СУЧАСНІ ПРЕДСТАВЛЕННЯ ПРО АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЖІНОЧОГО ОРГАНІЗМУ

Анатомо-фізіологічні особливості жіночого організму зумовлені необхідністю безперебійного
забезпечення функції розмноження та контролю його якості після досягнення дітородного віку. Виконання
власне першого завдання покладено природою на жіночі статеві органи та тазові структури, що приймають
участь у освіті родового каналу.
Жіночі статеві органи поділяють на зовнішні, доступні візуальному огляду, та внутрішні, які
знаходяться в порожнині малого тазу і які можна виявити при спеціальному гінекологічному дослідженні або
УЗД.
До зовнішніх статевих органів (анатомічно – статевої області, pudendum femininum) відносять лобок, великі та
малі статеві губи, клітор, напередодні піхви, великі та малі залози напередодні, незайману пліву та
промежину (рис. 6-1). Вони виконують захисну та сексуальну функції, а також беруть участь у родовому
акті.

Мал. 6-1. Жіночі зовнішні статеві органи: 1 – mons pubis; 2 – comissura labiorum anterior; 3 – preputium clitoridis;
4 – glans clitoridis (головка клітора); 5 – labium majus pudendi; 6 – ductus paraurethralis (устя); 7 – carina urethralis
vaginae (уретральний кіль піхви); 8 – labium minus pudendi; 9 – ductus glandulae vestibularis majoris (устя);
10 – frenulum labiorum pudendi; 11 – comissura labiorum posterior; 12 – raphe (mediana); 13 – anus; 14 – perineum;
15 – fossa vestibule vaginae; 16 – hymen; 17 – ostium vaginae; 18 – vestibulum vaginae; 19 – ostium urethrae externum;
20 – frenulum clitoridis.
Лобок (mons pubis) – область, що знаходиться в нижньому відділі передньої черевної стінки. Лобок відмежований:
зверху – лінією оволосіння (у жінок розташована горизонтально), з боків – паховими складками. Наявність
сильно розвиненої жирової підшкірної клітковини грає захисну роль стосовно симфізу, а виражене
оволосіння, що поширюється на латеральну поверхню великих статевих губ і промежину,
по відношенню до піхви.
Великі статеві губи (labia majora pudendi) утворені двома шкірними складками, які обмежують з боків
статеву щілину (rima pudendi) і містять багату на жир сполучну тканину з венозними сплетеннями всередині.
З’єднуючись в області лобка, вони утворюють передню спайку (comissura labiorum anterior), в області промежини
сходяться в задню спайку (comissura labiorum posterior). Шкіра великих статевих губ містить потові та сальні
залози, добре розвинена підшкірна клітковина сприяє змиканню статевої щілини. Шкіра медіальної поверхні
великих статевих губ, ближче до серединної лінії, тонка і за кольором та вологістю нагадує слизову оболонку.
Малі статеві губи (labia minora pudendi) знаходяться всередині від великих статевих губ і є складками
шкіри, що складаються із сполучної тканини, гладком’язових та нервових волокон, розвиненої венозної мережі. Оволосіння
і потові залози у цій галузі відсутні. Завдяки багатій іннервації та великій кількості сальних залоз
(glandulae vestibulares minores), що виробляють зволожуючий секрет, малі статеві губи беруть участь у
забезпечення сексуальної функції. Спереду вони утворюють крайню плоть (preputium clitoridis) та вуздечку клітора.
(frenulum clitoridis), кзади поступово зменшуються і витончуються, з’єднуються між собою та утворюють поперечну
складку – вуздечку статевих губ (frenulum labiorum pudendi). Клітор (clitoris) покритий ніжною шкірою, що містить велику кількість сальних залоз, і за будовою подібний
чоловічого статевого члена. Його основна функція – реалізація сексуального збудження. При цьому перебувають
під шкірою печеристі тіла заповнюються кров’ю, сприяючи ерекції клітора. Аналогічну роль виконують
розташовані в його бічних відділах цибулини напередодні піхви (bulbi vestibuli), які, проходячи під
основою статевих губ, з’єднуються один з одним з обох сторін і підковообразно охоплюють піхву,
утворюючи при статевому акті манжетку.
Напередодні піхви (vestibulum vaginae) обмежено зверху клітором, ззаду та знизу задньою спайкою великих
статевих губ (comissura labiorum posterior), з боків – малими статевими губами. У порожнину присінка відкриваються:
зовнішній отвір сечівника (ostium urethrae externum), яке відстоїть приблизно на 2 см
кзади від клітора, і вивідні протоки парауретральних залоз (glandulae vestibulares minores) та великих залоз
переддень (glandulae vestibulares majores). Дно присінка утворює незаймана плева або її залишки, що оточують
вхід у піхву (ostium vaginae).
Великі залози присінка (glandulae vestibulares majores) знаходяться в товщі задньої третини великих статевих губ
по одному з кожного боку. Вони є складними трубчастими залозами розміром 1’0,8 см, що виділяють
рідкий секрет, що зволожує напередодні піхви, особливо при статевому збудженні. Вивідні протоки залоз
відкриваються в місці злиття малих статевих губ з великими, в борозні у цнотливому плеви.
