Синдром Дабіна-Джонсона

Синдром Дабіна-Джонсона – це хронічне спадкове захворювання, яке характеризується порушенням виділення білірубіну з гепатоцитів на жовч. Основний клінічний прояв – інтермітує жовтяниця. Для хвороби також характерні диспепсичні розлади, зниження апетиту та погіршення загального самопочуття. Діагностика синдрому Дабіна-Джонсона включає біохімічні аналізи крові та сечі, бромсульфалеїнову пробу, інструментальні методики (УЗД, лапароскопію, біопсію печінки). Лікування передбачає корекцію способу життя, призначення дієти, що щадить. За необхідності використовують жовчогінні препарати та інші лікарські засоби.

Синдром має кілька синонімів – ензимопатична жовтяниця, генетично обумовлений пігментний гепатоз. Нозологічна форма названа на честь двох американських учених І.М. Дабіна та Ф.Б. Джонсона, що описали синдром у 1954 році. Це рідкісне захворювання, що у 70% виявляється в молодому віці. Здебільшого синдром Дабіна-Джонсона спостерігається у жителів Середнього Сходу. Найбільша частота народження серед іранських євреїв — 1 випадок на 1300 населення. У 60% хворих патологія супроводжується зниженням активності факторів коагуляції та кровотечами. Захворюваність не залежить від статі.

Синдром має генетичну природу, що характеризується аутосомно-рецесивним шляхом успадкування. Серед родичів хвороба може виявлятися як у чоловіків, так і у жінок, що повторюється через 1-2 покоління. Спадковий дефект представлений мутацією нуклеотидної послідовності, що забезпечує кодування білка MRP2. Цей протеїн відповідає за екскрецію (виділення) кон’югованого білірубіну та органічних аніонів у жовчні ходи.

Внаслідок дисфункції АТФ-залежної транспортної системи канальців жовч не проходить у жовчні капіляри, через що білірубін накопичується у печінкових тканинах. Тривалий синдром супроводжується зворотними біохімічними реакціями: надмірна кількість прямого білірубіну звільняється від глюкуронової кислоти. Отриманий непрямий білірубін також проникає в кровотік, що зумовлює токсичну дію на нервову систему.

Порушується виділення активних метаболітів епінефрину (триптофану, тирозину). Як наслідок, у печінці накопичуються меланіноподібні пігменти, розташовані у лізосомах гепатоцитів. При макроскопічному дослідженні в печінковій паренхімі видно множинні темні плями – так звана “шоколадна печінка”. При дослідженні зразків під мікроскопом спостерігаються скупчення пігментних зерен переважно в центрі часточок.

Зазвичай маніфестація синдрому Дабіна-Джонсона відбувається у 20-30-річному віці, хоча перші характерні ознаки з’являються вже у підлітків. Вкрай рідко захворювання виявляється у дітей. У жінок з безсимптомним перебігом ензимопатичної жовтяниці клінічний дебют хвороби може спровокувати настання вагітності або прийом контрацептивних засобів.

Основний симптом захворювання – жовтяниця, що не супроводжується шкірним свербінням. Спочатку виникає жовтушність склер і слизових оболонок, потім шкіра також набуває жовтяничного відтінку. Жовтяницю можуть посилювати виснажливі фізнавантаження, стресові ситуації, інтеркурентні інфекції. Як правило, жовтяничні періоди змінюються безжовтяничними, хоча у ряду пацієнтів іктеричність шкіри зберігається постійно.

Синдром періодично загострюється. Пацієнт скаржиться на сильні болі праворуч у підребер’ї, рідше – у навколопупковій ділянці. Іноді біль віддає у праве плече чи лопатку. Больовий синдром може бути настільки інтенсивним, що нагадує печінкову кольку. Одночасно з болем турбують нудота, гіркота у роті. Зрідка буває блювання, яке не приносить полегшення. Загальна інтоксикація проявляється підвищеною стомлюваністю, сонливістю, зниженням апетиту.

Синдром Дабіна-Джонсона відрізняється доброякісним перебігом і при правильному лікуванні не викликає неприємних наслідків. Часте ускладнення при тривалому захворюванні – запальні процеси в жовчному міхурі і протоках. Запалення може переходити і печінкову паренхіму, викликаючи холестатичний гепатит. За наявності цих патологій жовтяниця у хворих на синдром Дабіна-Джонсона стає постійною.

