Синдром Діогена

Синдром Діогена – це психопатологічний симптомокомплекс, що виявляється вкрай зневажливим ставленням до власної зовнішності та здоров’я, соціальною ізоляцією, апатією, схильністю до накопичення мотлоху, відсутністю сорому. Пацієнти неохайні, не дотримуються правил гігієни і розпорядок дня, байдужі до оцінки оточуючих, не піклуються про чистоту у своєму будинку, прагнуть відокремленого існування, негативно реагують на спроби втручання в їхнє життя. Виявлення синдрому проводиться у комплексі діагностики основного захворювання, що включає клінічну бесіду, психологічне тестування, інструментальні дослідження мозку. Лікування медикаментозне.

Діоген – давньогрецький філософ, прихильник крайнього мінімалізму, який жив у великій глиняній посудині. Синдром Діогена був виділений у 1966 році та отримав свою оригінальну назву через 9 років. До цього прояви патологічного накопичення та неохайності у людей похилого віку відносили до обсесивно-компульсивного розладу. Синоніми синдрому Діогена – синдром старечого убожества, старече розлад, синдром Плюшкіна, соціальний розпад. У Міжнародній класифікації хвороб 10 перегляду не виділено окремим захворюванням, зазвичай розглядається у межах органічних патологій мозку. Синдром найбільш поширений серед літніх та старих людей, які мали соціальне визнання та професійний успіх.

У основі синдрому лежить органічне захворювання мозку, проте його зміст визначається як фізіологічними змінами, а й емоційно-особистісними особливостями, соціальними навичками, сформованими протягом життя. Дослідники виділили низку факторів, що привертають до розвитку синдрому старечого убожества:

• Травматичні ураження мозку. Розлад розвивається у віддаленому періоді ЧМТ. Крім того, причиною може стати операція головного мозку.
• Інтоксикація. Формування старечого розладу відбувається за токсичної енцефалопатії. Найбільш поширений варіант – алкогольна нейроінтоксикація.
• Нейроінфекції. Виявлено випадки синдрому, що виник на основі вірусного ураження нервової системи. У групі ризику є пацієнти з енцефалітами.
• Дегенеративні захворювання центральної нервової системи. У похилому віці прогресуюча втрата нейронів стає причиною когнітивного зниження та особистісних змін. Неохайність, байдужість до зовнішності, силогоманія найчастіше спостерігаються при хворобі Піка.
• Схильність до накопичення. У пацієнтів у преморбідному періоді були певні особистісні тенденції, зокрема пристрасть до колекціонування та патологічне накопичення.

Експериментальні дослідження підтвердили патофізіологічну основу синдрому. У випробовуваних із встановленим діагнозом спостерігається аномальна активність двох областей кори головного мозку: острівцевої частки та передньої частини поясної звивини. Дані ділянки задіяні у процесі прийняття рішень, обробки відчуттів, формування огиди до виду та запаху бруду. Вони беруть участь в аналізі інформації про норми поведінки, соціальні емоційні реакції. Порушення функцій острівця та цингулярної кори проявляється байдужістю до нечистот, недотриманням правил поведінки. Прагнення збирати все поспіль і нести в житло походить із давньої глибинної потреби поповнення запасів. Центри, що забезпечують таку рудиментарну поведінку, знаходяться у підкіркових відділах. При патологічних змін у кіркових вищих структурах порушується процес усвідомлення потреби, корисності речей.

Основні ознаки розладу – прагнення накопичувати речі, агресивність та негативізм до оточуючих, неохайність, скупість, відсутність гидливості та сорому, пустельницький спосіб життя, нездатність критично оцінити свій стан. На початковому етапі відзначаються зміни характеру: хворі стають емоційно нестійкими, дратівливими, запальними. Поступово ступінь адекватності поведінки дедалі більше знижується, наростає замкнутість, настороженість, підозрілість.

Через колекціонування старих непридатних речей повністю захаращується житло. Кімнати завалені поламаними старими меблями та предметами побуту, що вийшла з ладу побутовою технікою, одягом, книгами, газетами та журналами. Для життя залишається невелика частина кімнати, пацієнти сплять на підлозі, організуючи ліжко з ганчірок, що попалися під руку. Спроби родичів і друзів упорядкувати провокують агресію, посилюють замкнутість і прагнення до ізоляції. Умовляння виявляються марними. На думку хворих, усі предмети корисні, стануть у нагоді в майбутньому.

Хлам починає випромінювати неприємний запах. У будинку чи квартирі заводяться таргани, щури, поселяються бездомні коти та собаки. Присутність тварин підвищує ризик зараження інфекціями. Хворі повністю відгороджуються від контактів із людьми: не відчиняють двері відвідувачам, не відповідають на телефонні дзвінки. відмовляються приймати допомогу родичів, здатних облаштувати побут. Грошові накопичення не реалізують і не інвестують, але постійно турбуються про можливу крадіжку, розтрату коштів. Збереження та примноження майна стає головним заняттям.

