Синдром Альстрема

Синдром Альстрема – це генна патологія, за якої розвивається ожиріння, пігментний ретиніт, цукровий діабет 2 типу, сенсоневральна приглухуватість, кардіопатія, нефропатія. Вже на першому десятилітті життя відзначається прогресуюче зниження зору та слуху, надалі приєднується інсулінорезистентність, артеріальна гіпертензія, серцева недостатність, протеїнурія, гіпогонадизм. Для підтвердження діагнозу проводиться ЕхоКС, офтальмоскопія, ЕРГ, аудіометрія, біохімія крові, ДНК-діагностика. Лікування симптоматичне: дієта, цукрознижувальні препарати, інгібітори АПФ, підбір слухового апарату, тонованих лінз.

Синдром Альстрема відноситься до рідкісних генетичних розладів з низькою частотою популяції (менше 1 випадку на 1 000 000 населення). На даний час у міжнародному реєстрі зареєстровано понад 1050 таких пацієнтів із понад 60 країн. Описано випадки народження 2-3 дітей із цим захворюванням в одній сім’ї. Патологія стала відома і отримала свою назву у 1959 р. завдяки шведському офтальмологу К. Альстрему, молекулярно-генетична основа синдрому була відкрита у 1997 р. Клінічна значущість генетичного порушення полягає у ранньому дебюті та розвитку тяжких системних ускладнень.

Синдром Альстрема пов’язаний з аутосомно-рецесивним наслідуванням копій дефектних генів від обох батьків, які є безсимптомними носіями мутацій. Ген захворювання – ALMS1 – розташований на короткому плечі 2-ї хромосоми у локусі 2р13. Продуктом даного гена є однойменний білок, який бере участь у формуванні мікротрубочок і вій, транспорті речовин усередині клітини. Синдром Альстрема відносять до групи ціліопатії. На даний момент описано кілька десятків мутацій гена ALMS1, які у гомозиготному стані викликають розвиток генетичного розладу.

Ген ALMS1 експресується у багатьох тканинах організму: переважно у статевих залозах, головному мозку, сітківці ока, меншою – у нирках, селезінці, печінці. Його мутації призводять до синтезу дефектного рецепторного білка, що викликає структурні та функціональні аномалії вій – цілій. В результаті цилії позбавляються можливості виконувати свої сенсорні та рухові функції насамперед у тих органах, де відзначається підвищена експресія ALMS1.

Передбачається, що продукція аномального білка в паличках та колбочках сітківки викликає її пігментну інфільтрацію, дистрофію та атрофію нейроепітелію. Дисфункція статевих залоз супроводжується розвитком гіпогонадотропного гіпогонадизму, підшлункової залози – порушенням толерантності до глюкози. Поразка клітинних структур головного мозку, зокрема, нюхової цибулини, призводить до переїдання. Механізм розвитку деяких розладів при синдромі Альстрем залишається нез’ясованим.

Більшість клінічних ознак синдрому Альстрема дебютує вже у ранньому дитинстві, інша частина – протягом першого чи другого десятиліття життя. Найбільш ранні симптоми – світлобоязнь і ністагм – з’являються до 6-15 місяців і сигналізують про прогресуючу дистрофію сітківки. Діти із синдромом Альстрема народжуються з нормальною масою тіла, але ближче до 1-2 років у них розвивається ожиріння. Зниження слуху реєструється приблизно із 5 років. У будь-якому віці та періоді захворювання може виникнути дилатаційна кардіоміопатія.

Між 1,5 та 5 роками виникає інсулінорезистентність, яка до 20-30 років трансформується у цукровий діабет другого типу. Характерними є й інші ендокринні порушення: гіпотиреоз, у юнаків – гіпогонадотропний гіпогонадизм, крипторхізм, у дівчат – аменорея, гірсутизм, СПКЯ, пізніше – ендометріоз. У другому десятилітті розвивається гепатолієнальний синдром, нефропатія, макропротеїнурія. Можливе нетримання сечі.

Зростання дитини до пубертата випереджає кістковий вік на 1-3 роки, проте через раннє закриття зон зростання кінцеве зростання зазвичай буває нижчим, ніж у популяції. З аномалій скелета часто є порушення постави, брахідактилія. Виявляються дефекти верхнього зубного ряду. Зі шкірних проявів найбільш типові чорний акантоз, алопеція. Інтелект при синдромі Альстрема, як правило, не знижено, у деяких пацієнтів описана ЗПР.

Прогресування пігментного ретиніту призводить до повної сліпоти віком 7-8 років. Можливий розвиток гіперглікемії, діабетичного кетоацидозу. У всіх пацієнтів відзначається безпліддя. У будь-якому віковому періоді високий ризик раптової смерті через серцеву недостатність, зумовлену кардіоміопатією. Ниркова недостатність є причиною смерті у зрілому віці. Тривалість життя зазвичай не перевищує 40 років.

Веденням пацієнтів із синдромом Альстрема займаються лікарі різних спеціальностей: педіатри, окулісти, сурдологи, ендокринологи, кардіологи. При фізикальному обстеженні у пацієнтів визначається підвищений ІМТ, надмірний розвиток підшкірно-жирового шару, гіперпігментація шкіри у складках тіла, часто – артеріальна гіпертензія. Для уточнення діагностичної гіпотези виконується:

• Офтальмологічна діагностика За даними візометрії діагностується зниження гостроти зору. Огляд очного дна виявляє ознаки пігментної дегенерації сітківки. Електроретинограма демонструє ослаблення амплітуди біоелектричних хвиль.
• Сурдологічне обстеження. Аудіометричне дослідження слуху виявляє його двостороннє зниження від помірного до тяжкого ступеня. При плануванні слухопротезування виконується акустична імпедансометрія, ОАЕ, електрокохлеографія.
• Дослідження внутрішніх органів. За результатами УЗД ОБП визначається гепатоспленомегалія, жировий гепатоз. З метою визначення розмірів та функції серця, своєчасного виявлення ДКМП призначається ЕхоКГ. Підліткам із синдромом Альстрема для оцінки стану статевих залоз рекомендовано виконання УЗД геніталій (органів малого тазу, мошонки).
• Лабораторні проби У біохімічному аналізі крові визначається підвищений рівень трансаміназ, тригліцеридів, інсуліну, глюкози, глікозильованого гемоглобіну. У сечі реєструється глюкозурія, протеїнурія, гіперурикемія. Для оцінки інших ендокринних порушень визначається рівень тиреоїдних, гонадотропних та статевих гормонів.
• Генодіагностика. Проводиться обстеження обох батьків та хворої дитини. Молекулярно-генетичний аналіз гена ALMS1 виявляє гетерозиготне носійство мутацій у матері з батьком та гомозиготне – у дитини.

Диференційна діагностика

Синдром Альстрема необхідно відрізняти від інших генетичних та вроджених патологій, що протікають з метаболічними порушеннями, пігментним ретинітом, дисфункцією внутрішніх органів:

Корекція патології потребує залучення міждисциплінарної команди спеціалістів. Зважаючи на відсутність специфічного лікування, можливе виключно проведення симптоматичної терапії. Використовуються поведінкові, медикаментозні, хірургічні методи:

Тривалість життя хворих на синдром Альстрема знижена. Причинами загибелі стають тяжкі метаболічні ускладнення, серцева та ниркова недостатність. Систематичне спостереження та виконання всіх лікарських призначень дозволяє домогтися компенсації симптомів, покращити якість та продовжити життя. Профілактика полягає у виключенні близьких родинних шлюбів, проведенні генетичного консультування сімей, що зіткнулися з синдромом Альстрема.