Синдром Біна

Синдром Біна – це дифузний шкірно-слизовий ангіоматоз. Захворювання виникає при мутації в гені TEK, що знаходиться в локусі 9p21. Патологія проявляється множинними мальформаціями вен – блакитними «каучуковими» утвореннями, розташованими в шкірі, слизових оболонках шлунково-кишкового тракту, деяких внутрішніх органах. Для діагностики синдрому Біна проводять гемограму, коагулограму, ендоскопічне дослідження шлунково-кишкового тракту, інші методи візуалізації з урахуванням клінічних проявів. Лікування комбіноване: консервативна терапія для придушення проліферації клітин та корекції ознак анемії, хірургічне або малоінвазивне втручання для висічення аномальних венозних судин.

Судинні мальформації зустрічаються у 1-1,5% людей, що виникають у зв’язку з морфогенетичними аномаліями венозної мережі. Синдром Біна є множинними венозними мальформаціями з низькою швидкістю кровотоку. Захворювання названо на честь американського терапевта Вільяма Біна, який описав його клінічні прояви у 1958 році. Альтернативна назва – “синдром блакитного гумового невуса” (BRBNS). Передбачувана частота патології – 1 випадок на 14 000 новонароджених, але точна інформація відсутня через рідкість хвороби.

Синдром Біна виникає внаслідок соматичної мутації гена TEK, який розташовується на короткому плечі 9-ї хромосоми у 21-му локусі. Найчастіше виявляють точкові мутації в екзонах 17 і 23. Більшість випадків хвороби мають спорадичний характер – виникають de novo за відсутності обтяженого сімейного анамнезу. Однак при спостереженні за кількома сімейними випадками можна припустити можливість аутосомно-домінантного типу успадкування.

Ген ТЕК кодує специфічний протеїн TIE2 – внутрішньоклітинну частину рецептора тирозинкінази. Цей білок знаходиться тільки в ендотеліальних структурах. Він бере участь у передачі стимулюючих сигналів усередину клітини, регулює активність клітинного поділу, підтримує стабільність судинної мережі. При синдромі Біна рецептори TIE2 знаходяться у надактивному стані, тому постійно передають сигнали диференціювання до ендотелію.

При захворюванні активізуються не тільки рецептори тирозинкінази, а й протеїнкінази PI3K/AKT. Вони відіграють важливу роль у метаболізмі, зростанні та диференціювання клітин. Синдром Біна характеризується порушенням нормальної функції ендотелію у всіх клітинах, що містять мутацію, внаслідок чого відбувається надмірне зростання та проліферація судин. Відня набувають незвичайну звивисту будову і формують мальформації.

У 39% пацієнтів із синдромом Біна видимі судинні мальформації на шкірі або під шкірою спостерігаються вже в періоді новонародженості або виникають у дитячому віці. У решті 61% випадків симптоматика вперше проявляється у старшому дитячому чи дорослому віці. Терміни маніфестації синдрому Біна не корелюють зі ступенем тяжкості захворювання та віддаленим прогнозом.

Найбільш поширена ознака хвороби – венозні мальформації у шкірі, які переважно розташовуються на тулубі та дистальних відділах кінцівок, особливо на подушечках пальців рук та ніг. Вони мають блакитний колір, еластичну гумову консистенцію, легко стискаються при натисканні. Розміри утворень варіюють від 2-3 мм до кількох сантиметрів. Згодом наявні судинні аномалії збільшуються у розмірах, поряд з ними виникають нові.

У 76% пацієнтів синдром Біна проявляється мальформаціями у слизовій оболонці та підслизовому шарі тонкого кишечника. Новоутворення має такі самі зовнішні характеристики, як і нашкірні судинні аномалії. У 13% ​​випадків, крім типових локалізацій, спостерігається ураження інших органів: центральної нервової системи, очей, легень, нирок та сечового міхура. Зрідка хвороба вражає гладкі та поперечно-смугасті м’язи, кістки, серозні оболонки.

Венозні мальформації в шлунково-кишковому тракті стають причиною гострих і хронічних кровотеч. Крововтрати невеликого обсягу тривалий час залишаються непоміченими та призводять до хронічної постгеморагічної анемії. У пацієнта виникає підвищена стомлюваність, задишка, погана переносимість фізичних навантажень. Характерна хвороблива блідість шкіри, збочення смаку, погіршення стану волосся та нігтів як прояв сидеропенічного синдрому.

