Синдром Айкарді

Синдром Айкарді – Х-зчеплене генетичне захворювання, що характеризується поєднанням агенезії мозолистого тіла з формуванням хоріоретинальних лакун і варіабельними ембріональними аномаліями скелета. Типовою клінічною картиною є тріада ознак: інфантильні спазми, затримка психічного розвитку, порушення зору. Діагностика здійснюється з допомогою електроенцефалографії, церебральної МРТ, офтальмоскопії, вивчення зорових потенціалів, рентгенографії. Генетичні методи діагностики поки що не знайдені. Лікування паліативне із призначенням комбінацій антиконвульсантів для постійного прийому, періодичних курсів кортикостероїдів.

Синдром Айкарді відноситься до рідкісних розладів ембріонального розвитку нервової системи. Вперше описаний у 1965 році французьким дитячим неврологом Жаном Айкарді як захворювання, що характеризується наступною тріадою ознак: агенезія мозолистого тіла, офтальмологічні розлади, спазми м’язів. Назва синдрому на честь Ж. Айкарді було дано в 1972 р. Подальше вивчення розширило список характерних клінічних ознак, включивши в них лицьовий дисморфізм, розумову відсталість, аномалії хребетного стовпа. Розвиток методів нейровізуалізації та генетичних досліджень дозволив зробити діагностику точнішою. За даними світової статистики, всього налічується близько 500 хворих. Синдром пов’язаний з патологією Х-хромосоми, що зустрічається виключно у дівчаток. У плодів чоловічої статі виникають аномалії, несумісні із життям.

Захворювання є генетичною патологією, пов’язаною із порушенням ділянки на Х-хромосомі. Вважається, що воно має домінантне зчеплене з Х-хромосомою успадкування. Теоретично ймовірність народження хворої дівчинки від матері, яка страждає на синдром, становить 50%. Наявність патологічної Х-хромосоми у хлопчиків призводить до внутрішньоутробної смерті.

На практиці генетична передача не зафіксована, оскільки хворі дівчата не можуть мати потомства через виражені психомоторні розлади. Усі досліджені випадки синдрому Айкарді виникали de novo. Зустрічаються переважно спорадичні варіанти захворювання. Виняток становить єдиний відомий випадок у двох сестер. У зв’язку з малою кількістю хворих, проведення достовірного дослідження мутагенних тригерів важко.

Патогенетичні механізми розвитку захворювання перебувають у стадії вивчення. Передбачається, що мутації генів зумовлюють розлад нейрональної міграції, що відбувається в період між 12-м і 24-м тижнями ембріонального розвитку. В ембріогенезі міграція неокортикальних нейронів на периферію призводить до утворення кори та підкіркових зон. Її порушення зумовлюють дисгенезію мозолистого тіла, аномальне формування звивин та архітектоніки мозку.

У нормі в мозолистому тілі проходять міжпівкульні провідні шляхи, тому його дисембріогенез спричиняє порушення зв’язків між півкулями. Макроскопічно в головному мозку виявляється мікрогірія, субатрофія церебральної кори, перивентрикулярні кісти, гетеротопія, агенезія мозолистого тіла. Мікроскопічно у сітківці відзначається витончення шарів, зменшення кількості судин, гіперплазія пігментного епітелію.

Діти з синдромом Айкарді народжуються без видимих ​​патологій, зазвичай, у термін. У більшості випадків вагітність та пологи протікають без ускладнень. Захворювання маніфестує інфантильними спазмами у перші місяці життя. Спазми є фокальні епіприступи, при патології Айкарді відрізняються великою варіабельністю.

Можливі міоклонії, тонічні судоми, ретропульсії, пропульсії. Спостерігаються симетричні та асиметричні, поодинокі та серійні судомні напади, типова тенденція до серійності. Флексорні спазми спостерігаються у 97% пацієнток. У 42% випадках захворювання інфантильні спазми поєднуються з іншими видами епіприступів, як фокальними, так і генералізованими. Фокальні напади відбуваються із залученням переважно лицьової мускулатури.

Затримка психомоторного розвитку й у всіх хворих синдромом. Зазначається збідненість емоційних реакцій, втрачено контакти з оточуючими, зупиняється розвиток навичок і передбачуваний розвиток. Пізніше приєднуються моторні розлади: гемі- та тетрапарези з підвищенням або зниженням тонусу м’язів, можлива спастичність. В окремих випадках описано помірну затримку розвитку, легкий ступінь олігофренії.

Офтальмологічні аномалії варіабельні, включають атрофію зорового нерва, мікроофтальмію, колобому. Можлива катаракта, пігментний ретиніт. Клінічно спостерігається значне зниження зорової функції. З боку шлунково-кишкового тракту характерна нестійкість випорожнень, проблеми з годівлею, гастроезофагальний рефлюкс.

Серед щелепно-лицьових дисморфій описані асиметрія обличчя, гіпертелоризм, аномалії вушної раковини, різці, що виступають. У 33% пацієнток відзначаються дисембріогенетичні зміни хребта та ребер у вигляді напівхребців, розщеплення хребта, агенезії ребра, аномального реберно-хребетного зчленування. У віці після 7 років характерне уповільнення зростання, у пубертаті – затримка статевого розвитку.

Гемангіоми, невуси та інші дерматологічні прояви описані у 20% хворих. У 7% випадків синдром Айкарді протікає з аномаліями кінцівок: гіпоплазією пальців, синдактилією, каптодактилією.

Виражена олігофренія, рухові розлади з перших місяців життя зумовлюють глибоку інвалідність дитини. Дівчата потребують постійного догляду, половина їх нездатні до елементарного самообслуговування. Порушення м’язової іннервації за відсутності постійних реабілітаційних заходів супроводжується гіпотрофіями, у разі спастичності – розвитком контрактур.

