Синдром Білса

Синдром Білса — це рідкісне моногенне захворювання, клінічно подібне до синдрому Марфана, яке виникає внаслідок порушення структури сполучної тканини. Має аутосомно-домінантний тип наслідування. Патологія проявляється суглобовими контрактурами, множинними аномаліями структури скелета, специфічною деформацією вушної раковини на кшталт «м’ятого» вуха. Для діагностики призначається молекулярно-генетичне дослідження, проводяться методи інструментальної візуалізації (рентген-знімок скелета, КТ суглобів, УЗД серця). Лікування включає вітамінно-мінеральні та енерготропні препарати, фізіотерапію, масаж та ЛФК.

Синдром Білса (вроджена контрактурна арахнодактилія) отримав свою назву на честь американського лікаря Родні Білса, який разом зі своїм колегою Фредеріком Гехтом описав типові клінічні симптоми в 1971 р. Генетична природа патології була встановлена ​​в 1994 р. Зважаючи на рідкісну зустріч . На сьогодні у літературі описано близько 120 випадків синдрому Білса. Незважаючи на це, проблема не втрачає своєї актуальності через складність постановки правильного діагнозу, відсутність етіопатогенетичних методів терапії.

Захворювання має моногенну природу – виникає при дефекті гена FBN2, який розташовується на 5-й хромосомі в локусі 5q23-q31 та кодує синтез протеїну фібриліну-2. При синдромі Білса успадкування відбувається за аутосомно-домінантним типом: за наявності хвороби в одного з батьків ризик народження хворої дитини становить 50%, тому всі відомі випадки мають сімейний характер.

Синдром зумовлений структурною патологією білка фібриліну-2, який складається з 2889 амінокислот і відповідає за побудову позаклітинного матриксу сполучної тканини. У нормі максимальна експресія цього протеїну спостерігається у першому триместрі вагітності, коли відбувається закладка та диференціювання всієї тканини ембріона. У хворих на хворобу Білса порушується структура кісткової тканини, складання еластичних волокон.

Деформація сполучної тканини проявляється множинними аномаліями будови скелета. Крім того, пошкоджений фібрилін-2 експресується у структурах очного яблука, органах серцево-судинної системи, викликаючи вроджені вади розвитку. Патогенетичні особливості захворювання подібні до синдрому Марфана, при якому порушується утворення фібриліну-1, тому не виключені діагностичні помилки.

Прояви синдрому Білса визначаються у дитини безпосередньо після пологів. Помітні лійкоподібна деформація грудної клітки, клишоногість, викривлення та відхилення пальців у бік мізинця (ульнарна девіація). Типовою ознакою вважаються тонкі, надмірно довгі пальці рук — звані «павучі пальці», або арахнодактилія. Патології лицьового скелета включають доліхоцефалію, високий лоб, готичне небо.

Патогномонічною ознакою симптомом Білса є «м’яте вухо» — деформації вушних раковин, які проявляються хаотично розташованими складками, що нагадують зім’ятий аркуш паперу. Поразка опорно-рухового апарату характеризується множинними контрактурами суглобів. Найчастіше уражаються ліктьові та колінні зчленування, дрібні міжфалангові суглоби.

Близько 15-20% пацієнтів, окрім патологій будови кісткової системи, стикаються з аномаліями внутрішніх органів. Типові порушення ідентичні таким при синдромі Марфана: аневризм аорти, порушення структури артерій і вен середнього калібру, вади серця (додаткові хорди, дефекти міжпередсердної або міжшлуночкової перегородки, пошкодження клапанного апарату). Характерною ознакою хвороби Білса служить підвивих кришталика.

Кісткові ураження у більшості хворих мають тенденцію до зворотного розвитку при правильному проведенні реабілітаційних заходів, однак у деяких хворих вони неухильно прогресують. Такі люди стикаються зі значним зниженням обсягу активних рухів, порушеннями фізичного розвитку, особливо важких випадках встановлюється інвалідність внаслідок обмеження пересування.

