сибірська виразка

сибірська виразка є гострим, особливо небезпечним інфекційним захворюванням, що виникає у людини та тварин при зараженні Bacillus anthracis, що протікає з формуванням на шкірі специфічних карбункулів, або в септичній формі. Джерелом інфекції є дикі тварини та худобу, зараження відбувається контактним шляхом. Інкубаційний період сибірки у середньому становить 3-5 днів. Діагностика здійснюється в 3 етапи: мікроскопія мокротиння або відокремлюваного шкірних елементів, бакпосів, біопроби на лабораторних тваринах. Лікування сибірки здійснюється пеніцилінами. При шкірній формі воно поєднується з місцевим лікуванням виразок та карбункулів.

сибірська виразка є гострим, особливо небезпечним інфекційним захворюванням, що виникає у людини та тварин при зараженні Bacillus anthracis, що протікає з формуванням на шкірі специфічних карбункулів, або в септичній формі.

Bacillus anthracis є великою, капсульованою, грампозитивною, факультативно-анаеробною, спороутворювальною бактерією паличкоподібної форми з обрубаними кінцями. Спори утворює при зіткненні з киснем, у такому вигляді може зберігатися у навколишньому середовищі тривалий час (кілька років у воді, десятиліттями у ґрунті, іноді проростаючи та утворюючи нові суперечки). Зберігає життєздатність після п’яти хвилин кип’ятіння, гине лише після 12-15 хвилин впливу текучої пари протягом 5-10 хвилин при температурі 110 °С. Сухому жару температурою 140 ° С потрібно знищити спір бактерій 3 години, дезинфікуючим засобам (1% розчин формаліну, 10% їдкого натру) – 2 години.

Вегетативні форми у зовнішньому середовищі нестійкі, гинуть при кип’ятінні та дезінфікуванні. Сибірковизна паличка виділяє трикомпонентний екзотоксин (антигенний, набряковий і летальний фактори), який досить нестійкий, руйнується при нагріванні до 60 °С. Джерелом і резервуаром сибірки в природному середовищі є травоїдні тварини, в поселеннях – худобу (велика і дрібна). У тварин сибірка протікає в генералізованій формі, заразність має місце протягом всього захворювання (тварини виділяють збудника з випорожненнями) і протягом 7 днів після смерті (без розтину та розбирання туші). Шкура, вовна та продукти їх переробки можуть зберігати заразність протягом багатьох років.

Зараження тварин відбувається при вживанні їжі або води, що містять суперечки сибірки, або при укусах комах, які переносять збудника від хворих тварин, заражених трупів, забруднених спорами об’єктів. Особливу небезпеку становлять спори, що зберігаються в грунті, що формують епідемічний осередок, який може бути порушений при проведенні будівельних, гідромеліоративних, геофізичних та інших робіт, в результаті чого суперечки сибірки виходять на поверхню і можуть заражати тварин і людину.

Хвора людина не є значною епідеміологічною небезпекою для інших людей, але може бути джерелом інфекції для тварин. Механізм передачі сибірки, як правило, контактний (проникнення збудника відбувається через пошкоджені шкірні покриви та слизові оболонки). Найчастіше люди заражаються при контакті з хворими тваринами та переробці туш, виготовленні предметів із тваринної сировини, кулінарній обробці зараженого м’яса. Захворюваність на сибірку поділяється на професійну та побутову. Випадки реалізації харчового шляху передачі, а також вдихання бактерій вкрай рідкісні.

Природна сприйнятливість людини до сибірки невисока, розвиток захворювання відбувається у 20% осіб, які мали контакт із збудником, але при реалізації повітряно-пилового шляху зараження захворюваність практично стовідсоткова. Сибіркою частіше заражаються чоловіки активного віку, в основному в сільській місцевості.

Сибірська виразка протікає у двох клінічних формах: шкірної та генералізованої.

• Шкірна форма, що зустрічається в переважній більшості випадків (95% і більше) поділяється на карбункульозний, бульозний та едематозний різновиди, залежно від характеру шкірних проявів.
• Генералізована форма також буває трьох видів: легенева, кишкова та септична.

