променями, хвилями, псуванням). Можуть формуватися думки про невиліковну хворобу, необхідність операції, лікування. Рухові розлади є неконтрольованою моторною активністю або ступором, коли хворий застигає в одній позі на кілька хвилин або годин. Настрій характеризується зміною депресії та манії.

При тривалому перебігу стимуляторний психоз трансформується у шизофренію та деякі інші психічні захворювання з хронічним перебігом. Зворотний розвиток неможливий, надалі будь-яке загострення психотичної симптоматики сприймається як загострення шизофренії, навіть якщо воно було спровоковане прийомом психоактивної речовини.

Згідно з дослідженнями 2007 року, у 25% пацієнтів із стимуляторним психозом через рік було підтверджено шизофренію. Протягом 5 років цей діагноз підтверджувався у 30% пацієнтів, які приймають канабінооїди, у 20% споживачів галюциногенів, у 15% осіб із амфетаміновим психозом.

Обстеження пацієнтів із підозрою на стимуляторний психоз проводять лікар-психіатр, нарколог, клінічний психолог. Первинна діагностика виконується клініко-анамнестичним методом. Найчастіше отриманих даних виявляється достатньо для встановлення діагнозу та призначення лікування. Але з метою диференціації від шизофренії, органічних та інших психотичних розладів іноді потрібне проведення патопсихологічного дослідження, лабораторних тестів. Повний комплекс обстежень включає такі заходи:

• Збір анамнезу. Лікар з’ясовує, чи приймав хворий психостимулятори та інші ліки, чи зловживав алкоголем. Також уточнює вік, загальний стан здоров’я, хронічні захворювання, психічні розлади. Опитування проводиться в присутності родича, оскільки сам пацієнт може бути в неосудному стані. Іноді близькі люди не знають про вживання наркотиків, а сам хворий заперечує цей факт. У разі призначається лабораторне дослідження.
• Спостереження, розмова. Відзначається збудження, агресія, сильна тривога, дратівливість. Рухи неконтрольовані, іноді химерні чи, навпаки, стислі, неадекватні ситуації. При спілкуванні виявляються маячні ідеї про змови, прагнення оточуючих завдати шкоди, впливу променями, газами, хвилями. Нерідко діагностується дезорієнтація у часі та просторі, нездатність відповідати на поставлені питання.
• Психометричні випробування. Клінічний психолог проводить дослідження когнітивних функцій з метою диференціації стимуляторного психозу та шизофренії. Проводиться низка тестів на мислення. Для шизофренічного процесу характерне спотворення узагальнення, виділення латентних ознак, своєрідність суджень із опорою на другорядні властивості предметів та ситуацій.
• Лабораторні дослідження. При неможливості з’ясувати факт вживання психостимуляторів проводитися аналіз крові та сечі на вміст наркотиків, психотропних та сильнодіючих речовин та їх метаболітів. Лікар визначає набір необхідних тестів, вони можуть бути орієнтовані на виявлення амфетаміну, марихуани, кокаїну, метамфетаміну та інших речовин. Результат якісний (виявлено/не виявлено).

Терапія націлена на виведення з організму психостимулятора, усунення симптомів, зниження тяги до вживання наркотичної речовини. На початковому етапі заходи проводять у стаціонарі. У міру покращення самопочуття пацієнт переводиться на амбулаторне лікування. При комплексному підході в терапії виділяється три великі блоки:

1. Детоксикація. Проводиться інфузійна терапія розчинами, що зв’язують та виводять токсини з організму, що відновлюють водно-сольовий баланс. За потреби до них можуть бути додані гепатопротектори, діуретики, вітаміни, антиоксиданти. У важких випадках потрібне проведення апаратного очищення крові за допомогою плазмаферезу, гемосорбції.
2. Симптоматична терапія. При гіперадренергічному стані призначаються бета-блокатори з метою запобігання гострому коронарному синдрому. Психіатричні симптоми усуваються за допомогою бензодіазепінів із протисудомною дією, нейролептиків, седативних препаратів. Підбір ліків виконується індивідуально виходячи з переважаючих симптомів, віку та самопочуття пацієнта.
3. Психотерапія. Індивідуальні сеанси спрямовані формування та підтримку мотивації до здорового життя. Психотерапевт допомагає усвідомити причини залежності, створити нові цілі у житті, підтримувати корисні звички. Групова терапія необхідна підтримки пацієнта, допомоги у подоланні потягу до психостимуляторам.

При поодинокому випадку та ранньому зверненні за медичною допомогою стимуляторний психоз вдається повністю усунути, повернути пацієнта до звичного життя. Медикаментозний етап лікування триває 1-3 місяці, але для запобігання рецидивам необхідна триваліша психотерапія, що допомагає впоратися з потягом до наркотику. Повторні випадки психотичного розладу погіршують прогноз, підвищують ризик розвитку шизофренії. Основний профілактичний захід – повна відмова від вживання психостимуляторів.