Симпатична офтальмія

Симпатична офтальмія – це бінокулярне ураження органу зору, що розвивається після ушкодження увеального тракту з подальшим залученням до патологічного процесу другого інтактного очного яблука. Найбільш поширеними симптомами є гіперемія, сльозотеча, фотофобія, мушки перед очима, зниження гостроти зору. Діагностика симпатичної офтальмії зводиться до збирання анамнезу, проведення зовнішнього огляду, біомікроскопії, візометрії, тонометрії, гоніоскопії, офтальмоскопії, УЗД у В-режимі, ГКТ. Залежно від тяжкості захворювання курс лікування може включати глюкокортикостероїди для системного та місцевого застосування, імуносупресори, НПЗЗ.

Симпатична офтальмія – це поліетиологічна патологія органу зору в офтальмології, яка протікає на кшталт гранулематозного увеїту. Термін “симпатична офтальмія” вперше був запропонований в 1835 шотландським офтальмологом В. Макензі. Згідно зі статистичними даними, у 0,2-0,4% випадків захворювання виникає на тлі проникаючих поранень очного яблука. У 0,01-0,06% причиною розвитку є інтраорбітальні хірургічні втручання. Симпатична офтальмія може діагностуватися у будь-якому віці, але, як правило, патологія найчастіше виявляється у 25-50 років. Чоловіки хворіють частіше за жінок, що пов’язано з більшою поширеністю травм органу зору серед представників чоловічої статі.

Найчастіше симпатична офтальмія розвивається на тлі іридоцикліту, викликаного прободним пораненням органу зору, проривом виразки рогівки, підкон’юнктивальним розривом склери, внутрішньоорбітальними новоутвореннями. Рідше за тригер є ятрогенія. Ключову роль у патогенезі захворювання грає аутоімунне ураження структур очного яблука. При цьому виробляються антитіла до S-антигенів сітківки, пігментного епітелію та увеального тракту. Експериментальним шляхом доведено, що розвиток симпатичної офтальмії може бути обумовлений імуногенетичним взаємозв’язком з антигенами HLA II класу. Імуноморфологічні особливості запального процесу протікають на кшталт гіперчутливості уповільненого типу із залученням Т-лімфоцитів Th 1-го типу. Цю теорію патогенезу підтверджує виявлення сенсибілізованих Т-клітин та специфічних антитіл до антигенів увеального тракту, а також позитивна динаміка регресії патології при застосуванні імуносупресорів.

Етіологічними факторами розвитку симпатичної офтальмії можуть бути ендогенні ендотоксини, що утворюються після апоптозу клітин увеального тракту. Токсемія провокує залучення до патологічного процесу інтактного ока. Також тригерами можуть ставати такі ферменти, як трипсин та зимаза. Інфікування структур очного яблука вірусом герпесу може призводити до розвитку клінічної картини симпатичної офтальмії, яка змінюється клінікою ендофтальміту.

Як правило, симпатична офтальмія розвивається через 10-12 днів після травматичного ушкодження ока чи оперативного втручання. Залучення до патологічного процесу другого інтактного ока може відбуватися через 8-10 тижнів після появи клінічних симптомів на стороні первинного ураження. Захворювання в більшості випадків протікає у формі переднього серозного, пластичного або генералізованого увеїту, рідше заднього увеїту або нейроретиниту. Розрізняють легкий, середній та тяжкий ступінь тяжкості симптоматичної офтальмії. При розвитку симптоматики переднього серозного запалення увеального тракту хворі скаржаться на фотофобію, гіперемію очей і сльозотечу.

Пластичний увеїт характеризується важким перебігом. Пацієнти відзначають зниження гостроти зору, появу «мушок» чи «туману» перед очима, біль голови, загальну слабкість. Особливістю генералізованого увеїту є схильність до частих рецидивів. Дана форма симпатичної офтальмії часто ускладнюється ексудативним відшаруванням сітківки та невритом зорового нерва. Хворі скаржаться на швидко прогресуюче зниження гостроти зору. Розвиток заднього увеїту або нейроретиниту тривалий час має латентний перебіг і проявляється у формі вираженого зниження зорових функцій та появи «завіси» перед очима. Найбільш поширені ускладнення симпатичної офтальмії – вторинна катаракта та офтальмогіпертензія.

