Синдром Драве

Синдром Драве – це дитяча енцефалопатія спадкового характеру, яка характеризується епілептиформними нападами, відставанням у психічному розвитку та резистентністю до протиепілептичної терапії. Клінічно захворювання проявляється поліморфними епілептичними нападами, неврологічними розладами, атиповими абсансами та фокальними моторними пароксизмами. Діагностика синдрому Драве базується на характеристиці нападів, даних ЕЕГ і МРТ, ідентифікації мутації генів SCN1A або GABRG2. Лікування малоефективне та проводиться з метою зменшення частоти нападів, профілактики епілептичного статусу.

Синдром Драве або важка міоклонічна епілепсія дитинства – це аутосомно-домінантна енцефалопатія з дебютом у перші 12 місяців життя дитини, яка проявляється фебрильними та афебрильними генералізованими нападами, фокальними міоклонічними пароксизмами, розладами неврологічного статусу. Вперше захворювання було описане французьким психіатром та епілептологом Шарлоттою Драве у 1978 році. Зустрічається цей синдром рідко, поширеність – 1:20-40 тисяч дитячого населення. У хлопчиків патологія виникає вдвічі частіше, ніж у дівчаток. Результат синдрому Драве несприятливий – захворювання невиліковно і слабко піддається медикаментозної терапії. Летальність становить близько 16-18%.

Синдром Драве – це генетично детермінована патологія, яка передається за аутосомно-домінантним типом спадкування. Спровокувати розвиток тяжкої міоклонічної епілепсії дитинства можуть мутації локусу SCN1A на 24 ділянці довгого плеча 2 хромосоми (у 80% випадків) або GABRG2 на 5q34. Дані гени кодують α1-субодиницю Na+-каналів, що призводить до порушення фізіологічних процесів реполяризації та деполяризації в нейронах, і як наслідок – до патологічної активності ЦНС.

У клінічній картині синдрому Драве виділяють 3 етапи розвитку: фебрильний (до 12-24 місяців), агресивний чи катастрофічний (2-8 років), статичний (старше 8 років). Дебют захворювання відбувається у віці від 2 місяців до 1 року, у середньому – 5 місяців. До моменту виникнення перших симптомів дитина розвивається нормально, неврологічних та психічних відхилень не спостерігається. Найчастіше первинними проявами фебрильної стадії синдрому Драве стають фібрилярні судоми атипового характеру. Вони мають велику тривалість (понад 20 хвилин), включають вогнищеві компоненти і альтернуючі геміконвульсії, іноді переходять в епілептичний напад. На ранніх етапах такі стани супроводжуються субфебрильною або фебрильною температурою тіла, надалі подібних проявів немає. Найчастіше при синдромі Драве напад може бути спровокований гіпертермією (зігріванням, гарячою ванною або інфекційною патологією), світловими подразниками, різкими рухами тощо.

Катастрофічний або агресивний період синдрому Драве характеризується вираженими поліморфними клоніко-тоніко-клонічними нападами, альтернуючими геміконвульсіями, осередковими моторними пароксизмами, атиповими абсансами. Приступи починаються з м’язових посмикування по всьому тілу (іноді – асинхронних), переходять у короткочасну тонічну, а потім – клонічну фази. Часто такий стан трансформується на епілептичний статус, який може зберігатися до кількох діб. У віці 1-2 років у хворих на синдром Драве визначається дефіцит інтелекту (олігофренія) та гіперактивність, поведінкові аномалії, що наростають до 6-7 років і зберігаються протягом усього життя. Також розвиваються неврологічні порушення: м’язова гіпотонія, атаксія, інтенційний тремор, моторна незручність, ознаки пірамідної недостатності. У цьому віці у частини дітей виникає патерн-сенситивність, коли певний одяг, шпалери чи телевізійні передачі можуть стати причиною чергового нападу.