При приєднанні бактеріальної інфекції може виникати емпієма жовчного міхура та гнійний холангіт, які за несприятливих умов трансформуються в обмежений перитоніт. У людей похилого віку спадковий пігментний синдром провокує появу фіброзних змін у печінкових часточках. Внаслідок цього знижується функціональна активність печінки. Внаслідок порушення синтезу факторів зсідання крові зростає ризик кровотеч.

При фізикальному обстеженні пацієнтів лікар-гастроентеролог або гепатолог пальпує край печінки, що виступає на кілька сантиметрів з-під реберної дуги. Синдром диференціюють із хворобою Ротора, гепатитами, раковими метастазами в печінку. Симптоми ураження жовчного міхура (Мюссі, Ортнера, Кера) негативні. Для підтвердження захворювання використовують такі лабораторні та інструментальні дослідження:

• Аналіз крові. Основним діагностичним критерієм синдрому є підвищення рівня загального білірубіну більше 85 мкмоль/л, масова частка прямого білірубіну перевищує 15%. При виконанні коагулограми у 60% пацієнтів виявляють зниження активності протромбіну та зменшення протромбінового часу.
• Аналіз сечі. У сечі виявляють підвищений рівень білірубіну. Для диференціальної діагностики з близьким клінічною симптоматикою синдромом Ротора оцінюють співвідношення копропорфіринів I і III типу в сечі. При гепатозі Дабіна-Джонсона кількість копропорфірину 1 типу становить 80%, а 3 типу – 20%.
• Бромсульфалеїнова проба. Аналіз найбільш чутливий з метою оцінки печінкових функцій. При синдромі Дабіна-Джонсона через 45 хвилин концентрація у крові спеціального барвника, який попередньо ввели внутрішньовенно, становить понад 6%. Така проба вважається позитивною і вказує на зниження поглинально-видільної функції печінки.
• УЗД органів черевної порожнини. При сонографії синдром проявляється збільшенням печінки на 1-2 см, у пацієнтів середнього та похилого віку нерідко виявляють осередки фіброзу. Розміри та контури жовчного міхура не змінені, конкременти не візуалізуються. Характерне одночасне збільшення селезінки.
• Інвазивні методи. У сумнівних ситуаціях показано діагностичну лапароскопію, яка дозволяє лікарю оглянути зовнішню поверхню печінки та виявити характерні коричневі плями. Щоб підтвердити діагноз, призначається черезшкірна біопсія печінкової тканини з оглядом біоптатів під електронним мікроскопом.

Етіопатогенетичне лікування захворювання не розроблено. Головна роль у попередженні погіршення стану хворих належить немедикаментозним заходам. Щоб запобігти загостренню синдрому Дабіна-Джонсона, пацієнтам рекомендують по можливості уникати фізичної перевтоми та стресів. Основні напрямки лікування, що застосовуються в сучасній гастроентерології для покращення якості життя людини:

• Дієта. У раціоні харчування обмежують споживання тугоплавких жирів та продуктів, що містять консерванти. Цілком виключають вживання спиртних напоїв. Показано вітамінізовану дієту з достатньою калорійністю.
• Препарати із жовчогінним ефектом. Призначаються синтетичні або рослинні лікарські засоби, які збільшують концентрацію жовчних кислот, або підвищують вміст водного компонента жовчі. Фахівці віддають перевагу м’яким рослинним препаратам.
• Санація осередків інфекції. Проводиться виявлення та лікування найпоширеніших хронічних джерел інфекції — карієсу зубів та хронічного тонзиліту. При виявленні супутньої патології жовчовивідних шляхів підбирається відповідна патогенетична терапія.

Наявність хвороби Дабіна-Джонсона не впливає на тривалість життя та працездатність, тому прогноз є сприятливим. Синдром не прогресує. За дотримання лікарських рекомендацій пацієнти почуваються добре. Хворим необхідно утримуватися від алкоголю та прийому контрацептивів. Специфічної профілактики не розроблено. Сім’ям із синдромом Дабіна-Джонсона перед плануванням вагітності необхідно проконсультуватися з лікарем-генетиком.