Синдром Блуму

Синдром Блуму (BSyn) – це рідкісне спадкове захворювання з аутосомно-рецесивним механізмом передачі, яке проявляється затримкою росту, телеангіектатичної еритемії, зниженою імунною реактивністю. У хворих, як правило, розвиваються ураження легень, порушення репродуктивної функції, спостерігається схильність до злоякісних новоутворень. Синдром діагностується пре-і постнатально. Найбільш інформативним є молекулярно-генетичне дослідження. Лікування симптоматичне: застосовуються антибіотики, імуноглобуліни, антисекреторні засоби, при онкопатології показана хіміопроменева терапія.

Синдром отримав свою назву на честь американського дерматолога Девіда Блума, який описав характерні клінічні ознаки у трьох пацієнтів у 1954 р. Цитогенетичні особливості хвороби були виявлені американським генетиком Джеймсом Германом у 1965 р., а молекулярно-генетичні причини встановлені у 1995 році. . у світі було зареєстровано 265 хворих. У 25% всіх випадків патології синдром зустрічається у євреїв-ашкеназі (частота 1:48000). Чоловіки більш схильні до захворювання, вони становлять до 80% від усіх страждаючих хворобою Блума.

Синдром викликаний мутацією гена BLM, розташованого на довгому плечі 15 хромосоми і кодує фермент ДНК-хеліказ RecQI3. Для маніфестації захворювання необхідно, щоб порушення нуклеотидної послідовності виникли обох алелях гена. Патологія має аутосомно-рецесивний тип успадкування, носія одного мутантного алелю виявляється приблизно у 1% євреїв-ашкеназі. Основним чинником ризику є близькі родинні шлюби.

Головну роль механізмі захворювання грає ушкодження ферменту ДНК-хеликазы, який бере участь у процесах подвоєння ДНК. Також ензим попереджає та усуває спонтанні мутації генетичного коду, що виникають при порушеннях молекулярних процесів реплікації, дії мутагенних факторів. При мутації білка BLM відбувається синтез неактивного ферменту, який перестає контролювати клітинний поділ.

У пацієнтів, які страждають на захворювання, порушується процес формування «сестринських» хроматид, які в нормі утворюють нитку ДНК. Синдром Блума характеризується підвищеною у 10 разів частотою обмінів генетичного матеріалу між двома ланцюгами нуклеотидів, що супроводжується ушкодженням хромосомної структури, появою спонтанних точкових мутацій.

При синдромі Блума є типові зміни фенотипу, які помітні вже в ранньому дитячому віці. Характерна витягнута форма голови (долихоцефалія), надмірно вузька особа при одночасному збільшенні носа та вушних хрящів. У дітей порушуються темпи фізичного розвитку: максимальне значення росту при хворобі Блума становить близько 150 см, проте нормальні пропорції тіла. Через дефіцит підшкірної клітковини хворі виглядають надмірно худими.

З раннього віку на шкірі проступає фотодерматит – червоний висип з ділянками розширення капілярів (телеангіектазії). Висипання провокуються впливом ультрафіолету. Шкірні зміни переважно локалізовані у середній третині особи на кшталт «метелика». У міру зростання дитини ділянки висипу поширюються на плечі, передпліччя, тил кистей рук. Також типові темні плями, що чергуються з осередками депігментації.

Пацієнти із синдромом Блума найчастіше мають когнітивні порушення у вигляді зниження пам’яті, погіршення концентрації уваги, у дітей відзначається відсутність мотивації та інтересу до навчання. У цьому інтелект у межах норми, розумова відсталість не характерна. Генетичне захворювання асоційовано зі зниженням зору на тлі хронічного кон’юнктивіту, двосторонньої гіпоплазії зорового нерва

Найнебезпечнішим наслідком синдрому Блума вважається високий ризик канцерогенезу. У пацієнтів дитячого та підліткового віку в основному розвиваються онкогематологічні захворювання – лейкози, лімфоми, а також рідкісні види новоутворень, такі як остеогенна саркома, пухлина Вільмса. У дорослих частіше формуються аденокарциноми кишечника та стравоходу, жінки схильні до раку молочної залози.

