Синдром Аделі

Синдром Аделі – це психічний розлад, що характеризується любовною залежністю та хворобливою пристрастю до об’єкта прихильності. Виявляється переслідуванням об’єкта любові, прагненням брати участь у його житті, зниженням інтересу до колишніх відносин та захоплень. Діагностика проводиться клінічним методом, передбачає виявлення критеріїв залежності, дезадаптації, еротоманію. Лікування засноване на поведінковій та когнітивній психотерапії, у тяжких випадках доповнюється медикаментозною корекцією.

Назву синдром отримав на ім’я Адель Гюго – дочки французького романіста В. Гюго. Молода жінка була закохана в англійського офіцера, переслідувала його, оплачувала борги, називала чоловіком, незважаючи на шлюб чоловіка з іншого. Другу половину життя Адель провела у психіатричній лікарні, де клінічний випадок був докладно описаний та названий відповідно до її імені. Дані про епідеміологію синдрому відсутні, проте він відноситься до рідкісних психічних порушень, характерних для жінок. Пік захворюваності – 30-35 років.

Синдром Аделі має психогенне походження. Пусковими чинниками його розвитку стають психотравмуючі ситуації – втрата близької людини, розчарування у попередніх любовних стосунках. Іноді симптоми починають проявлятися відстрочено, тобто після подій, не пов’язаних з пацієнтом, але які стосуються обраного об’єкта пристрасті (наприклад, його одруження або переїзд). Сприятливими факторами є:

1. Спадкова обтяженість. Синдром Аделі частіше розвивається у людей, близькі родичі яких мають психічні захворювання. Любовна одержимість стає приватним проявом депресії, шизофренії.
2. Інтровертованість, соціофобія. Основою синдрому стають особистісні якості людини, що перешкоджають успішній адаптації у суспільстві та вибудову гармонійних романтичних, інтимних відносин. Сприятливі характеристики – невпевненість, замкнутість, слабкі комунікативні навички.
3. Емоційна холодність батьків. Патологічна любовна залежність може сформуватися як наслідок недостатньої турботи, уваги з боку матері та/або батька. Об’єкт уподобання помилково наділяється якостями, які хворий не отримав від батьків (добротою, щедрістю, уважністю до відносин).

Синдром Аделі формується за наявності відповідної конституційної передиспозиції та у відповідь на вплив психогенних факторів. У клінічній психіатрії часто класифікують його як тип еротичного марення. Рідше він розглядається в рамках емоційних порушень у осіб з аномальними (психопатичними) особистісними рисами та зміненою еротичною мотивацією.

Пусковим механізмом є події, що супроводжуються невдачами при спробах вступити в реальні відносини з об’єктом кохання. Наприклад, визнання у почуттях, призначення побачення. Іноді патологічна одержимість формується без участі другої людини, хворий випадково дізнається про будь-яку ситуацію, гіпотетично здатну перешкодити встановленню любовних відносин (одруження, переїзд) і з цього починає розвиватися синдром Аделі.

Зміни у емоційної сфері характеризуються депресивними тенденціями. Мислення стає зацикленим, нав’язливим. Виникає марноподібне фантазування – система взаємопов’язаних ідей, сформованих на основі спотвореного сприйняття дійсності та зниження здатності до вибудовування логічних зв’язків. Депресія більш виражена в дебюті захворювання, пізніше її симптоми згладжуються, набувають рис апатії, астенії.

Одержимість при синдромі Аделі розвивається поетапно. Спочатку відбувається формування ідеального образу партнера у думці хворого. Потім здійснюється вибір об’єкта “кохання”, що ґрунтується на випадкових зовнішніх або психологічних збігах з ідеалом. Пацієнт намагається встановити контакт, але часто робить це дуже нав’язливо і відкрито, отримує відмову. Виявляються симптоми депресії – пригніченість, дратівливість, плаксивість.

Незважаючи на відмову, хворий продовжує спроби встановлення романтичних відносин – пише листи та електронні повідомлення з любовним змістом, робить подарунки, оточує турботою. Прагнення бути якомога ближче до об’єкта закоханості проявляється постійним стеженням за його переміщеннями, переслідуванням.

На другій стадії синдрому Аделі спотворюється мислення хворого. Він багато фантазує, приймає власні ідеї за реальні події, наприклад стверджує, що вже йде підготовка до весілля. Пацієнт зациклюється на об’єкті одержимості, втрачає інтерес до інших сфер життя. Він намагається будь-що залучити увагу «коханого», в крайніх випадках вдається до шантажу, погрожуючи самогубством або заподіянням шкоди оточуючим.

