Суглоб, що бовтається

Суглоб, що бовтається – це патологічний стан, що характеризується збільшенням обсягу пасивних та значним зменшенням обсягу активних рухів. Може бути вродженим, розвиватись на фоні травм, поліомієліту, після резекції або артропластики суглоба. Супроводжується обмеженням функції, укороченням чи подовженням кінцівки, атрофією м’язів. Діагноз встановлюється на підставі анамнезу, даних зовнішнього огляду та неврологічного обстеження, результатів рентгенографії, КТ, МРТ та електрофізіологічних досліджень. Лікування – ортопедичні апарати, оперативне обмеження рухливості, артродез, ендопротезування.

Суглоб, що бовтається (розбовтаний суглоб) – поліетиологічний стан, що виникає при порушенні одного або декількох механізмів, що забезпечують збереження фізіологічного обсягу рухів. Може виявлятися у людей будь-якого віку, чоловіки страждають дещо частіше за жінок. Через зменшення обсягу рухів, найчастіше повного чи практично повного, патологія стає причиною втрати працездатності та обмежень самообслуговування.

Причиною розвитку цього стану є грубе порушення форми суглобових поверхонь, ушкодження чи слабкість м’язів і зв’язкового апарату, подовження суглобової сумки. Патологія може бути вродженою чи набутою. Основними етіофакторами виникнення набутого розбовтаного суглоба вважаються:

• Параліч м’язів. Найчастіше порушення виявляється після поліомієліту. До інших можливих причин паралічу входять травматичні пошкодження нервів, сирингомієлія, спинна сухотка.
• Розриви зв’язок. Суглоб, що бовтається, формується при пошкодженнях зв’язкового апарату, зазвичай – розривах бічних і хрестоподібних зв’язок колінного суглоба.
• Внутрішньосуглобові переломи. Найбільш поширена розболтаність після вогнепальних переломів, пов’язаних зі значним руйнуванням суглобових поверхонь. Рідше стан провокується звичайними багатооскольчастими переломами.
• Новоутворення. При хірургічному висіченні навколосуглобових та внутрішньосуглобових пухлин можуть утворюватися великі кісткові дефекти, що порушують функціональність суглоба.

Природжений суглоб, що бовтається, утворюється при недорозвиненні суглобового кінця кістки, обумовленому негативними впливами в період вагітності. Тератогенний вплив мають деякі хімічні речовини, радіаційне опромінення, внутрішньоутробні інфекції. Аномалія може бути обумовлена ​​недостатнім харчуванням або хронічними хворобами матері.

Суглоб – рухливе з’єднання кісток, які у певному діапазоні безперешкодно рухаються одне щодо одного завдяки конгруентності суглобових поверхонь. Діапазон рухів у нормі обмежується за рахунок капсули, зв’язок та м’язів, а також особливостей форми суглобових кінців кісток.

При зміні конфігурації суглобових поверхонь, слабкості або пошкодженні м’якотканих структур обмежувальні механізми перестають діяти, суглоб не утримується у фізіологічних положеннях і починає бовтатися. З тієї ж причини активні рухи стають неможливими або їх обсяг обмежується.

Найчастіше страждають колінний, гомілковостопний та плечовий суглоби. При ураженні стегнового та сідничного нерва можлива одностороння розбовтаність двох або трьох суглобів – тазостегнового, колінного та гомілковостопного. Пацієнт подає скарги на порушення функціональності. При ліктьовому і плечовому суглобах, що бовтається, практично повністю втрачається можливість користуватися хворою рукою, оскільки відсутність рухів у верхніх відділах не дозволяє продуктивно використовувати нижні сегменти кінцівки.

У колінному суглобі, що бовтається, в легких випадках виявляється підгинання при ходьбі, особливо – при підйомі в гору або по сходах. У важких випадках здатність до опори та ходьби повністю втрачається, оскільки нога не витримує навантаження, згинається у різних напрямках. Поразка гомілковостопного суглоба проявляється відвисанням стопи під час підйому кінцівки, подворачиванием назовні, рідше – досередини під час опори поверхню.

При об’єктивному обстеженні виявляється надмірність пасивних рухів. Активні рухи відсутні або їх обсяг суттєво зменшено порівняно з нормою. М’язи хворої ноги чи руки атрофовані. Відзначається рекурвація суглоба, вальгусне або варусне викривлення, іноді – скорочення кінцівки. В анамнезі виявляються звичні вивихи або підвивихи.