Основна небезпека синдрому Біна полягає у можливості гострих шлунково-кишкових кровотеч. Вони проявляються кривавим блюванням, виділенням темної крові з прямої кишки, чорним дьогтеподібним стільцем (меленої). За відсутності екстреної медичної допомоги масивні геморагії можуть завершитися летальним кінцем. До серйозних наслідків захворювання відносять інфаркт кишечника, кишкову непрохідність зі збільшенням числа та розмірів судинних утворень.

Найчастіше пацієнти звертаються до лікаря-дерматолога зі скаргами на косметичний дефект або потрапляють на прийом лікаря-терапевта з неспецифічними ознаками анемії. На першій консультації оцінюють давність появи та характер зростання судинних утворень, наявність суб’єктивних симптомів, чи відсутність подібних проявів у кровних родичів. Для встановлення діагнозу синдрому Біна призначаються такі методи дослідження:

• Ендоскопічна діагностика. Для виявлення венозних мальформацій у шлунково-кишковому тракті використовують ЕФГДС, колоноскопію. Оскільки більшість утворень знаходиться в тонкому кишечнику, недоступному для огляду цими методами, додатково проводять трансоральну або трансректальну ентероскопію, відеокапсульну ендоскопію.
• Ультразвукове сканування. УЗД призначають, щоб підтвердити або виключити ураження м’яких тканин та внутрішніх органів. Дослідження у стандартному режимі доповнюють доплерографією, щоб оцінити параметри кровотоку та визначити судинний характер виявлених утворень.
• Нейровізуалізація. КТ чи МРТ мозку з контрастним посиленням – інформативний спосіб виявлення венозних мальформацій. У немовлят для дослідження внутрішньочерепних структур активно застосовують нейросонографію як найпростіший та найбезпечніший метод.
• Аналізи крові. Для діагностики анемії проводять гемограму, в якій виявляють низькі рівні гемоглобіну та еритроцитів, зменшення колірного показника та зниження обсягу еритроцитів. Такі дані вказують на гіпохромну мікроцитарну анемію, типову для хронічних геморагій та залізодефіциту. Порушення згортання крові визначають за результатами коагулограми.
• Консультація генетика. При характерних патоморфологічних змінах постановка діагнозу не становить труднощів. Генетичне консультування буде потрібне при нетипових судинних мальформаціях, підозрі на сімейний варіант захворювання. За показаннями проводять молекулярно-генетичні випробування.

Диференційна діагностика

Клінічні прояви синдрому Біна необхідно відрізняти від інших видів венозних мальформацій (ангіодисплазій): стовбурових дилатаційних, стовбурових обструктивних, екстратрункулярних дифузних або обмежених. Диференціальна діагностика також проводиться з простою, кавернозною та комбінованою гемангіомою – доброякісною судинною пухлиною, яка, на відміну від мальформації, може з часом регресувати та зменшуватись у розмірах.

Консервативна терапія

Єдиний специфічний препарат, який пройшов дослідження та активно застосовується у клінічній практиці, – імунодепресант-інгібітор активації лімфоцитів. Ліки блокують внутрішньоклітинні передачі сигналів та взаємодію з системою mTOR-білка, який бере участь у патогенезі синдрому Біна. Фармакотерапія спрямована на пригнічення клітинної проліферації, зупинення подальшого зростання мальформацій, попередження нових судинних аномалій.

Оскільки більшість випадків синдрому Біна супроводжуються постгеморагічним залізодефіцитом, необхідна корекція анемії. Пацієнтам призначають препарати заліза у пероральній або парентеральній формі з урахуванням рівня гемоглобіну та загального стану. При тяжкому анемічному синдромі використовують гемотрансфузії, які можуть доповнювати переливанням тромбоцитарної маси для корекції ознак гіпокоагуляції.

Хірургічне лікування

При синдромі Біна призначають оперативні втручання та нові малоінвазивні методики для видалення судин: склеротерапію, лігування, лазерну або аргоноплазмову коагуляцію. Ендоскопічні маніпуляції мають мінімальну травматичність та короткий період реабілітації, проте їх проведення становить технічні складності, особливо при глибокому заляганні мальформацій. Тому при множинному ураженні потрібна резекція ділянки тонкої кишки.

Нові методи лікування показують високу ефективність, тому віддалений результат сприятливий. Прогноз залежить від своєчасності діагностики – виявлення та видалення мальформацій на ранньому етапі позбавляє людину від загрозливих геморагій, тяжкого ступеня анемії. Первинна профілактика синдрому Біна відсутня. Після лікування пацієнти перебувають під наглядом лікаря, щоб унеможливити рецидивування, кровотечу із прихованих вогнищ.