Захворювання відрізняється яскравими клінічними симптомами з моменту народження дитини, проте через його подібність до синдрому Марфана і більш високої поширеності останнього можливі помилки в діагностиці. Обстеження пацієнта проводить педіатр (неонатолог) разом із лікарем-генетиком, дитячим ортопедом-травматологом, кардіологом. До плану діагностики включаються такі методи:

• Генетичне тестування Молекулярно-генетичний аналіз виявлення мутації FBN2 — єдиний спосіб зі 100% точністю підтвердити діагноз, диференціювати патологію із хворобою Марфана. Дослідження проводиться як у постнатальному періоді, так і пренатально, якщо один з майбутніх батьків страждає на контрактурну арахнодактилію.
• Рентгенографія скелета. Для уточнення ступеня кісткових викривлень показано рентгенологічне дослідження кінцівок, хребта, черепа. Також виконується рентгенографія суглобів із контрактурами, КТ чи МРТ суглобів для більш точної діагностики.
• ЕхоКГ. Для підтвердження або виключення вроджених вад серця використовується ультразвукове дослідження, яке детально показує структуру органу. Щоб комплексно досліджувати серцево-судинну систему, застосовується ЕКГ, холтерівське моніторування. За необхідності призначається КТ чи МРТ серця.
• Консультація офтальмолога. Враховуючи високу поширеність вад очей при хворобі Білса, рекомендовані офтальмоскопія, оцінка гостроти зору. Для вивчення ступеня усунення кришталика виробляється ультразвукова біомікроскопія, біометрія ока. Додатково вимірюється внутрішньоочний тиск.

Консервативна терапія

Етіопатогенетична терапія синдрому Білса не розроблена. Медична допомога зводиться до призначення симптоматичних ліків, проведення комплексної реабілітації, регулярного динамічного спостереження пацієнта у профільних фахівців. Лікування захворювання починається з раннього віку, відразу після встановлення діагнозу, і включає наступні напрямки:

• Метаболічна терапія. Для нормалізації темпів фізичного розвитку, покращення м’язової сили використовують препарати з левокарнітином. Щоб зміцнити кісткову тканину, застосовуються активні метаболіти вітаміну Д разом із кальцієвими добавками, остеогеноном.
• ЛФК. Щоб підвищити рухливість у суглобах, збільшити обсяг активних рухів, покращити координацію, рекомендується лікувальна фізкультура. Заняття найчастіше доповнюються масажем, який допомагає нормалізувати м’язовий тонус, покращує кровопостачання та енергообмін у м’яких тканинах.
• Фізіотерапія. Хороший ефект при контрактура суглобів показує ударно-хвильова терапія, електрофорез, УВЧ-терапія. Щоб усунути м’язові спазми, зняти біль та дискомфорт, проводяться бальнеотерапія, парафінові або озокеритові аплікації.

Пацієнти з синдромом Білса підлягають диспансерному спостереженню групи фахівців: педіатра (терапевта), профільних лікарів — ортопеда, кардіолога, офтальмолога. Частота оглядів у середньому 1-2 рази на рік, за показаннями, число профоглядів збільшується. При задовільному самопочутті призначається санаторно-курортне лікування, що надає гарну загальнозміцнюючу дію на організм.

Хірургічне лікування

Консультація кардіохірурга рекомендована хворим із вродженими аномаліями серця та великих судин, які можуть вимагати оперативної корекції. При ускладнених формах підвивиху кришталика потрібна допомога офтальмохірургів: факоемульсифікація, імплантація інтраокулярної лінзи.

За своєчасного початку лікування вдається зменшити або нівелювати суглобові контрактури, що позитивно позначається на якості життя пацієнтів. Прогноз у більшості випадків сприятливий, проте наявність вроджених серцево-судинних вад погіршує перспективи. Профілактика синдрому Білса передбачає медико-генетичне консультування людей, у сім’ї яких були випадки захворювання, проведення пренатальної діагностики.