Синдром Черджа-Строс

Синдром Черджа-Строс – запально-алергічне ураження дрібних та середніх судин (капілярів, венул, артеріол), що протікає з утворенням некротизуючих еозинофільних гранульом. Для синдрому Черджа-Стросс характерні гіпереозинофілія, ураження бронхо-легеневої системи, серця, ШКТ, центральної та периферичної нервової системи, шкіри та суглобів. Діагноз синдрому Черджа-Стросс заснований на даних анамнезу, клінічної картини, лабораторних досліджень, рентгенографії органів грудної клітки, біопсії легень. Як основна терапія синдрому Черджа-Стросс показано призначення системних глюкокортикостероїдів та цитостатиків.

Синдром Черджа-Стросс – різновид системного васкуліту з гранулематозним запаленням судин середнього та дрібного калібру та переважним ураженням респіраторного тракту. Синдром Черджа-Стросс відноситься до полісистемних порушень, які найчастіше зачіпають органи з багатим кровопостачанням – шкіру, легені, серце, нервову систему, ШКТ, нирки. Синдром Черджа-Стросс багато в чому нагадує вузликовий періартеріїт, але на відміну від нього вражає не тільки дрібні та середні артерії, а й капіляри, вени та венули; характеризується еозинофілією та гранулематозним запаленням, переважним ураженням легень. У ревматології синдром Черджа-Стросс зустрічається рідко, щорічна захворюваність становить 0,42 випадки на 100 тис. населення. Синдром Черджа-Стросс страждають люди від 15 до 70 років, середній вік пацієнтів становить 40-50 років; у жінок захворювання виявляється дещо частіше, ніж у чоловіків.

Причини синдрому Черджа-Строс невідомі. Патогенез пов’язаний з імунним запаленням, проліферативно-деструктивними змінами та підвищенням проникності судинної стінки, тромбоутворенням, крововиливами та ішемією в зоні пошкодження судин. Важливу роль розвитку синдрому Черджа-Стросс грає підвищений титр антинейтрофильных цитоплазматичних антитіл (ANCA), антигенними мішенями яких є ферменти нейтрофілів (головним чином, протеиназа-3 і миелопероксидаза). ANCA викликають передчасну дегрануляцію та порушення трансендотеліальної міграції активованих гранулоцитів. Судинні зміни призводять до появи численних еозинофільних інфільтратів у тканинах та органах з утворенням запальних гранулем, що некротизують.

На першому плані при синдромі Черджа-Стросс виходить ураження легень. При гістологічному дослідженні виявляються інтерстиціальні та периваскулярні еозинофільні інфільтрати у стінках легеневих капілярів, бронхів, бронхіол та альвеол, перивазальних та перилімфатичних тканин. Інфільтрати мають різноманітну форму, зазвичай локалізуються у кількох сегментах легені, але можуть поширюватися на всю легеневу частку. Крім острофазних запальних реакцій, відзначаються рубцеві склеротичні зміни в судинах та легеневій тканині.

Спровокувати розвиток синдрому Черджа-Строс можуть вірусна або бактеріальна інфекція (наприклад, гепатит В, стафілококове ураження носоглотки), вакцинація, сенсибілізація організму (алергічні захворювання, лікарська непереносимість), стреси, охолодження, інсоляція, вагітність та пологи.

У своєму розвитку синдром Черджа-Строс проходить три стадії.

Продромальна стадія може тривати кілька років. При типовому перебігу синдром Черджа-Строс починається з ураження респіраторного тракту. З’являються алергічний риніт, симптоми носової обструкції, поліпозні розростання слизової оболонки носа, рецидивні синусити, затяжні бронхіти з астматичним компонентом, бронхіальна астма.

Друга стадія синдрому Черджа-Стросс характеризується підвищенням рівня еозинофілів у периферичній крові та тканинах; проявляється важкими формами бронхіальної астми з сильними нападами кашлю та експіраторної ядухи, кровохарканням. Приступи бронхоспазму супроводжуються вираженою слабкістю, тривалою лихоманкою, міалгією, схудненням. Хронічна еозинофільна інфільтрація легень може призвести до розвитку бронхоектатичної хвороби, еозинофільної пневмонії, еозинофільного плевриту. При появі плеврального випоту відзначаються біль у грудній клітці при диханні, посилення задишки.

