Силікотуберкульоз

Силікотуберкульоз – пневмоконіоз, спричинений вдиханням кварцового пилу та ускладнений туберкульозом легень. Приєднання або активація туберкульозної інфекції супроводжується погіршенням перебігу силікозу: підйомом температури, наростанням інтоксикації, посиленням задишки, появою кашлю з мокротою гнійного характеру, кровохарканням, прогресуючим зниженням ваги. Силікотуберкульоз діагностується з урахуванням професійного та фтизіатричного анамнезу, рентгенологічної та ендоскопічної картини, дослідження мокротиння на мікобактерії, туберкулінових проб. Лікування силікотуберкульозу проводиться протитуберкульозними хіміопрепаратами за тими ж принципами, що й лікування туберкульозу.

Силікотуберкульоз – туберкульоз органів дихання, що розвивається на тлі кварцового пневмоконіозу. Відомо, що в осіб, які страждають на силікоз, туберкульоз виникає в 3-7 разів частіше, ніж у осіб без його проявів. За даними фтизіатрії та пульмонології, найчастіше туберкульозна інфекція обтяжує перебіг вузликового силікозу ІІ-ІІІ стадії, рідше – інтерстиціальної форми пневмоконіозу. Так, якщо вузликовий силікоз І стадії ускладнюється туберкульозом легень у 15-20% пацієнтів, то ІІ стадії вже у 25-30% хворих, а ІІІ стадії – у 60-70% випадків. При цьому в ранній стадії в більшості випадків виникає осередковий або інфільтративний туберкульоз легень, а в пізніх – фіброзно-кавернозна або дисемінована форма. Для силікотуберкульозу характерне обтяження течії як силікотичного, і туберкульозного процесів.

Розвиток силікотуберкульозу пов’язаний із реактивацією старих вогнищ туберкульозної інфекції в легень і внутрішньогрудних лімфовузлах або масивним повторним зараженням хворих на силікоз. Умовами, що сприяють виникненню туберкульозу на фоні силікозу, є великий стаж роботи з кварцовим пилом, вузликовий або інтерстиціальний силікоз другої-третьої стадії, зниження загального та послаблення специфічного протитуберкульозного імунітету.

Силікотуберкульоз найчастіше зустрічається в осіб певних професійних груп: піскоструменів, робітників золотодобувних гірничорудних комплексів, шахтарів-кутників, робочих ливарних цехів. Велику роль захворюваності силікотуберкульозом відіграють житлово-побутові умови, рівень інфікованості туберкульозом у колективі, умови праці. В етіології силікотуберкульозу найбільше значення мають мікобактерії людського та бичачого типу, найменше – пташиного типу та атипові штами.

За рівнем активності туберкульозного компонента розрізняють активну та неактивну стадії захворювання; за наявністю/відсутністю бациловиділення – відкриту (МБТ+) та закриту (МБТ-) форму. При формулюванні діагнозу також враховується фаза туберкульозного процесу: інфільтрація, розпад, обсіменіння, ущільнення, розсмоктування, звапніння. З урахуванням клініко-рентгенологічної картини виділяють силікотуберкульоз:

• з розмежовуються формами туберкульозу (інфільтративний, осередковий, кавернозний, дисемінований туберкульоз легень)
• без розмежування форм (силікотуберкульозний бронхоаденіт, силікотуберкулома, конгломеративний та деструктивний силікотуберкульоз).

Клінічний перебіг силікотуберкульозу проходить два періоди. Під час першого їх виражені клінічні ознаки відсутні. У другому періоді першому плані виходять ознаки, зумовлені прогресуванням туберкульозної інфекції (інтоксикація, поява мікобактерій у мокротинні, зміни у гемограмі і рентгенограмме).

На приєднання туберкульозу до силікотичного фіброзу вказує різке погіршення перебігу кварцового пневмоконіозу. У більшості випадків силікотуберкульоз поступово маніфестує, приблизно у третини пацієнтів – гостро, у 10% протікає безсимптомно.

Наростання туберкульозної інтоксикації при силікотуберкульозі супроводжується підвищенням температури тіла, слабкістю, нічною пітливістю, погіршенням апетиту, втратою ваги. Відзначається посилення задишки, поява кашлю з мокротинням слизово-гнійного чи гнійного характеру. На відміну від неускладненого силікозу, при мікст-інфекції частіше виникає кровохаркання. Хворі силікотуберкульозом зазвичай виглядають на кілька років старше за свій паспортний вік.

Патогномонічною ознакою є постійні болі в грудях, що свідчать про фібропластичні процеси в парієтальній плеврі. За гострого початку силікотуберкульозу часто помилково виставляється діагноз грипу, пневмонії або абсцесу легень. Перебіг силікотуберкульозу нерідко ускладнюється легеневою кровотечею, спонтанним пневмотораксом, ателектазами легені, емфіземою, легеневим серцем. У пізніх стадіях діагностується серцево-легенева недостатність.

Усі пацієнти із встановленим силікозом повинні перебувати на обліку у профпатолога чи пульмонолога; у разі приєднання туберкульозного процесу виникає потреба у консультації пацієнта фтизіатром. Для діагностики силікотуберкульозу першорядне значення має професійний контакт з кварцсодержащим пилом, а також фтизіатричний анамнез (перенесених у минулому туберкульоз або контакт з бациловиділювачами). Підтверджуючі методи:

• Рентгенографія легень. При силікотуберкульозі може відображати різну картину: на тлі дифузного велико-сітчастого фіброзу і типових для силікозу симетричних вузликових висипів у середніх і нижніх частках з’являються туберкульозні осередки, інфільтрати, силікотуберкуломи, каверни, переважно розташовані.
• бронхоскопія. Допомагає візуально визначити пилову пігментацію та ознаки туберкульозного ураження слизової бронхів. Достовірність діагнозу підтверджується при виявленні МБТ у харкотинні або промивних водах бронхів.
• Специфічні проби та тести. Найважливішим підтверджуючим критерієм силікотуберкульозу є позитивні туберкулінові проби, а також результати імунологічних методів – квантиферонового тесту, аналізу T-SPOT.

Диференціальну діагностику здійснюють із силікозом, саркоїдозом, ідіопатичним фіброзуючим альвеолітом, злоякісними пухлинами легень. У складних випадках діагноз встановлюється лише після діагностичної торакотомії чи призначення пробного протитуберкульозного лікування.

Принципи лікування силікотуберкульозу аналогічні напрямам лікування «чистої» туберкульозної інфекції, проте мікст-захворювання потребує тривалішого курсу хіміотерапії. В даний час застосовується комбіноване лікування туберкулостатичними препаратами першого ряду: ізоніазидом, рифампіцином, піразинамідом (стрептоміцином) та етамбутолом. При цьому перевага надається внутрішньовенному, внутрішньоплевральному, аерозольному (у вигляді інгаляцій) шляхів введення ізоніазиду та рифампіцину. Одночасно з протитуберкульозним лікуванням проводиться терапія силікозу (преднізолон, бронхолітики, оксигенотерапія, антиоксиданти та антигіпоксанти) та корекція серцево-легеневої недостатності.

Перебіг силікотуберкульозу здебільшого несприятливий, захворювання спричиняє інвалідизацію пацієнта. Прогноз захворювання залежить від стадії силікозу, форми туберкульозу, супутніх порушень. Будь-які ускладнення силікотуберкульозу є факторами, що обтяжують прогноз. Всі хворі на силікоз повинні отримувати протитуберкульозну хіміопрофілактику.