Синдром білого халату

Синдром білого халату – це дисфункція вегетативної нервової системи, яка обумовлена ​​психічною напругою, пов’язаною з присутністю лікаря та/або перебуванням у медичному закладі. Основний симптом – високі показники артеріального тиску під час вимірювання в лікувальному закладі. Діагностика синдрому виконується шляхом зіставлення результатів дослідження АТ різними методами (на прийомі лікаря, СКАД, СМАД). Лікування включає медикаментозну підтримку, психотерапію, корекцію факторів ризику розвитку артеріальної гіпертензії.

Синдром білого халата має кілька синонімічних назв – феномен білого халата, гіпертонія білого халата. У клінічній практиці його належать до тривожно-фобічним розладам або розглядають як варіант психогенної гіпертонічної хвороби. Епідеміологія синдрому точно не встановлена, за різними даними його поширеність коливається від 10 до 75% у загальній популяції. За даними досліджень, серед осіб із артеріальною гіпертонією цей показник становить 9-12%.

Синдром білого халата розвивається як реакція на стресову ситуацію, пов’язану з відвідуванням медичного закладу, взаємодією з фельдшером, лікарем чи медичною сестрою. Ключовою причиною розладу є емоційна напруга (тривога, страх), спровокована лікувально-діагностичним процесом. До факторів ризику належать:

• Висока тривожність. Особи з неврастенічним типом характеру більш схильні до СБХ, ніж інші. Ризик розвитку синдрому ще вищий за наявності тривожних та фобічних невротичних розладів.
• Хронічний стрес. Для пацієнтів, які перебувають у постійній психічній та фізичній напрузі, похід до лікаря та ситуація дослідження можуть стати причиною збою в роботі вегетативного відділу нервової системи, підвищення артеріального тиску.
• Спадкова схильність. Імовірність прояву синдрому підвищується, якщо у батьків чи інших найближчих родичів встановлено діагноз артеріальної гіпертонії, ВСД. У таких випадках є схильність до судинної реакції на стрес.
• Неправильний спосіб життя. Ризик формування СБХ зростає при курінні, зловживанні алкоголем, гіподинамії, нераціональному харчуванні. Негативно позначаються навантаження на роботі, недостатня кількість сну.
• Метаболічні розлади. Психогенна артеріальна гіпертензія виникає при супутніх порушеннях жирового та вуглеводного обміну. Найчастіше хворіють люди з дисліпідемією, порушенням толерантності до глюкози (предіабет).

Синдром білого халата – наслідок надмірної реактивності судинних стінок у поєднанні з нестійкістю до психоемоційних стресових навантажень. Перебування в лікарні пацієнт переживає як потенційну загрозу, тому організм готується до оборони чи втечі. На фізіологічному рівні відбувається викид у кров катехоламінів та глюкокортикостероїдів.

Активується симпатичний відділ автономної нервової системи, мобілізується кровообіг: частішає серцебиття, підвищується тонус судин, унаслідок чого різко підвищується артеріальний тиск. Хронічний тривалий стрес та високий рівень тривожності призводять до ригідності судин, підвищення лабільності симпатичної автономної іннервації. Це провокує початок та посилює перебіг серцево-судинних патологій.

Основний прояв синдрому білого халата – підвищення артеріального тиску до 140/90 мм рт. ст. і більше у присутності лікаря чи іншого медичного працівника в уніформі. Характерно, що з самостійному вимірі показників у немедичних умовах результати виявляються нормальними. Іноді крім збільшення значень артеріального тиску спостерігаються й інші симптоми, які поділяються на емоційні та вегетативні.

Ситуація взаємодії з лікарем, певні медичні інструменти та обладнання викликають у хворого тривогу, яка має різний ступінь виразності: від ледь помітної емоційної напруженості до сильного занепокоєння з непосидючістю, плаксивістю, тремтінням. Нерідко тривожний стан розвивається вже на етапі планування походу до лікарів.

Серед вегетативних симптомів найпоширеніші – блідість чи почервоніння шкірних покривів, відчуття нестачі повітря, відчуття жару, ознобу. Дихання пацієнта стає частим та поверхневим, посилюється потовиділення, виникає тремор кінцівок. Багато хворих скаржаться на нудоту, сухість у роті, раптову слабкість та дискомфорт у ділянці грудей.

