Синдром Арта

Синдром Арта – це рідкісне генетичне Х-зчеплене захворювання, яке характеризується порушенням синтезу пуринових сполук. Патологія виникає при мутації у гені PRPS1. Основні клінічні прояви включають затримку психомоторного розвитку, сенсоневральну приглухуватість, численні координаційні порушення. Діагностика синдрому передбачає генетичне дослідження, проведення ЕНМГ, МРТ мозкових тканин, аналізів на продукти азотистого обміну. Лікування підтримуюче: комплексні реабілітаційні програми, встановлення кохлеарних імплантатів, профілактика та корекція інфекційних ускладнень.

Синдром Арта входить до групи захворювань, спричинених PRPS1-мутаціями. Також до цієї категорії належать хвороба Шарко-Марі-Тута, Х-зчеплена несиндромальна сенсоневральна глухота. Синдром Арта зустрічається дуже рідко, який завжди піддається діагностиці. Поширеність патології не перевищує 1 випадку на 1 млн. населення. Мутації, відповідальні за розвиток клінічної симптоматики, є Х-зчепленими, тому хворіють переважно хлопчики, а дівчатка стає носіями або страждають на легкий варіант захворювання.

Завдяки сучасним досягненням у сфері генетики встановлено, що синдром Арта спричинений мутаціями гена PRPS1, який локалізований на довгому плечі Х-хромосоми у локусі Xq22.1-q24.47. Хвороба передається у спадок від здорової матері-носія мутантного гена її синам, у яких розвивається повна клінічна картина, та дочкам, які частіше виступають у ролі носіїв. Можливість передачі мутації PRPS1 дитині становить 50%.

Фермент фосфорибозилпірофосфатсинтетазу (PRS) необхідний для першого етапу утворення нуклеотидів: перетворення рибози-5-фосфату до 5-фосфорибозил-1-пірофасфату в реакції фосфорилювання. У хворих на синдром Арта порушується структура PRS1, який в основному знаходиться в нервовій тканині, але збережена функція PRS2 в печінці, тому пурини частково синтезуються, і захворювання не є летальним.

Нуклеотиди виконують роль будівельного матеріалу для ДНК, беруть участь у передачі сигналів усередині клітини, є компонентами клітинних енергетичних систем. Тому порушення їхньої освіти проявляється серйозними проблемами функціонування організму, насамперед, нервової системи. Імовірно, тяжкі неврологічні ознаки синдрому обумовлені зниженням рівня гуанозинтрифосфату (ГТФ).

Основні ознаки патології включають прогресуюче погіршення слуху, затримку розумового розвитку, різноманітні порушення рухової активності. Синдром проявляється різними комбінаціями порушень у перші місяці після народження дитини. Більшість симптомів з’являється протягом 1-2 років життя, а після цього віку приєднується погіршення зору, пов’язане з атрофією зорового нерва.

У хворих визначається легкий або помірний ступінь розумової відсталості, проте точно виявити ступінь порушення когнітивних здібностей неможливо через поєднані порушення зору і слуху. Розлади моторної сфери представлені зниженням м’язової сили та тонусу, втратою чутливості у кінцівках, змінами рефлекторної активності.

Іноді синдром спостерігається у жінок, які є гетерозиготними носіями мутації PRPS1. Ознаки виникають у віці старше 20 років і полягають у прогресуючому зниженні слуху внаслідок сенсоневральної приглухуватості. Описані поодинокі прояви інших патогномонічних симптомів у пацієнтів жіночої статі: атаксія (2 випадки), зниження тонусу м’язів (1 випадок), гіперрефлексія (1 випадок).

Синдром Арта, як правило, протікає важче за інші варіанти порушень PRPS1, оскільки супроводжується вираженим імунодефіцитом. Пацієнти страждають від рецидивуючих інфекцій дихальних шляхів, травного тракту, опортуністичних інфекцій та генералізованих запальних процесів. Септичні ускладнення нерідко закінчуються смертю дитини на ранньому віці.

Порушення роботи зорового та слухового аналізатора, затримка інтелектуального розвитку, розлади рухової функції все це призводить до ранньої інвалідизації. Синдром Арта відрізняється незворотним характером патологічних порушень, що скорочує тривалість життя хворих, погіршує її якість, провокує проблеми із соціалізацією.

Педіатр, який виявляє типовий для спадкового захворювання симптомокомплекс, направляє дитину на детальне обстеження до генетичного центру. Після виявлення у хворого клінічних ознак синдрому Арта (розумової відсталості, зниження слуху, рухових розладів) призначається комплекс діагностичних методів:

• Електронейроміографія. При ЕНМГ діагностується затримка проведення нервових імпульсів, що корелює з тяжкими розладами периферичної іннервації. Для уточнення патологічних змін виробляється біопсія нерва, що виявляє осередки демієлінізації.
• МРТ мозку. На знімках виявляються ураження зорових нервів, ділянки витончення білої речовини, що вказує на демієлінізуючі процеси. У частини пацієнтів із синдромом Арта результати МРТ не показують жодних ознак органічного ураження ЦНС.
• Молекулярно-генетичне тестування. Верифікація специфічної мутації – єдиний 100% точний метод підтвердження діагнозу. Найчастіше дослідження проводиться тільки ген PRPS1, але для диференціальної діагностики показана мультигенна панель методом секвенування геному.
• Аналіз сечі. При дослідженні визначаються відсутність чи низький рівень гіпоксантину, у своїй кількість інших пуринів не більше норми. Зміст сечової кислоти у крові перебуває в нижній межі норми, що дозволяє виключити синдром надактивності PRS.

Синдром відноситься до категорії невиліковних захворювань, тому медична допомога спрямована на уповільнення прогресування симптоматики, максимально можливу адаптацію до життя. Хворим необхідне довічне підтримуюче лікування, у тому числі у форматі проживання у спеціалізованих реабілітаційних центрах. Допомога пацієнтам, у яких виявлено синдром Арта, включає кілька напрямків, основними з яких є:

• Корекція слуху. За потреби проводиться кохлеарна імплантація для відновлення слухової функції, підвищення комунікативних та когнітивних навичок.
• Поліпшення рухової активності. Для зменшення проявів атаксії хворим показані масаж, спеціальні комплекси ЛФК, прийом препаратів: вітамінів групи В, ангіопротекторів, засобів для покращення метаболізму.
• Соціальна реабілітація. Щоб розвинути інтелектуальні навички пацієнта, призначається індивідуальна програма занять із олігофренопедагогами, логопедами, дефектологами.
• Профілактика ускладнень. Через високу частоту інфекцій рекомендовано імунокорекцію, дітям також обов’язково виконують планову та факультативну вакцинацію. Для лікування інфекційних процесів використовуються антибіотики.

Експериментальне лікування

У медицині продовжується пошук нових методів терапії для контролю симптоматики при хворобі Арта. Отримано обнадійливі результати при використанні S-аденозилметіоніну (SAM), який сприяв редукції клінічних проявів у 2 пацієнтів. Ефект препарату реалізується за рахунок поповнення запасів пуринових нуклеотидів в організмі. Терапія вважається експериментальною, потребує подальшого клінічного тестування.

Синдром Арта протікає важче, ніж інші варіанти мутацій PRPS1, тому він нерідко закінчується смертю хлопчиків раннього віку. Для жінок-носіїв гена прогноз щодо сприятливий, вони мають гарну якість та тривалість життя. Основу профілактики становить генетичне консультування сімей, де траплялися випадки підозрілих на синдром Арта патологій, яке проводиться на етапі планування вагітності.