На третьому етапі відбувається деградація емоційно-особистісної та пізнавальної сфер. Хворий живе у світі ілюзій, марноподібних фантазій. Поведінка стає неадекватною, емоції – імпульсивними, неконтрольованими.

Якщо немає адекватного психотерапевтичного та медикаментозного лікування, синдром Аделі провокує особистісну деградацію. Одержимість іншою людиною стає основним життєвим мотивом. Патологічно загострюється ревнощі, у яких хворий стає здатним убити «коханого», його родичів, себе.

Поведінка хворого нерідко стає причиною звернення оточуючих до поліції чи прокуратури. Бредоподібні фантазії посилюються, трансформуються на марення переслідування. Хворий агресивний, імпульсивний, становить небезпеку об’єкта любові, його близьких.

За підозри на синдром Аделі хворого обстежує лікар-психіатр. Зазвичай діагностика відбувається на другій чи третій стадії розладу, коли патологічні зміни поведінки стають помітними для оточуючих. Звернення до фахівця ініціюється родичами пацієнта, сам він залишається некритичним до своїх переживань і поведінкових порушень.

Одним із ключових завдань для лікаря є визначення основи розвитку синдрому. При невротичному, психогенному варіанті провідним захворюванням може бути депресія, психопатичний розвиток особистості. У випадках, коли на перший план виступає маячня, проводиться діагностика шизофренії, біполярного афективного розладу, органічних психозів.

Обстеження включає клініко-анамнестичні методи, такі як бесіда, опитування родичів, нагляд за поведінкою хворого. Синдром виявляється за такими критеріями:

• Одержимість об’єктом закоханості. Пацієнт відкрито говорить про кохану, розповідає про відносини, які багато в чому вигадані. Для поведінки характерні епізоди переслідування, крадіжка речей об’єкта одержимості, нав’язливі повідомлення (листи) із освідченням у коханні.
• Соціальна дезадаптація. Хворий стає байдужим до того, що відбувається навколо, не цікавиться процесом обстеження та його результатами. Він перестає підтримувати сімейні стосунки, ходити працювати.
• Деструктивна поведінка. Виявляється схильність до самокатування – голодування, відмова від сну, завдання собі пошкоджень з метою шантажу. Пацієнт не стежить за своїм зовнішнім виглядом, виглядає неохайно, неохайно.

Консервативна терапія

На початковій та середній стадії пацієнтам призначається психотерапія. Ефективними є біхевіорально-поведінкові методи, орієнтовані на усвідомлення ситуації закоханості та зміну поведінки. Психотерапевт використовує раціональний аналіз, логічне міркування, переконання. Через кілька сеансів хворий починає розуміти, що його закоханість не взаємна, є симптомом розладу. Після цього розробляються та освоюються стратегії поведінки, що дозволяють покращити якість життя пацієнта.

Синдром Аделі на середній та глибокій стадії потребує медикаментозного лікування, спостереження у стаціонарі психіатричної клініки.

• Антипсихотичні препарати використовуються для усунення марення, зниження психомоторного збудження.
• Антидепресанти (трициклічні, СІЗЗС) призначаються при симптомах депресії.
• Транквілізатори дозволяють знизити тривожність, відновити нормальний сон, усунути легке психічне збудження.

Реабілітація

Ефективність лікувальних заходів підвищується за умови правильної організації навколишнього простору та режиму дня пацієнта. Родичам рекомендовано консультації психолога чи психотерапевта, у яких висвітлюються механізми захворювання, способи попередження рецидивів, правила спілкування з хворим. Основні реабілітаційні заходи:

1. Усунення нагадувань про «коханого». Важливо виключити будь-яку можливість контакту з об’єктом одержимості та прибрати з поля зору предмети, що з ним асоціюються (фотографії, особисті речі). Рекомендується повністю змінити обстановку, переїхати до іншого населеного пункту.
2. Організація різноманітного дозвілля. Після лікування пацієнти можуть залишатися апатичними, байдужими до оточення. Необхідно допомогти їм знайти цікаві заняття, познайомити з новими людьми, залучити до навчання чи роботи.
3. Критичне ставлення. Родичам варто утриматися від критики, засуджень, образ у бік хворого. Потрібно розмежовувати симптоми захворювання та особисті якості під час спілкування.

Синдром Аделі при тривалому перебігу стає стійким, погано піддається лікуванню. Результат сприятливий ранніх стадіях, при щодо збереженої соціальної адаптації хворого.

Спеціальних профілактичних заходів немає. Зменшити ризик розвитку розладу дозволяють заходи загальної психопрофілактики: підвищення стресостійкості, розвиток навичок самоконтролю, формування здорових уявлень про сім’ю та романтичні стосунки. Велике значення має правильне виховання, позитивний досвід контактів із представниками протилежної статі.