Функціональна неповноцінність суглоба стає причиною часткової чи повної втрати працездатності. Виникає косметичний дефект. У ураженому суглобі швидко розвиваються дегенеративні зміни, формується артроз, відбувається фіброзне переродження м’якотканних компонентів, у тому числі – не порушених первинним патологічним процесом, що призвів до утворення суглоба, що бовтається.

Діагноз встановлюється лікарем-ортопедом на підставі скарг пацієнта, анамнезу захворювання, даних об’єктивного огляду та результатів додаткових досліджень. При неврологічних порушення показано огляд невролога. Визначення характеру патології зазвичай не викликає труднощів. Інструментальні методики призначаються визначення причини захворювання, оцінки стану кісток, суглоба і прилеглих тканин. Застосовуються:

• Рентгенографія суглоба. На знімках можуть виявлятися зміни форми епіфізів та метаепіфізів, ознаки деформуючого артрозу (звуження суглобової щілини, остеофіти, ділянки просвітлення у субхондральній кістці).
• УЗД суглоба. Методика дозволяє вивчити хрящі та м’які тканини, діагностувати розриви зв’язок, виявити вогнища дегенерації та фіброзного переродження. Для підвищення інформативності сонографія нерідко проводиться із двох сторін.
• КТ та МРТ суглоба. Виконуються на завершальному етапі обстеження. Призначаються для уточнення даних, отриманих під час УЗД та рентгенографії, визначення тактики оперативного лікування.
• Електрофізіологічні методики. Показані при спадковому характері патології і при суглобі, що бовтається, що сформувався на тлі неврологічних захворювань. Дають можливість визначити рівень збереження нервової провідності.

Консервативна терапія

Більшість консервативних заходів (фізіотерапевтичні процедури, масаж) за даної патології малоефективні. Основним консервативним методом лікування є виготовлення ортопедичних пристроїв:

• пацієнтам з гомілковостопним суглобом, що бовтається, рекомендовано носіння ортопедичного взуття з бічними фіксаторами;
• при ураженні колінного суглоба виготовляють спеціальні беззамкові апарати для попередження перерозгинання та бокового відхилення ноги при опорі на кінцівку;
• ліктьовий суглоб, що бовтається, у осіб, які не займаються фізичною працею, фіксують ортопедичними виробами, що підвищують функціональність кінцівки в процесі самообслуговування.

Хірургічні втручання

Тактика лікування визначається локалізацією суглоба, що бовтається, причиною його появи, тяжкістю і поширеністю супутніх дегенеративних процесів, віком хворого. Зазвичай операцією вибору є артродез у функціонально вигідному положенні, що забезпечує можливість самообслуговування при ураженні верхньої кінцівки, функції опори та ходьби – при залученні нижньої.

При плечовому суглобі, що бовтається, внаслідок паралічу дельтовидного м’яза для відновлення функцій кінцівки здійснюють пересадку сусідніх м’язів. При розболтаному кульшовому суглобі артродез застосовують рідко. Провідними методиками є ауто- або гомопересадка суглобових кінців, відновлення зв’язок та ендопротезування.

При патології колінного суглоба використовують кілька хірургічних методів лікування. Можливе обмеження рухів шляхом остеотомії та формування кісткового виступу на суглобовому кінці стегнової кістки, що перешкоджає перерозгинанню. Надмірну бічну рухливість і рекурвацію усувають шляхом пересадки головок смугоподібної та двоголової м’язів стегна з їх одночасним подовженням алотрансплантатами. У ряді випадків виконують гомопластику, компресійний артродез, що подовжує артродез або ендопротезування.

Залежно від причин розвитку, тяжкості основної патології та вторинних змін суглоба прогноз є сумнівним або відносно сприятливим. Найчастіше після хірургічного лікування спостерігається розширення функцій, достатнє самообслуговування чи самостійної ходьби. Повне відновлення функціональності кінцівки відзначається рідко.

Профілактичні заходи включають правильний вибір тактики лікування внутрішньосуглобових переломів та млявих паралічів різного генезу, своєчасне проведення процедур, спрямованих на запобігання перетягуванню паралізованих м’язів при неврологічних захворюваннях. При лікуванні вогнепальних переломів необхідно уникати великих резекцій кісткової тканини, при видаленні внутрішньо- та навколосуглобових пухлин – використовувати трансплантати для відновлення суглобових поверхонь.