Судомний синдром з генералізованими нападами та кластерними нападами посилює неврологічний дефіцит, олігофренію. Хребетні аномалії призводять до розвитку вираженого сколіозу. Хворі з синдромом Айкарді схильні до рецидивуючої пневмонії, мають більший ризик виникнення новоутворень.

Зовнішній вигляд дитини з лицьовими аномаліями, зменшеним кінчиком носа, латерально розташованими бровами дозволяє лікареві припустити генетичне захворювання. У неврологічному статусі показовими є м’язова гіпотонія або одностороння спастичність, зниження м’язової сили в кінцівках, пожвавлення рефлексів, зниження психічного розвитку. Діагностика синдрому здійснюється разом із генетиками, проте специфічний генетичний аналіз ще розроблено. Призначаються такі дослідження:

• Електроенцефалографія. Найбільш типовим ЕЕГ-ознакою синдрому Айкарді виступає гіпсаритмія, що з’являється після маніфестиції інфантильних спазмів. Типово відмінність ЕЕГ-патерну двох півкуль, феномен «розщепленого мозку». У деяких пацієнток енцефалографічна картина має стертий характер. Наявність варіабельних судомних нападів зумовлює поліморфізм змін ЕЕГ.
• Офтальмоскопія. Виявляє наявність хоріоретинальних лакун, що візуалізуються як білуваті депегментовані ділянки сітківки. Двосторонні лакуни розташовані асиметрично, у 10-20% випадків осередки діагностуються лише в одному оці. При офтальмоскопії пацієнток старшого віку діагностується катаракта, колобома та/або атрофія диска зорового нерва.
• Викликані зорові потенціали (ЗВП). Досліджуються для визначення гостроти зору у дитячому віці та проведення дифдіагностики з іншими офтальмологічними захворюваннями. У маленьких пацієнток без змін на очному дні гострота зору може відповідати віковій нормі.
• МРТ мозку. Візуалізує повне або часткове недорозвинення мозолистого тіла, ознаки коркової атрофії, пахігірію, розширення борозен. III шлуночок розширений, разом із бічними шлуночками зміщений вгору, навколо нього виявляються церебральні кісти. Відзначається зміна форми латеральних шлуночків, множинні ділянки гетеротопії з відсутністю диференціювання шарів кори, гідроцефалія.
• Рентгенографія скелета. Необхідна для діагностики кісткових аномалій, що супроводжують синдром Айкарді.

Перинатальна ДНК-діагностика не розроблена. Виявлення патології можливе під час ультразвукового дослідження вагітної. За даними УЗД 1 триместру можлива діагностика агенезії мозолистого тіла. Пізніше виявляються мікроцефалія, інтракраніальні кисті, хребетні аномалії та інші вади розвитку.

Диференційна діагностика

Необхідно диференціювати патологію Айкарді від інших ранніх мультисистемних уражень, що включають поєднання дисгенезу церебральних структур та порушення будови сітківки. Першим симптомом септооптичної дисплазії виступає горизонтальний ністагм, відсутній у пацієнтів із синдромом Айкарді. Відмінною рисою туберозного склерозу є наявність дерматологічних симптомів: гіперпігментацій, ангіофібром, ділянок «шагреневої» шкіри. Папілло-ренальний синдром протікає з ураженням нирок. Диференціальна діагностика з уродженими TORH-інфекціями проводиться на підставі даних лабораторних обстежень.

Слід відрізняти синдром Айкарді від захворювання на Айкарді-Гутієра з аутосомно-рецесивним типом успадкування. Останнє відноситься до прогресуючих лейкодистрофій дитячого віку, характеризується втратою набутих навичок, лімфоцитозом цереброспінальної рідини, підвищеним рівнем альфа-інтерферону, кальцифікатами у підкіркових структурах.

В основі терапії захворювання лежить паліативна медикаментозна допомога та реабілітаційні заходи. Базовою схемою є поєднання протисудомних і гормональних фармпрепаратів, що дозволяє досягти зниження частоти епіприступів. Основними компонентами лікування є:

• Антиконвульсанти. На першому етапі проводиться монотерапія в максимально переносимому дозуванні. Оскільки інфантильні спазми при синдромі Айкарді відрізняються стійкістю до протисудомних препаратів, доводиться переходити до комбінованої схеми терапії, що включає 2-3 препарати.
• Глюкокортикоїди. Показали свою ефективність при внутрішньом’язовому введенні протягом 1-3 місяців. У ряді випадків за призначенням лікаря можливе тривале глюкокортикоїдне лікування.
• Реабілітаційна терапія. Спрямована на підтримку рухової активності, запобігання м’язовій атрофії, формуванню контрактур при спастичності. Лікувальні заходи включають масаж та спеціальну гімнастику, розроблені індивідуально з урахуванням наявних аномалій. Дітям із середнім ступенем когнітивного дефіциту показані заняття із психологом, логопедом для максимально можливого розвитку навичок.

За різними даними, середня тривалість життя при синдромі Айкарді становить 8-18 років. 25% випадків захворювання закінчуються летальним кінцем у ранньому віці, причина смерті – повторні ускладнені пневмонії. З дівчаток, що залишилися, лише половина володіє навичками самообслуговування, 75% не здатні самостійно пересуватися. Тяжка олігофренія асоціюється з раннім дебютом судомного синдрому.

Оскільки синдром Айкарді є генетичним захворюванням з неуточненими етіофакторами генних мутацій, його специфічна профілактика скрутна. Можливе проведення загальних профілактичних заходів, спрямованих на охорону жінки від шкідливих впливів під час вагітності.