Синдром червоного ока

Синдром червоного ока – це симптомокомплекс, який розвивається при запальному ураженні повік, слізних проток, кон’юнктиви або рогової оболонки. Клінічно захворювання проявляється гіперемією, підвищеною сльозогінністю, набряком, болем, зорової дисфункцією. Для встановлення причин розвитку проводиться біомікроскопія, візометрія, периметрія, УЗД, гоніоскопія, тонометрія, офтальмоскопія. Консервативна терапія включає застосування антибактеріальних препаратів, НПЗЗ, глюкокортикостероїдів, антигістамінних засобів, мідріатиків та антисептиків.

Синдром червоного ока – поширена патологія у практичній офтальмології. Точних статистичних даних про епідеміологію хвороби немає, що зумовлено великою кількістю фонових захворювань, що призводять до її розвитку. Встановлено, що понад 75% населення мали симптоматику цієї патології фізіологічного чи патологічного генезу. При поразці переднього відділу очного яблука цей показник сягає 95-98%. Хвороба може розвиватися у будь-якому віці. Чоловіки та жінки страждають з однаковою частотою. Патологія поширена повсюдно.

Дану офтальмопатологію розглядають як симптомокомплекс, що характеризує перебіг патологічного процесу в ділянці переднього сегмента очей. Фактори ризику розвитку хвороби – тривале використання контактних лінз, аутоімунні та метаболічні розлади, артеріальна гіпертензія, обтяжений алергологічний анамнез. До основних причин розвитку входять:

• Запалення структур очного яблука. Синдром червоного ока – поширений прояв блефариту, абсцесу століття, дакріоаденіту, дакріоциститу, кон’юнктивіту, кератиту.
• Вплив хімічних речовин. Ін’єкція судин кон’юнктивальної оболонки – часта реакція на декоративну косметику, засоби догляду за очима, підвищення вмісту хлору у воді, хімічні реагенти.
• Потрапляння стороннього тіла до очної порожнини. Патологія виникає при подразненні кон’юнктиви сторонніми тілами – частинками пилу, косметичними засобами чи димом.
• Зорова перевтома. Перенапруження очних м’язів призводить до порушення кровопостачання та виникнення гіперемії. Це фізіологічне явище, яке відбувається самостійно.
• Алергічні реакції. Розвиток клінічних проявів провокує алергія на пилок, шерсть свійських тварин, цвітіння рослин.
• Інфекційні захворювання очей. Ін’єкція судин кон’юнктиви – характерний симптом токсоплазмозу, сифілісу, хламідіозу.
• Захворювання крові. Клінічні прояви можуть свідчити про гемофілію, тромбоцитопенічну пурпуру, ідіопатичну тромбоцитопенію, хворобу Віллебранда, синдром десименованого внутрішньосудинного згортання крові (ДВЗ).
• Синдром сухого ока. Розвиток патології обумовлено порушенням процесу сльозоутворення, що є основою ксерофтальмії.

Ключове значення у механізмі виникнення синдрому червоного ока відводять підвищенню проникності судинної стінки. До цього призводить викид у кровоносне русло вазоактивних речовин: гістаміну, брадикініну, інтерлейкінів 1, 2, 6, 8, тромбоксану А2. Рідше гіперемія є наслідком аномалії розвитку судин, що виявляється стоншенням стінки або зміною реологічних властивостей крові. У результаті поверхні очного яблука чітко візуалізується судинна мережу. При порушенні цілісності стін капілярів розвивається кровотеча з формуванням великих зон крововиливу.

Перший прояв патології – гіперемія кон’юнктивальної поверхні, до якої пізніше приєднуються невеликі ділянки крововиливу, що розташовується на периферії лімбу. Початок зазвичай стрімкий, продромальні явища присутні лише при інфекційному генезі хвороби. При односторонній формі може спостерігатися звуження зіниці за враження. Пацієнти пред’являють скарги на появу «мушок» або «плавних помутнінь» перед очима. Виникає відчуття «піску в очах», розвиток якого зумовлений розширенням судин кон’юнктиви. Інтенсивність больового синдрому варіюється від почуття легкого дискомфорту до вираженого болю, що супроводжується неможливістю розімкнути повіки, іррадіацією в надбрівні дуги, скроневу ділянку.

Хворі відзначають появу свербежу, набряклості, підвищеної сльозотечі. Характерна ознака хвороби – фотофобія. При ускладненому перебігу з медіального куточка ока інтенсивно виділяються білуваті, жовті або зелені маси. Зорова дисфункція проявляється появою “туману” або “завіси” перед очима, зниженням гостроти зору. Виникає виражений косметичний дефект. Рецидивуючий перебіг синдрому у дітей порушує процес соціальної адаптації. При алергічному генезі симптоматика наростає в момент дії алергенів, відзначається осінньо-весняна сезонність.