Третя стадія синдрому Черджа-Стросс характеризується розвитком та домінуванням ознак системного васкуліту з поліорганним ураженням. При генералізації синдрому Черджа-Строс ступінь тяжкості бронхіальної астми зменшується. Період між появою симптомів бронхіальної астми і васкуліту становить у середньому 2-3 роки (чим коротший проміжок, тим несприятливіший прогноз захворювання). Відзначається висока еозинофілія (35-85%). З боку серцево-судинної системи можливий розвиток міокардиту, коронариту, констриктивного перикардиту, недостатності мітрального та тристулкового клапанів, інфаркту міокарда, пристінкового фібропластичного ендокардиту Леффлера. Поразка коронарних судин може спричинити раптову смерть хворих на синдром Черджа-Стросс.

Для поразки нервової системи характерні периферична нейропатія (мононейропатія, дистальна полінейропатія «на кшталт рукавичок чи панчіх»; радикулопатії, нейропатія зорового нерва), патологія ЦНС (геморагічний інсульт, епілептичні напади, емоційні розлади). З боку шлунково-кишкового тракту відзначається розвиток еозинофільного гастроентериту (абдомінальний біль, нудота, блювання, діарея), рідше – кровотечі, перфорація шлунка або кишечника, перитоніт, кишкова непрохідність.

При синдромі Черджа-Стросс виникає поліморфне ураження шкіри у вигляді болючої геморагічної пурпури на нижніх кінцівках, підшкірних вузликів, еритеми, кропив’янки та некротичних бульбашок. Часто спостерігаються поліартралгії та непрогресуючий мігруючий артрит. Поразка нирок зустрічається рідко, має невиражений характер, протікає у формі сегментарного гломерулонефриту і не супроводжується хронічною нирковою недостатністю.

Хворі на синдром Черджа-Строс за первинною допомогою зазвичай звертаються до різних фахівців – отоларинголога, пульмонолога, алерголога, невролога, кардіолога, гастроентеролога і пізно потрапляють до ревматолога. Діагностика синдрому Черджа-Стросс заснована на клініко-лабораторних даних та результатах інструментальних досліджень. Діагностичними критеріями синдрому Черджа-Стросс вважаються: гіпереозинофілія (>10% від загальної кількості лейкоцитів), бронхіальна астма, моно-або полінейропатія, синусит, еозинофільні інфільтрати в легенях, екстраваскулярні некротизуючі гранульоми. Наявність щонайменше 4-х критеріїв підтверджує діагноз у 85% випадків.

При синдромі Черджа-Строс також виявляється анемія, лейкоцитоз, підвищення ШОЕ та рівня загального IgE. Для більш ніж половини випадків синдрому Черджа-Стросс характерне виявлення перинуклеарних антитіл з антимієлопероксидазною активністю (рANCA).

Рентгенографія органів грудної клітки при синдромі Черджа-Стросс дозволяє виявити швидко зникаючі, обмежені затемнення та вогнищеві тіні в легенях, наявність плеврального випоту. При біопсії легені визначається гранулематозне запалення дрібних судин, інфільтрати в навколосудинному просторі, що містять еозинофіли. Диференціальну діагностику синдрому Черджа-Стросс слід проводити з вузликовим поліартеріїтом, гранулематозом Вегенера, хронічною еозинофільною пневмонією, ідіопатичним гіпереозинофільним синдромом, мікроскопічним поліангіїтом.

Лікування передбачає тривале призначення високих доз системних глюкокортикостероїдів. У міру покращення стану дозу препаратів знижують. За наявності уражень серцево-судинної системи, легень, множинного мононевриту можливе застосування пульс-терапії метилпреднізолоном. При неефективності глюкокортикостероїдів використовуються цитостатики (циклофосфамід, азатіоприн, хлорбутин), які сприяють більш швидкій ремісії та зниженню ризику рецидивів, але створюють високий ризик інфекційних ускладнень. Перед початком терапії скасовуються всі лікарські препарати, яких у хворого виявлено сенсибілізація.

Без лікування прогноз синдрому Черджа-Строс несприятливий. При поліорганному ураженні відбувається швидке прогресування синдрому Черджа-Строс з високим ризиком смертельного результату від серцево-легеневих порушень. При адекватному лікуванні 5-річне виживання становить 60-80%.