Синдром Аарського-Скотта

Синдром Аарського-Скотта – генетичне захворювання, яке характеризується численними аномаліями розвитку особи, кінцівок (особливо пальців), сечостатевої системи. Симптомами цього стану є широкі губи, гіпертелоризм, недорозвинення верхньої щелепи, косоокість, брахідактилія, аномалії геніталій, затримка розумового та фізичного розвитку. Діагностика синдрому Аарскога-Скотта проводиться на підставі даних реального статусу хворого, рентгенологічних та молекулярно-генетичних досліджень. Специфічного лікування цього захворювання немає, прояви усуваються симптоматичними і паліативними лікувальними заходами, зокрема хірургічного характеру.

Синдром Аарскога-Скотта (фаціогенітальна або фаціодигітогенітальна дисплазія) – спадкове захворювання, що характеризується переважно рецесивним зчепленим з Х-хромосомою механізмом передачі і виявляється численними вадами розвитку. Вперше цей стан було описано в 1970 норвезьким педіатром Д. Аарського і майже одночасно з ним (1971) американським лікарем П. Скоттом, з тих пір дана патологія носить їх ім’я. Механізм успадкування синдрому Аарскога-Скотта призводить до того, що серед хворих переважають чоловіки. В окремих випадках можливий згладжений перебіг патології у жінок. Це дозволило деяким дослідникам припускати домінантну природу генетичних порушень із неповною пенетрантністю. Крім того, були описані випадки синдрому Аарського-Скотта з усіма ознаками аутосомно-домінантного та аутосомно-рецесивного успадкування. Після відкриття даної патології фахівці описали близько сотні доведених клінічних випадків, проте цього виявилося замало, щоб точно визначити її народження. За даними лікарів-генетиків, частота синдрому Аарського-Скотта може становити один випадок на 25000-100000 новонароджених.

Основною причиною порушень при синдромі Аарскога-Скотта є генетична мутація у гені FGD1, розташованому на Х-хромосомі. Він кодує послідовність білка, що регулює обмін гуанінових нуклеотидів GTP/GDP (ГТФ/ГДФ) і входить до великої групи протеїнзв’язуючих білків. Цей протеїн відповідає за транспорт білків від комплексу Гольджі до клітинної мембрани. При синдромі Аарскога-Скотта виникає міссенс-мутація в гені FGD1, в результаті чого білок, що їм експресується, виходить дефектним. Процес транспортування протеїнів та ліпідів на поверхню клітин порушується, утруднюється процес диференціювання тканин, що стає причиною численних ембріональних вад розвитку.

Передбачається, що механізм успадкування синдрому Аарскога-Скотта – Х-зчеплений рецесивний, проте є дані про випадки аналогічних симптомів у жінок, які були гетерозиготами даної алелі. Крім того, вивчення сімейного анамнезу деяких хворих дає підстави припускати наявність аутосомних різновидів захворювання. На сьогоднішній момент наявність вкрай рідкісних аутосомно-домінантних та аутосомно-рецесивних варіантів синдрому Аарскога-Скотта не піддається сумніву, проте ключові гени, мутації яких зумовлюють цей стан, ще не виявлені. Передача класичного варіанта захворювання може походити як від фенотипно здорової жінки-носійки, так і від хворого батька – при цій патології у багатьох випадках зберігається фертильність.

В даний час молекулярний механізм патогенезу синдрому Аарскога-Скотта вивчений недостатньо – зокрема, незрозуміло, чому при цьому захворюванні уражаються саме обличчя, геніталії та почасти кінцівки. Виявлено кілька типів дефекту гена FGD1, більшість з них відносяться до типу міссенс-мутацій, але описані випадки досить протяжних делецій. Крім того, багато дослідників вважають, що інші порушення у вищевказаному гені можуть бути причиною таких станів, як синдром дефіциту уваги та гіперактивності (СДВГ) та деяких форм спадкової розумової відсталості.

Синдром Аарскога-Скотта характеризується множинними вадами розвитку, багато з яких можна визначити відразу після народження дитини. Насамперед помітні типові зміни обличчя – широкий ніс та перенісся, нерідко вивернені ніздрі, недорозвинення верхньої щелепи, гіпертелоризм та потовщена верхня губа. Серед інших частих змін при синдромі Аарскога-Скотта виділяють розм’якшення хрящів вушних раковин, антимонголоїдний розріз очей, іноді можливий розвиток ущелини твердого піднебіння та верхньої губи. На верхніх кінцівках часто виявляється брахідактилія. Характерним для синдрому Аарскога-Скотта є вади розвитку статевих органів у хлопчиків – крипторхізм, мошонка у вигляді «шалі», пахвинні грижі.

У міру зростання дитини, що страждає на синдром Аарскога-Скотта, виникають додаткові прояви захворювання. Виявляються численні порушення зубощелепної системи – аномалії зубних рядів, гіпоплазія емалі, висока схильність до розвитку карієсу. З боку нервової системи може відзначатися помірна міра розумової відсталості або прояви синдрому дефіциту уваги та гіперактивності. У багатьох випадках синдрому Аарскога-Скотта інтелект зберігається на достатньому рівні – при цьому важливу роль відіграє своєчасна діагностика стану та психологічна допомога у вихованні дитини.