При розвитку хвороби на фоні кон’юнктивіту зміни рогової оболонки візуально не визначаються, проте наголошується на її підвищеній чутливості. При дакріоциститі поряд з усіма вищеописаними симптомами з нижньої слізної точки при натисканні на слізний мішок виділяються патологічні маси сироподібної консистенції. На додаток до загальної симптоматики у пацієнтів на тлі іридоцикліту змінюється колір райдужної оболонки, деформується зіниця. Болючість найбільш виражена в зоні проекції циліарного тіла. При виникненні захворювання на тлі блефариту симптоми представлені почервонінням повік, наявністю лусочок між віями та на шкірі, виразковими дефектами на шкірних покривах повік, випаданням вій.

При низькій ефективності лікувальних заходів з боку рогової оболонки можуть спостерігатися такі ускладнення як бактеріальний кератит, дегенеративно-дистрофічні зміни або помутніння. Гострий перебіг запальних процесів кон’юнктиви, слізних проток, повік чи рогівки часто змінюється хронічним. Дакріоцистит нерідко ускладнюється флегмоною слізного мішка. При тривалому перебігу іридоцикліту можливе зарощення зіниці, що веде до порушення циркуляції внутрішньоочної рідини та розвитку вторинної глаукоми. Гострота зору знижується через помутніння оптичних середовищ, спазму акомодації. Найбільш рідкісні ускладнення патології – орбітальний целюліт, утворення сполучнотканинних шварт. Найчастіше відзначається розвиток запального процесу з виникненням пан- та ендофтальміту.

Для встановлення діагнозу проводиться візуальний огляд, застосовується спеціальний комплекс офтальмологічних обстежень. Неозброєним оком виявляється гіперемія передньої поверхні очей. Основні методи діагностики включають:

• Біомікроскопію ока. Методика дозволяє візуалізувати розширення судинної мережі кон’юнктиви, зони крововиливу, помутніння кришталика.
• Візометрію. Визначається зниження гостроти зору. За підозри на спазм акомодаційного апарату рекомендують додаткове проведення проби з мідріатиками.
• Периметрію. Допоміжний метод, що дозволяє виявити концентричне звуження поля зору.
• УЗД очі. Ультразвукове дослідження застосовується для візуалізації органічних змін (стороннє тіло), які можуть спричинити розвиток патології. Методика також використовується для виявлення об’єктивних ознак ускладнень (помутніння кришталика, передні та задні синехії).
• Офтальмоскопію. Огляд очного дна проводиться з метою вивчення стану диска зорового нерва та сітківки для оцінки оборотності зорової дисфункції.
• Гоніоскопію. Може визначатися незначна кількість каламутної рідини у передній камері.
• Тонометрію. Внутрішньоочний тиск підвищується вдруге в осіб з ураженням увеального тракту в анамнезі.

Провідну роль лікуванні патології займає етіотропна терапія, що проводиться усунення клінічних проявів основного захворювання. Хірургічні втручання ефективні при травматичних ушкодженнях очного яблука та дакріоциститі (дакріоцисторіностомія). У ранньому дитячому віці рекомендовано зондування слізно-носового каналу. Консервативна терапія базується на застосуванні:

• Антибактеріальних препаратів. Призначення курсу антибіотикотерапії має передувати вивчення чутливості збудника до застосовуваного засобу (антибіотикограма). Показано часті інстиляції препаратів (не менше 6-8 разів на добу). При тяжкому перебігу використовують системну антибактеріальну терапію.
• Нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ). Застосовуються з метою усунути ознаки запалення, зменшити прояви набряку та больового синдрому.
• Глюкокортикостероїдів. Інстиляції гормональних препаратів призначаються при неефективності НПЗЗ. При ідіопатичному варіанті захворювання глюкокортикостероїди суворо протипоказані.
• Мідріатиків. Використовуються у пацієнтів з іридоциклітом для розширення зіниці та нормалізації внутрішньоочної гідродинаміки. Доведено доцільність застосування цієї групи препаратів для профілактики зрощення зіниці.
• Антигістамінних засобів. Призначаються при алергічній природі захворювання на формі крапель. При системних проявах алергії показано пероральний прийом або внутрішньом’язове введення.
• Антисептичних розчинів. Розчини антисептиків використовуються для промивання кон’юнктивальної порожнини для видалення патологічних мас.
• Вітамінотерапії. Вітаміни групи А, С та Р застосовуються додатково до основного лікування.

Прогноз для життя та працездатності сприятливий. Специфічних превентивних заходів не розроблено. Неспецифічна профілактика зводиться до дотримання правил гігієни очей, попередження контакту пилу та токсичних речовин із кон’юнктивою. Пацієнтам з обтяженим офтальмологічним анамнезом слід двічі на рік проходити обстеження у офтальмолога з обов’язковим проведенням біомікроскопії очей. При роботі на виробництві рекомендовано використовувати засоби індивідуального захисту (окуляри, маски). З профілактичною метою призначаються інстиляції зволожуючих засобів, препаратів штучної сльози.