Судинна деменція

Судинна деменція – психічний розлад, що характеризується стійким зниженням інтелекту та порушеннями соціальної адаптації. Виникає через ураження головного мозку при судинній патології: гіпертонічній хворобі, атеросклерозі, інсультах тощо. буд. Діагноз встановлюють на підставі анамнезу, клінічної картини та даних додаткових досліджень. Лікування – етіопатогенетична та симптоматична фармакотерапія, профілактика прогресування судинних розладів.

Судинна деменція – деменція, обумовлена ​​органічним ураженням головного мозку при захворюваннях судин (атеросклерозі, гіпертонії та ін.). Судинна деменція розвивається переважно у літньому та старечому віці. За даними зарубіжних дослідників, посідає друге місце за поширеністю після деменції при хворобі Альцгеймера. При цьому частота судинної деменції у різних регіонах відрізняється. У деяких країнах, у тому числі – у Росії, Японії, Китаї та Фінляндії судинна деменція зустрічається частіше за хворобу Альцгеймера. Нерідко спостерігається поєднання двох захворювань – мішана деменція.

Судинна деменція є серйозною медичною та соціальною проблемою. Середня тривалість життя збільшується, до лікарів звертається все більше літніх пацієнтів, які страждають на судинні захворювання головного мозку, поширеність судинної деменції зростає. Хворі з такою деменцією потребують не тільки лікування, а й спеціального догляду – і це теж проблема, яку поки що зазвичай доводиться вирішувати родичам. Судинна деменція знижує тривалість життя пацієнтів та погіршує її якість. Лікування цієї патології здійснюють фахівці в галузі неврології та психіатрії.

Безпосередньою причиною розвитку судинної деменції є загибель клітин головного мозку через недостатнє кровообіг або повне припинення кровотоку на ділянці мозкової тканини. Порушення кровопостачання може виникнути внаслідок гострої катастрофи чи хронічної дисфункції. Гостра катастрофа – ішемічний чи геморагічний інсульт. Ішемічний інсульт, що спричинив судинну деменцію, може розвинутися на тлі атеросклерозу, деяких хвороб серця та аномалій судин мозку. Причиною виникнення ішемічного інсульту є закупорка церебральних артерій тромбом чи емболом.

При геморагічному інсульті перешкода току крові відсутня. Причиною крововиливу, що спричинив судинну деменцію, стає підвищення тиску, зміни судинної стінки внаслідок атеросклерозу, інтоксикацій, запальних уражень та ін. Кров виливається в тканину мозку внаслідок розриву судини або просочування плазми та еритроцитів через стінку ураженої артерії. Інсульт, що передує розвитку судинної деменції, протікає гостро і зазвичай супроводжується яскраво вираженою клінічною симптоматикою. Одномоментна загибель безлічі клітин спричиняє швидке виникнення клінічно значимої судинної деменції. Ступінь інтелектуального дефекту визначається локалізацією та розміром ураженої ділянки.

При хронічній дисфункції гострі прояви відсутні. Клітини поступово гинуть внаслідок закупорки судин дрібного калібру при атеросклерозі або недостатності кровопостачання, обумовленої серцево-судинною недостатністю. Завдяки компенсаційним механізмам зміни діяльності мозку на початкових стадіях судинної деменції довгий час залишаються непоміченими як для самого хворого, так і для оточуючих. Хворий свідомо чи мимоволі починає висловлюватися короткими фразами, уникає тим, що з втраченими спогадами тощо. буд. Іноді інтелектуальний дефект виявляється, коли пацієнт із судинної деменцією забуває своє місце проживання чи втрачає здатність користуватися побутовими приладами.

Відмінною особливістю судинної деменції є поєднання когнітивних та неврологічних розладів. При інсульті когнітивні порушення зазвичай виникають протягом місяця (рідше трьох місяців) з моменту судинної катастрофи. При багатьох невеликих інсультах цей період може збільшуватися до півроку. Характер і вираженість патологічних змін визначаються зоною та розміром ураження. Типовими особливостями судинної деменції є уповільнення психічних процесів, зниження гнучкості психіки та звуження кола інтересів.

Порушення пам’яті виникають на початкових стадіях захворювання і протікають м’якше, ніж за хвороби Альцгеймера. Пацієнт забуває про якісь епізоди з минулого. Знижується здатність засвоєння нового матеріалу. Хворий із судинною деменцією гірше запам’ятовує слова та рухи, при цьому пасивне впізнавання зазвичай зберігається, основні труднощі виникають при спробі самостійно відтворити нове слово чи освоїти нові рухові навички.

Можуть спостерігатися розлади мови, читання, рахунки та листи різного ступеня виразності. На початкових етапах судинної деменції хворий забуває окремі слова. Пізніше забування слів стає частішим, пацієнт який завжди розуміє сенс зверненої щодо нього промови, особливо у вислуховуванні монологів і розгорнутих речень. За відсутності моторної афазії хворі з судинною деменцією можуть бути балакучими, але, оскільки вони самі не розуміють сенс власної мови, у промові з’являються заміни та перестановки букв, складів та цілих слів.