Інкубаційний період сибірки зазвичай займає 3-5 днів, але може затягуватися і до тижня – двох, а також протікати протягом декількох годин. Найпоширеніша клінічна форма сибірки: карбункульозна. При цьому на шкірі в місці впровадження збудника формується карбункул, послідовно проходячи стадії плями, папули, везикули і виразки. Спочатку утворюється червона безболісна пляма, що швидко перетворюється на мідно-червону (іноді багряну), підняту над поверхнею шкіри, папулу. На цьому етапі хворих зазвичай турбує свербіж та деяке печіння ураженої ділянки.

Через кілька годин папула прогресує наповнену серозною рідиною везикулу близько 2-4 мм в діаметрі. Вміст везикули незабаром набуває темного, іноді багряно-фіолетового, відтінку в результаті геморагії. Розкриваючись (самостійно або при розчісуванні), везикула утворює виразку з темно-коричневим дном, піднятими краями і серозно-геморагічного характеру, що відокремлюється. При типовому перебігу первинна виразка оперізується новими везикулами, які при розтині зливаються та збільшують виразковий дефект.

Через кілька днів (іноді до двох тижнів) у центрі виразки формується чорний некротичний струп, поступово заміщаючи все її дно. На вигляд карбункул нагадує обгорілу кірку, безболісний, оточений багряно-червоним запальним валиком, що височить над неураженою шкірою. Тканини навколо карбункула виражено набряклі, нерідко набряк захоплює значну ділянку (особливо у разі локалізації в місцях з пухкою підшкірною клітковиною, наприклад, на обличчі). При розташуванні карбункула на обличчі висока ймовірність поширення набряклості на верхні дихальні шляхи та розвитку загрозливого життя асфіксії.

Захворювання від початку супроводжується значною інтоксикацією (головний біль, слабкість, адинамія, ломота в м’язах, попереку, можливий біль у животі), лихоманкою. Через п’ять-шість днів температура тіла різко знижується, відбувається регрес загальних та місцевих клінічних проявів. Струп відторгається через 2-3 тижні, виразка поступово гоїться, залишаючи грубий рубець.

Як правило, карбункул формується в одиничному екземплярі, в поодиноких випадках їх кількість може досягати 10 і більше, що значно ускладнює перебіг захворювання. Найбільшу небезпеку становлять карбункули на голові, шиї, слизових оболонках ротової порожнини і носа, що помітно погіршують перебіг і загрожують ускладнитися сепсисом.

Едематозна форма на першому етапі обмежується набряклістю тканин, карбункул формується пізніше і відрізняється досить великими розмірами. Бульозний різновид характеризується формуванням в області вхідних воріт інфекції наповнених геморагічним вмістом бульбашок, що перетворюються після розтину в виразки, що прогресують в карбункули.

При генералізованих формах сибірки характерно переважне ураження органів дихання (легенева форма). Клінічні прояви нагадують такі при грипі: симптоми інтоксикації супроводжуються кашлем, нежиттю, сльозотечею, відзначається почастішання дихання, тахікардія, задишка. Ця фаза захворювання може тривати від кількох годин до двох днів, після чого відбувається значне наростання ознак інтоксикації, пропасниця досягає критичних цифр (39-40 градусів), виражений озноб. Іноді в цей період відзначаються біль і сором у грудній клітці, при кашлі виділяється рясна мокрота з кров’янистою домішкою, що при згортанні нагадує вишневе желе. Надалі відбувається наростання олігурії, ознак серцево-судинної недостатності, набряку легень. Тривалість останньої фази захворювання не перевищує 12 годин, хворі перебувають у свідомості.