Не приділяється належна увага харчуванню та гігієні. Гіпертрофована ощадливість проявляється тим, що хворі не купують якісні продукти, а набувають простроченої їжі або харчуються недоїдками, знайденими у сміттєвих баках. Вони не користуються ванною: не приймають душ, не вмиваються, не чистять зуби, не зачісуються, не стирають, не змінюють білизну. Санвузол часто виявляється заваленим речами. До симптомів синдрому Плюшкіна належить відсутність сорому. Пацієнти виглядають асоціально: носять забруднений рваний одяг, мають поплутане брудне волосся, не турбуються про неприємний запах тіла, рани, воші, що нагноюються. Можуть привселюдно роздягатися, справляти потребу, що стає підставою для арешту поліцією за порушення громадського порядку.

Відсутність догляду за хворими та необхідного лікування при синдромі Діогена призводить до сумних наслідків. Основними причинами ускладнень стають соціальна ізоляція, зневажливе ставлення до здоров’я та зовнішності. Харчування зіпсованими продуктами, наявність бездомних тварин та їх екскрементів, невиконання гігієнічних процедур сприяє розвитку інфекційних захворювань (шлунково-кишкових, респіраторних, шкірних). Патологічна скнарість пацієнтів проявляється економією на ліках та відвідуваннях лікарів. Затяжні інфекції та загострення хвороб внутрішніх органів в умовах ізоляції закінчуються летальним кінцем.

Обстеження пацієнтів проводиться лікарем-психіатром, клінічним психологом та неврологом. Завданням діагностичного етапу є виявлення характерних симптомів розладу та його фізіологічного субстрату, диференціація коїться з іншими психічними захворюваннями, які проявляються подібним чином (асоціальним поведінкою, неохайністю, накопиченням). Основними методами дослідження вважаються:

• Розмова. Оскільки пацієнти є некритичними до власного захворювання, обстеження проходить у присутності родичів. Основні скарги – потяг до збирання та зберігання непотрібних речей, відмова від гігієни, крайня соціальна ізольованість, відсутність почуття сорому. За результатами бесіди лікар диференціює синдром із патологічним накопиченням при нав’язливій поведінці, із шизофренією.
• Спостереження. Хворі поводяться насторожено, відмовляються відповідати на запитання, негативно налаштовані стосовно лікарів та іншого медичного персоналу. Зовні неохайні, не утримують дистанцію під час спілкування, виявляють нетактовність.
• КТ мозку. Інструментальна діагностика дозволяє виявити зміни специфічних ділянок мозку, визначити рівень ураження. Комп’ютерна томографія може бути замінена іншими дослідженнями, наприклад МРТ.
• Психодіагностика когнітивної сфери. Дослідження пізнавальних процесів необхідне виявлення деменцій і шизофренії. При даних захворюваннях первинним є зниження інтелектуальних здібностей чи спотворення сприйняття і мислення, а чи не емоційно-особистісні відхилення, що притаманно синдрому Діогена.

Потрібна терапія захворювання, що спровокував синдром. На початкових стадіях лікування може проводитись амбулаторно. При стійкій соціальній ізоляції, виникненні загрози життю пацієнта чи оточуючих необхідна госпіталізація до стаціонару навіть за відсутності добровільної згоди. Комплексна медико-психологічна допомога включає:

• Фармакотерапію. Використовуються судинні та ноотропні препарати із заспокійливою дією. Ліки цих груп сприяють відновленню кровопостачання та нервової передачі у мозку, пом’якшують симптоми розладу. Індивідуально підбираються поєднання нейролептиків, транквілізаторів, антидепресантів. Їх прийом необхідний відновлення емоційної стабільності, купірування поведінкових порушень (агресивності).
• Психологічний консультування. Допомога психолога може знадобитися родичам. Фахівець розповідає про особливості поведінки пацієнтів, очікувані результати медикаментозного лікування, дає рекомендації щодо способів догляду та спілкування з хворим. Основним завданням є переконання у необхідності спільного проживання, підтримання порядку та особистої гігієни.
• Реабілітацію. Основою відновлення соціальної активності є кохання та підтримка близьких родичів. Люди похилого віку повинні відчувати свою потребу, корисність для суспільства. Реабілітація починається із залучення до щоденних сімейних справ, урочистих заходів. Слід поступово розширювати коло знайомств, дозволяти хворому виявляти самостійність.

Ефективність лікування синдрому Діогена залежить від характеру перебігу основної хвороби та своєчасності медичної допомоги. При ранньому зверненні до психіатра прогноз найбільш сприятливий, покращення стану хворого вдається досягти мінімальної медикаментозної корекції та посилення контролю з боку родичів. Специфічних профілактичних заходів не розроблено. Основне завдання щодо попередження емоційно-особистісних органічних розладів у літньому віці – залучення до сімейних обговорень та побутових справ, періодичне спостереження за поведінкою та емоційним станом, звернення до лікаря за перших ознак відхилення від норми.