Внаслідок зниження імунітету хворих турбують рецидивні інфекції: бронхіти, пневмонії, гастроентерити, підвищується ризик опортуністичних інфекцій (пневмоцистних, кандидозних). У 15% випадків у дорослому віці з’являється цукровий діабет 2 типу. У чоловіків синдром часто ускладнюється гіпогеніталізмом, недорозвиненням яєчок, азооспермією. Жінки страждають на яєчникову дисфункцію, дисменорею або аменорею, ранню менопаузу.

Обстеження пацієнта з підозрою на синдром Блума проводиться за участю дерматолога, генетика, ендокринолога, за показаннями до огляду залучають гастроентеролога, онколога, імунолога. На первинній консультації визначаються специфічні фенотипічні зміни, які свідчать про генетичну патологію, ретельно уточнюється сімейний анамнез. Щоб точно діагностувати синдром, призначаються такі методи дослідження:

• Генетичне тестування Синдром Блума верифікують шляхом молекулярно-генетичного обстеження геному на ген BLM, що мутував, цитогенетичної діагностики частоти обміну між сестринськими хроматидами. У сім’ях високого ризику можливе антенатальне генетичне дослідження при біопсії хоріону чи амніоцентезі.
• Інструментальна візуалізація. Для виявлення хронічних патологій дихальної системи проводять рентгенографію ОГК, КТ легень, бронхоскопію. При симптомах з боку шлунково-кишкового тракту виконуються ЕФГДС, УЗД черевної порожнини. По можливості використовуються непроменеві методи діагностики, щоби не провокувати пухлини шкіри.
• Додаткові лабораторні методи. При рецидивуючих інфекціях застосовується розширена імунограма, що дозволяє оцінити гуморальний та клітинний імунітет. Регулярний контроль глюкози необхідний для своєчасного виявлення цукрового діабету. Нез’ясовна анемія в результатах гемограми може вказувати на онкопатологію.

Пацієнтам із BSyn рекомендовано симптоматичне лікування, яке підбирають з урахуванням вираженості клінічних проявів, наявності ускладнень. Найчастіше синдром Блума супроводжується інфекціями, для корекції яких призначаються антибіотики, імуномодулятори, а при тяжкому імунодефіциті використовується замісне введення сироваткових імуноглобулінів. Інші напрями лікування:

• Корекція метаболічних показників. При порушенні обміну глюкози приймають пероральні гіпоглікемічні препарати. Деяким пацієнтам контролю цукрового діабету підбирають режим інсулінотерапії.
• Підтримка роботи ШКТ. При гастроезофагеальному рефлюксі, зазвичай супутньому хвороби Блума, показані інгібітори протонної помпи, антациди, Н2-гістаміноблокатори. Для стимуляції травлення використовують ферменти, пробіотики, пребіотики.
• Хіміорадіотерапія. Проводиться, коли синдром Блума ускладнюється онкологічним захворюванням. Через високу частоту алергічних реакцій хворим необхідні щадні варіанти лікування зі зниженими дозами опромінення.
• Застосування санскринів. Для мінімізації фотодерматиту, попередження злоякісних шкірних новоутворень пацієнтам, у яких виявлено синдром, необхідне цілорічне нанесення на відкриті ділянки тіла засобів із SPF 30 та більше.

Велике значення в терапії має корекція способу життя, усунення факторів ризику онкологічних хвороб, що модифікуються. Пацієнтам радять відмовитися від куріння, уникати канцерогенів у їжі, косметиці, побутовій хімії. Потрібні регулярні огляди у дерматолога, терапевта, пульмонолога. Пацієнти та їхні родичі проходять генетичне консультування, отримують рекомендації щодо планування сім’ї.

Синдром Блума – невиліковне захворювання, а симптоматична терапія здатна лише подовжити тривалість життя пацієнтів. Хворі гинуть віком до 50 років від онкопатологій, хронічних легеневих хвороб, системних інфекцій, спровокованих імунодефіцитом. Первинна профілактика представлена ​​медико-генетичним консультуванням сімей із груп ризику, а вторинна включає своєчасну діагностику та адекватне підтримуюче лікування.