Тривалий перебіг синдрому білого халату провокує формування ендотеліальної дисфункції на кшталт ареактивності. Це призводить до нестійкості симпатичної вегетативної іннервації, ригідності стінок судин. Розвиваються серцево-судинні захворювання та посилюється перебіг наявних кардіологічних розладів.

У пацієнтів із СБХ частота розвитку серцево-судинної патології на 12% вища, ніж у людей з нормальним рівнем артеріального тиску. Часта гіпертензія, що повторюється, підвищує ризик хвороби нирок і збільшення лівого шлуночка серця. До поширених ускладнень відносять ішемічну хворобу (ІХС), мозковий інсульт, транзиторні ішемічні атаки (ТІА), ниркову та серцеву недостатність.

Синдром білого халата – розлад, що має психогенну основу, але проявляється соматично, через порушення роботи серця та судин. Тому в діагностичний процес включені спеціалісти різних напрямків: терапевт, лікар-кардіолог, психотерапевт. Основні завдання дослідження – виявити емоційний компонент порушення, диференціювати синдром від вегето-судинної дистонії та гіпертонії, виявити фактори ризику та ураження внутрішніх органів. Діагностика складається із трьох частин:

1. Збір анамнезу. Кардіолог з’ясовує наявність шкідливих звичок (паління, вживання алкоголю) та хвороб серця, судин у сім’ї хворого. Визначає індекс маси тіла, схильність до ожиріння. Якщо ризик кардіопатологій високий, виконується ЕКГ.
2. Визначення рівня АТ. Крім вимірювання кров’яного тиску в кабінеті лікаря, проводиться добове моніторування та самоконтроль АТ. Отримані результати порівнюються. При синдромі білого халата показники СМАД та СКАД відповідають нормі, а при справжній судинній гіпертонії підвищено
3. Психологічне обстеження. Емоційні розлади у хворих із кардіологічними проблемами протікають приховано, масковані соматичними скаргами. Психодіагностичне дослідження дозволяє виявити рівень тривоги та депресії. Використовується шкала Цунга, тест Спілбергер, опитувальник вегетативних змін.

Терапія СБХ проводиться комплексно. Більшості пацієнтів потрібна психотерапевтична допомога та прийом легких седативних засобів. Якщо серцево-судинний ризик оцінюється як високий, є метаболічні порушення, ураження органів, то призначається антигіпертензивне лікування та проводиться профілактика факторів підвищеного ризику. Отже, тактика ведення пацієнта складається індивідуально. Повний список лікувальних заходів включає:

• Психотерапію. Ефективними є тренінги саморегуляції, які дозволяють пацієнту зменшувати частоту серцевих скорочень, регулювати судинний тонус через зміну дихання та м’язову релаксацію. З метою зниження стресогенності ситуації відвідування лікаря використовуються методи раціональної, когнітивно-поведінкової психотерапії.
• Прийом седативних препаратів. Для зменшення ситуативної тривожності та нормалізації вегетативних процесів призначаються засоби із седативним ефектом. Поширено застосування біологічно активних добавок на основі рослинних компонентів, вегетотропних та протитривожних препаратів.
• Виняток факторів ризику. Пацієнтам показано зміну способу життя: відмова від куріння та вживання алкоголю, нормалізація ваги тіла, збільшення фізичних навантажень. Корекція харчування передбачає зниження кількості кухонної солі, збільшення кількості рослинної їжі, зменшення обсягу продуктів із тваринними жирами.
• Прийом антигіпертензивних антибіотиків. Препарати зниження АТ призначаються з обережністю. Підставою для антигіпертензивної терапії при СБГ може бути високий ризик захворювань судин та серця, безсимптомне ураження органів-мішеней.

За виконання рекомендацій лікаря синдром білого халата успішно коригується і викликає ускладнень. В цілому прогноз сприятливий, за винятком випадків із тривалим перебігом. Профілактичні заходи: припинення куріння, утримання від споживання алкогольних напоїв, регулярна фізична активність. Пацієнтам з підвищеною тривожністю слід лікуватися в тих самих лікарів протягом багатьох років, не змінювати медичний заклад, відвідувати його у супроводі близької людини, здатної підтримати і заспокоїти.