Найбільш важко протікає кишковий різновид генералізованої форми сибірки, що має вкрай несприятливий результат. Перша фаза, так само як і в інших випадках характеризується лихоманкою і вираженою інтоксикацією, що супроводжуються печінням і хворобливістю в горлі, і триває до півтори доби, потім до цієї симптоматики приєднується виражений ріжучий біль у животі, нудота, блювання з кров’ю, діарея. У калових масах візуально визначається кров. У третій фазі має місце наростаюча серцева декомпенсація, обличчя набуває багряного або синюшно-рожевого відтінку, відзначаються ін’єкції склер, на шкірі можуть бути петехіальні або геморагічні висипання. Хворі тривожні, відчувають страх.

Септичний різновид генералізованої форми протікає у вигляді первинного або вторинного (що стало ускладненням іншої форми сибірки) сепсису. При цьому відзначається дуже швидке наростання симптоматики інтоксикації, численні геморагії на шкірі та слизових оболонках, часто уражаються мозкові оболонки. Ця форма часто прогресує з розвитком інфекційно-токсичного шоку.

Сибірка може ускладнюватися менінгітами, менінгоенцефалітами, набряком і набуханням головного мозку, набряком легень, асфіксією, перитонітом, шлунково-кишковими кровотечами і парезом кишечника. Генералізовані форми легко переростають у сепсис та інфекційно-токсичний шок.

Специфічна діагностика сибірки включає три етапи: мікроскопічне дослідження біологічних матеріалів (мокрота, що відокремлюється шкірних елементів, плевральний випіт, кал), виділення культури шляхом бакпосіву на живильних середовищах і біопроби на лабораторних тварин. Як серологічні методи діагностики застосовують реакцію термопреципітації по Асколі, люмінесцентний серологічний аналіз, деякі інші методики. Хворим виробляють шкірно-алергічну пробу з антраксином.

Рентгенографія легень при легеневій генералізованій формі показує картину пневмонії або плевриту. У таких випадках хворому на сибірку необхідна додаткова консультація пульмонолога. За потреби проводять плевральну пункцію. На початку захворювання для диференціації шкірних проявів сибірки потрібна консультація дерматолога. Всі дослідження з сибірковою паличкою виробляються в спеціалізованих обладнаних лабораторіях у зв’язку з особливою небезпекою захворювання.

Етіотропне лікування сибірки здійснюють пеніциліном, призначаючи його внутрішньом’язово на 7-8 днів або більше, до зняття симптомів інтоксикації. Всередину можна призначати доксициклін чи левофлоксацин. При тяжкому перебігу застосовують внутрішньовенні ін’єкції ципрофлоксацину. Одночасно з антибіотикотерапією призначають введення протисибіркового імуноглобуліну (вводиться підігрітим через півгодини після ін’єкції преднізолону).

Хворим на сибірку показана дезінтоксикаційна терапія – інфузійне введення дезінтоксикаційних розчинів з преднізолоном та форсуванням діурезу. Тяжкі ускладнення лікують згідно з розробленими методиками інтенсивної терапії. На виразки та карбункули накладаються асептичні пов’язки. Оперативне видалення карбункулів категорично протипоказане через можливу генералізацію інфекції.

Сприятливий прогноз мають шкірні форми сибірки, генералізовані форми нерідко закінчуються летальним результатом. Сучасні методи лікування сприяють значному зниженню несприятливих наслідків даного захворювання, тому вкрай важливе своєчасне звернення за медичною допомогою.

Санітарно-гігієнічні заходи щодо профілактики захворюваності на сибірку включаю ветеринарні та медико-санітарні заходи, завданням яких є виявлення, контроль та санація епідеміологічних вогнищ, відстеження стану пасовищ, водних джерел, тваринницьких господарств, планові щеплення тварин, зберігання та транспортування, поховання загиблої худоби.

Індивідуальна профілактика полягає у дотриманні санітарно-гігієнічних правил при роботі з тваринами, специфічній вакцинопрофілактиці для осіб із високими професійними ризиками зараження. Виявлені осередки підлягають дезінфекції. Екстрена профілактика здійснюється не пізніше 5 діб після контакту з підозрілими об’єктами, є курсом превентивної антибіотикотерапії.