Поступово прогресують когнітивні розлади, знижується здатність до самообслуговування та нормального функціонування у соціумі. Мислення сповільнюється, стає ригіднішим. Пацієнти, які страждають на судинну деменцію, відчувають труднощі при утриманні та цілеспрямованому перемиканні уваги. Вони гірше орієнтуються у просторі (особливо – у незнайомій обстановці), губляться під час спроби зробити покупку чи оформити документи. При прогресуванні судинної деменції хворі що неспроможні самостійно одягнутися, приготувати їжу тощо.

У багатьох пацієнтів відзначається емоційне нетримання, яке може виявлятися насильницьким плачем чи слабодушністю. Деякі хворі стають злими, дратівливими, недовірливими. Можливий розвиток депресій та психозів. Характерною особливістю судинної деменції є хвилеподібний перебіг захворювання. Всі перераховані вище симптоми то прогресують, то стабілізуються і іноді навіть піддаються деякому зворотному розвитку. Стан психіки та інтелекту часто залежить від ступеня порушення мозкового кровообігу зараз.

Серед можливих неврологічних розладів при судинній деменції – мозочковий, псевдобульбарний, підкірковий та пірамідний синдроми, порушення ходи та парези (зазвичай – нерізко виражені). Нерідко спостерігається порушення контролю за діяльністю тазових органів. У деяких хворих на судинну деменцію виникають пароксизмальні стани: епілептоїдні напади, падіння. Клінічна картина відрізняється великою різноманітністю, в одних пацієнтів неврологічна симптоматика може бути яскраво вираженою, в інших – неявною, майже непомітною.

Діагноз виставляють на підставі анамнезу, характерних клінічних проявів та результатів додаткових досліджень. Як основні діагностичні критерії судинної деменції розглядають вогнищеві неврологічні симптоми і поширений когнітивний дефект, що тягне за собою суттєве погіршення функціонування в одній або декількох сферах життя і не зникає в період відсутності порушень свідомості. Когнітивний дефект при судинній деменції одночасно проявляється порушенням пам’яті та одним або декількома з перелічених розладів: порушенням виконавчих функцій (абстрагування, планування, організації, втілення планів у життя), агнозією, апраксією та афазією.

Для виявлення та оцінки тяжкості захворювань, що спровокували розвиток судинної деменції, хворих направляють на консультацію до невролога, кардіолога, психіатра та інших фахівців. Здійснюють моніторинг артеріального тиску. Пацієнтам із судинною деменцією призначають МРТ головного мозку, КТ головного мозку, УЗДГ судин головного мозку, РЕГ, ЕЕГ та інші дослідження. Диференціальну діагностику проводять із деменцією при хворобі Альцгеймера. На користь судинної деменції свідчить наявність неврологічних порушень та нерезко виражені порушення пам’яті. При постановці діагнозу враховують можливість розвитку змішаної деменції, яка зумовлена ​​як судинною патологією, так і хворобою Альцгеймера.

План лікування складають індивідуально з урахуванням характеру та особливостей перебігу основної патології. Метою терапії є максимально можливе відновлення та постійна підтримка адекватного кровотоку в головному мозку, а також компенсація порушень, що виникли внаслідок судинної деменції. Призначають відповідну дієту, проводять заходи щодо стабілізації артеріального тиску. Для корекції когнітивних порушень використовують ноотропи, антиоксиданти, вазоактивні препарати, нейропептиди, інгібітори МАО, нейротрофічні засоби, мембраностабілізуючі препарати та ін.

При судинній деменції, ускладненій депресивним розладом, використовують інгібітори зворотного захоплення серотоніну, при тривозі та безсонні призначають седативні засоби, при психотичних порушеннях застосовують нейролептики. У хворих на судинну деменцію можуть виникати парадоксальні реакції на лікарські засоби, тому в процесі лікування здійснюють постійний моніторинг соматичного та психічного стану хворого та оперативно замінюють препарат за відсутності ефекту або погіршення стану пацієнта. Медикаменти, що негативно впливають на когнітивні функції, призначають лише за потребою у малих дозах та короткими курсами.

Лікарську терапію судинної деменції доповнюють немедикаментозними методами лікування та кваліфікованим доглядом. При можливості хворого направляють на групову терапію та/або трудотерапію для підтримки соціальних та рухових навичок. Пацієнту з судинною деменцією створюють комфортні та безпечні побутові умови: виділяють окрему кімнату із зручними меблями, гарним освітленням та достатньою кількістю подразників (телевізором, радіо), за необхідності забирають ключі, виключають можливість самостійного включення газової печі. Прогноз при судинній деменції визначається вираженістю змін у головному мозку та особливостями перебігу основного захворювання.