Незаймана плева (hymen) – сполучнотканинна пластинка, яка утворює межу між зовнішніми і
внутрішніми статевими органами. Як правило, вона має один або кілька отворів, через які назовні
виділяється секрет внутрішніх статевих органів та менструальна кров. При першому статевому контакті незаймана
плева зазвичай розривається, після загоєння її краю мають вигляд бахромок, так звані гіменальні сосочки
(Carunculae hymenales). Після пологів ці сосочки значною мірою згладжуються і нагадують краї листя.
мірти (carunculae mirtiformes). Область між заднім краєм незайманої пліви та задньою спайкою носить назву
ямки напередодні піхви (fossa vestibuli vaginae).
Статева область отримує артеріальну кров з a. pudendae externae та internae. Відтік венозної крові відбувається
в однойменні вени, а також v. rectalis inferior. Особливість венозної системи – наявність анастомозуючих
між собою сплетень в області клітора (plexus clitoridis), навколо сечового міхура та піхви (plexus vesicalis,
vesicovaginalis) і у країв цибулин напередодні (plexus bulbocavernosus). Травма цих сплетень, особливо при
вагітності та під час пологів, може бути причиною рясної кровотечі або утворення гематоми. Лімфатичні
судини впадають у поверхневі та глибокі пахвинні лімфатичні вузли. Іннервація зовнішніх статевих органів
відбувається за допомогою nn. ilioinguinalis, nn. genitofemoralis, nn. pudendus та з plexus hypogastricus inferior
(Симпатична), nn. splanchnici pelvici (парасимпатична).
До внутрішніх статевих органів (organa genitalia feminina interna) відносять піхву, матку та придатки матки.
яєчники та маткові труби (рис. 6-2). Їх основне призначення – настання та збереження вагітності, а
також забезпечення пологового акта.
Мал. 6-2. Внутрішні полові органи жінки. Сагітальний розріз: 1 – promontirium; 2 – ureter; 3 –
lig. suspensorium ovarii; 4 – tuba uterina; 5 – ovarium; 6 – lig. ovarii proprium; 7 – corpus uteri; 8 – lig. teres uteri; 9 –
vesica urinaria; 10 – symphysis pubica; 11 – urethra; 12 – lig. arcuatum pubis; 13 – ostium urethrae externum; 14 –
ostium vaginae; 15 – diaphragma urogenitalis; 16 – anus; 17 – vagina; 18 – m. levator ani; 19 – fornix vaginae anterior;
20 – rectum; 21 – cervix uteri; 22 – fornix vaginae posterior; 23 – excavatio rectouterina; 24 – lig. uterosacralia; 25 –
excavatio vesicouterina.
Піхва (vagina; сolpos) являє собою м’язово-фіброзну трубку довжиною близько 10 см, розташовану по
провідної осі таза і кілька кзади у напрямку від присінку піхви до матки. Верхній відділ піхви,
який істотно ширший за нижній, з’єднується з шийкою матки, утворюючи чотири склепіння (fornices vaginae): передній,
два бічних і найглибший задній. Передня стінка піхви верхньою частиною прилягає до дна сечового міхура,
нижньою частиною стикається з сечівником. Задня стінка піхви у верхній чверті покрита
очеревиною і межує з прямокишковоматковим простором (excavatio rectouterina), далі вона прилягає до прямої
кишці, поступово відходячи від неї в ділянці промежини. Піхва з усіх боків оповита пухкою клітковиною,
переходить зверху до параметральної, внизу — на стінки тазу.
Стінка піхви має товщину 3-4 мм і складається з трьох шарів – слизової оболонки, м’язового шару та
зовнішнього сполучнотканинного, який пов’язує піхву з сечовим міхуром і прямою кишкою. Середній,
гладком’язовий шар піхви (tunica muscularis) тонкий і складається з невичерчених м’язових волокон,
перехрещуються в різних напрямках, переважно в циркулярному та поздовжньому, у зв’язку з чим
піхва має велику еластичність і розтяжність, біологічно необхідними в процесі пологів.
Слизова оболонка піхви (tunica mucоsa) покрита багатошаровим плоским епітелієм і позбавлена ​​заліза. місцями
у ній зустрічаються окремі лімфатичні вузлики (folliculi lymphatici vaginales), у верхній третині виявляють
залишки ембріональної тканини – гартнерові ходи, в яких можуть утворюватися кісти. Через велику кількість
шарів клітин слизова оболонка має блідо-рожевий колір і у дорослої жінки утворює численні
поперечні складки (rugae vaginalis), вираженість яких зменшується після пологів.
У цитограмах здорових вагітних елементи піхвового епітелію характеризуються наявністю значного
кількості елементів строми у вигляді дрібних клітин з овальним ядром та невеликою зоною протоплазми,
розташованих у групах або ізольовано, нерідко з базофільною протоплазмою. Контурність клітин піхвового
епітелію нерідко має розпливчастість. Кількість лейкоцитів одиничне поле зору. Ступінь чистоти
вагінальної флори I-II.