Статична стадія синдрому Драве характеризується зменшенням інтенсивності та частоти епілептичних нападів. Психічні та неврологічні відхилення залишаються. Більшість нападів виникає в нічний час або відразу після пробудження. Як і в інших періодах, вони можуть бути спровоковані підвищенням температури тіла, яскравим світлом, різким рухом та ін.

Діагностика синдрому Драве ґрунтується на анамнестичних даних, фізикальному обстеженні, лабораторних та інструментальних методах дослідження. З анамнезу педіатром з’ясовується вік, у якому відбулася маніфестація патології, первинні прояви, характеристика нападів, ступінь їхньої тяжкості та динаміка розвитку. При огляді дитини на міжприступний період можна виявити відставання в інтелектуальному розвитку (ЗПР), гіперактивність, порушення неврологічного статусу. Під час нападу визначаються атипові абсанси, осередкові розлади, що альтернують геміконвульсії.

Загальні лабораторні аналізи (ОАК, ОАМ, аналіз калу) малоінформативні – виражені відхилення вікової норми, зазвичай, відсутні. З інструментальних методів дослідження при синдромі Драве використовуються електроенцефалограма (ЕЕГ) та магнітно-резонансна томографія (МРТ). Між нападами на ЕЕГ у більшості таких дітей визначається поєднання осередкової, мультирегіональної та дифузної епілептиформної активності з наростанням уві сні. При низькій частоті нападів ці ознаки можуть бути відсутніми. За результатами МРТ головного мозку вдається встановити ознаки дифузної атрофії кори головного мозку та мозочка, субкортикальних шарів, іноді – збільшення розмірів шлуночків. Для підтвердження синдрому Драве використовується каріотипування з визначенням генів мутації SCN1A або GABRG2.

У педіатрії диференціальна діагностика синдрому Драве проводиться з фебрильними судомами, мітохондріальними та дисметаболічними патологіями, доброякісною міоклонічною епілепсією дитинства, синдромами Леннокса-Гасто та Дозе, іншими формами епілепсії у дітей, які супроводжуються міо. Практично ідентичну клінічну картину має мутація гена PCDH19 – епілепсія з розумовою відсталістю, обмежена жіночою статтю.

Синдром Драве – це форма епілепсії у дітей, яка майже не піддається терапії. Основна мета лікування – знизити чистоту нападів, профілактувати їх трансформацію на епілептичний статус. Як правило, більшість поширених протиепілептичних засобів при тяжкій міоклонічній епілепсії дитинства неефективні. Як стартова терапія показані вальпроати (вальпроєва кислота) і сульфат-заміщені моносахариди (топірамат). Також можуть застосовуватись фармакологічні засоби з груп барбітуратів та бензодіазепінів. У деяких випадках при синдромі Драве позитивна динаміка відзначається на тлі кетогенної дієти, яка має на увазі велику кількість жирів та суворе обмеження вуглеводів.

Прогноз та профілактика синдрому Драве

Прогноз для життя при синдромі Драві сумнівний, для одужання – несприятливий. Дефіцит інтелекту, розлади психіки, епілептичні напади та неврологічні порушення зазвичай зберігаються протягом усього життя людини, що зумовлює її повну соціальну дезадаптацію. Зазвичай напади виникають у нічний час або відразу після пробудження, які інтенсивність і частота зменшуються. Смертність становить близько 15,9-18%. Основні причини – синдром раптової дитячої смерті під час епілепсії, інтеркурентні інфекційні захворювання, нещасні випадки під час нападів.

Антенатальна профілактика синдрому Драве аналогічна до інших спадкових захворювань. Вона має на увазі медико-генетичне консультування та планування вагітності, каріотипування плода за допомогою амніо-або кордоцентезу. Постнатальні превентивні заходи включають виключення гіпертермічних станів у дитини (раннє лікування інфекційних захворювань, уникнення гарячих ванн і т. д.) та інших факторів, які можуть спровокувати напад.