Діагностика симпатичної офтальмії ґрунтується на анамнестичних даних, результатах зовнішнього огляду, біомікроскопії, візометрії, тонометрії, гоніоскопії, офтальмоскопії, ультразвукового дослідження у В-режимі, оптичної когерентної томографії (ГКТ). Пацієнти відзначають взаємозв’язок між розвитком захворювання та травмою очного яблука або проведенням інтраокулярних хірургічних втручань. При зовнішньому огляді виявляється помірна ін’єкція судин очей.

При передньому серозному увеїті методом біомікроскопії визначається невелика кількість дрібних преципітатів. Гострота зору та внутрішньоочний тиск (ВГД) при даній формі симпатичної офтальмії в межах вікової норми. Біомікроскопія при пластичному увеїті дозволяє виявити велику кількість преципітатів, перікорнеальну ін’єкцію судин. Методом гоніоскопії візуалізується ексудат у передній камері ока. Також за цієї форми симпатичної офтальмії утворюється безліч задніх синехій. Під час проведення візіометрії відзначається зниження гостроти зору. Офтальмотонус відповідає нормі.

При генералізованій формі симпатичної офтальмії методом гоніоскопії у передній камері виявляються гранулематозні осередки Далена-Фукса. Їх також можна виявити за допомогою УЗД у В-режимі у передніх відділах склоподібного тіла. Проведення офтальмоскопії дозволяє підтвердити набряк сітківки, її ексудативне відшарування, ознаки невриту зорового нерва. При цій формі захворювання гострота зору значно знижена та варіює від 0,01 до 0,02 дптр. Задній увеїт та нейроретиніт можна діагностувати за допомогою ГКТ. Спостерігається велика кількість задніх синехій та оклюзія зіниці. УЗД ока за цих форм симпатичної офтальмії вказує на порушення прозорості зіниці через утворення великої кількості преципітатів.

Тактика лікування симпатичної офтальмії залежить від форми та ступеня тяжкості захворювання. При передньому серозному увеїті показано локальне застосування кортикостероїдів як крапель або парабульбарних ін’єкцій. Тривалість курсу консервативної терапії становить 6 місяців. Після проведення лікувальних заходів рецидивів, зазвичай, немає. Розвиток пластичного увеїту є показанням до призначення курсу місцевої та системної глюкокортикостероїдної терапії. Тривалість застосування глюкокортикостероїдів – 5-6 місяців. Після їх відміни протягом 3-4 тижнів необхідно приймати нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ).

Розвиток генералізованої форми симпатичної офтальмії потребує системного призначення пульс-терапії кортикостероїдами у високих дозах протягом 3-4 днів та імунодепресантами у стандартній дозі. Далі дозування препаратів поступово знижуються. Показанням до відміни курсу лікування є стійка ремісія симпатичної офтальмії. Хірургічне втручання показано у разі розвитку вторинної катаракти. При цьому проводиться факоемульсифікація катаракти з наступною імплантацією інтраокулярної лінзи. Усунути клінічні прояви офтальмогіпертензії при оклюзії зіниці та залучення до патологічного процесу райдужної оболонки можна шляхом лазерної мембранотомії.

Прогноз та профілактика симпатичної офтальмії

Специфічна профілактика симпатичної офтальмії відсутня. Неспецифічні превентивні заходи зводяться до дотримання техніки безпеки (носіння захисних окулярів та каски) на виробництві, профілактиці вірусних захворювань, своєчасного лікування ерозивних ушкоджень органу зору. Пацієнти з симпатичною офтальмією повинні перебувати під динамічним наглядом у офтальмолога, що лікує. Своєчасна діагностика та лікування забезпечують повне відновлення зорових функцій. Тим не менш, при тяжкій формі захворювання з бінокулярним ураженням існує високий ризик повної втрати зору та подальшої інвалідизації пацієнта. Прогноз для життя і працездатності залежить від тяжкості перебігу та ефективності терапії.