У хворих на синдром Аарскога-Скотта виявляють затримку росту, зумовлену як ендокринними причинами (зниженою секрецією гормону росту), так і порушеннями формування кісток. Однак у цього захворювання є одна особливість – багато його проявів різко слабшають у пубертатний період і у дорослих людей стають вираженими слабшими, ніж у дітей. Виняток становлять лише важкі вади обличчя (ущелина верхньої губи і твердого піднебіння, косоокість), пахвинні грижі, розумова відсталість, аномалії зубів. Діагностичною ознакою даної патології є нормальне зростання і вага при народженні, відставання у фізичному розвитку до пубертатного віку та різка інтенсифікація зростання в період статевого дозрівання. У дорослих хворих на синдром Аарскога-Скотта зростання часто нижче середнього, проте карликовість зустрічається вкрай рідко.

Визначення синдрому Аарскога-Скотта складає підставі даних загального огляду хворого, вивчення гормонального тла, психоневрологічних досліджень, молекулярно-генетичних аналізів. Огляд проводиться фахівцями різного профілю, педіатр або терапевт може виявляти характерні для захворювання зміни особи, що дозволяє попередньо діагностувати цю патологію ще в перші тижні життя дитини. Також у хворих на синдром Аарскога-Скотта визначаються різні вади розвитку статевої системи – крипторхізм, мошонка у вигляді «шалі», фімоз, пахвинні грижі. При огляді у офтальмолога можна встановити ністагм, косоокість, аномалії розвитку рогівки. Стоматологічне обстеження виявляє гіпоплазію верхньої щелепи та численні вади формування зубів. У жінок-носіїв патологічної форми гена FGD1 може спостерігатися лише гіпертелоризм та зміна лінії росту волосся на лобі (так званий «вдовий мис»).

Визначення рівня основних гормонів у крові при синдромі Аарскога-Скотта підтверджує нестачу соматотропіну, нерідко також порушується кількість інших гормонів. Іноді роблять рентгенологічне дослідження, при якому виявляється порушення процесу окостеніння метафізів кісток кінцівок, розширення міжфалангових суглобів без ознак артрозу. Психоневрологічне обстеження при синдромі Аарскога-Скотта непоказове у ранньому дитинстві – при затримці психічного розвитку у віці 3-8 років після пубертатного періоду хворий може мати нормальний інтелект. Молекулярно-генетична діагностика захворювання проводиться шляхом секвенування гена FGD1 і може здійснюватись як у хворих чоловіків, так і у жінок для визначення носійства.

Специфічного лікування синдрому Аарскога-Скотта немає, проте важливо проводити своєчасну діагностику цього стану, оскільки симптоматичні заходи можуть дуже впливати на прогноз. Так, на думку більшості психологів, вчасно вироблена психолого-педагогічна корекція здатна запобігти розвитку розумової відсталості та синдрому дефіциту уваги. Ряд порушень при синдромі Аарскога-Скотта усувається хірургічним шляхом, операції проводять при розщепленні верхньої губи та піднебіння, крипторхізмі, фімозі, пахвинних грижах. При виявленні порушень ендокринної системи здійснюють корекцію гормонального фону за показаннями лабораторних досліджень.

Порушення формування зубів часто потребує втручання стоматолога та ортодонта, нерідко каріозні зуби призводять до розвитку інших захворювань. Корекція зору при синдромі Аарскога-Скотта проводиться підбором окулярів або контактних лінз, іноді потрібна операція усунення аномалій розвитку рогівки. Фізіотерапевтичні процедури та лікувальна гімнастика у дитячому віці дозволяють зменшити ступінь вираженості відставання у фізичному розвитку та, на думку психологів, знижують ймовірність виникнення синдрому дефіциту уваги. Крім того, при синдромі Аарскога-Скотта за показаннями можуть призначатись ноотропні засоби, вітамінні препарати, за наявності психічних відхилень – транквілізатори та інші аналогічні ліки.

Прогноз та профілактика синдрому Аарського-Скотта

Прогноз синдрому Аарскога-Скотта, особливо при повноцінних лікувальних заходах, зазвичай, сприятливий. Пороки розвитку при цьому захворюванні практично не торкаються життєво важливих систем і органів, а після підліткового періоду симптоми патології стають набагато менш вираженими. Головну небезпеку при синдромі Аарскога-Скотта становить відсутність лікування у корекційних педагогів (попередження розумової відсталості та СДВГ) та дитячих хірургів. Неусунений крипторхізм може надалі призвести до злоякісного переродження тканин яєчка, серйозними ускладненнями загрожує ігнорування пахових гриж та фімозу. Профілактичних заходів щодо синдрому Аарскога-Скотта на сьогоднішній день не розроблено, при обтяженому спадковому анамнезі рекомендується проводити медико-генетичне консультування перед зачаттям дитини або вдаватися до методів генетичної пренатальної діагностики.